Стало відомо, чим завершилася поїздка Лаврова до Вашингтона
Про це повідомляє Politeka, посилаючись на російські ЗМІ.
За інформацією, Росія і США, схоже, мають намір укласти угоду щодо Сирії. Проте фінальної домовленості досягти не вдалося.
Крім того, оскільки показ подій у російських медіа та в реальному світі помітно відрізняються, не стала винятком й вчорашня зустріч міністра закордонних справ Сергія Лаврова з американськими чиновниками.
“Візит Лаврова до Вашингтона підтвердив, що США і Росія мають намір поліпшити відносини”. “США працюватимуть з Україною над мирним врегулюванням конфлікту на Донбасі”, “Питання санкцій не порушувалося”, – так написали російські ЗМІ про візит Лаврова до США.
“Держдеп виключив зняття санкцій із Росії в короткостроковій перспективі”. “Трамп зазначив відповідальності Росії за виконання Мінських угод”, – це вже із зовнішнього світу, зокрема із сайту Білого дому.
Утім, якими б не були словесні маніпуляції, інформаційний фон навколо самої зустрічі Тіллерсона з Лавровим і зміни на геополітичній шахівниці демонструють деякі значущі моменти.
По-перше, Вашингтон і Москва продовжують жорсткий і безкомпромісний торг щодо майбутнього Сирії. Приємною новиною є те, що одним з елементів цього торгу стало якщо і не припинення, то деескалація бойових дій.
Так, адміністрації Трампа вдалося змусити Росію хоча б на словах погодитися на створення зон безпеки в Сирії. Формально ініціатором створення зон безпеки на перемовинах в Астані виступила Туреччина, яка давно хотіла створити анклави стабільності на своїх кордонах. Але аналогічну ідею активно підтримували й у Вашингтоні – навіть за часів Обами. Судячи з того, що з перших чотирьох задекларованих зон безпеки лише північна розташована біля турецьких кордонів, а Хомс, Східна Гута і Дераа – розкидані в центрі і на півдні Сирії, можна зробити висновок, що до думки Вашингтона в Анкарі прислухалися. Зони безпеки знайшли гарячу підтримку не лише в Туреччині і США, але й у всіх без винятку арабських державах Перської затоки.
До того ж зараз торг концентрується на відмову Росії від підтримки режиму Асада, або як мінімум на його усунення.
Лавров на зустрічі з Тіллерсоном, судячи з цього, апелював до США долею інших країн, де були скинуті “законно обрані президенти” – перш за все, Лівії. А російське Міноборони, зі свого боку, демонструвало готовність захищати Асада до останнього. Усе це разом має переконати американську адміністрацію в думці: відмовитися від вимоги усунення Асада.
Хоча, з іншого боку, й у Вашингтона були свої масштабні контраргументи – що три чверті сирійської опозиції не припинять війну, поки Асад залишатиметься на троні. Буквально в момент зустрічі у Вашингтоні альянс сирійської опозиції і курдів за підтримки західної авіації успішно штурмував місто Табка, потроху завершуючи оточення “столиці” Ісламської держави, Ракка, де бої теж вже тривають у передмістях, а іноді – і в міських кварталах. Саме це дає Вашингтону право говорити про неспроможність Асада впоратися з терористами на власній території. Так само як і про те, що Ісламську державу знищують саме курди і сирійські опозиціонери. Поки останніх намагається знищити Асад.
Також сторони, швидше за все, обговорювали і можливість крайніх заходів: поділ країни, яка не може існувати у вигляді єдиного цілого.
При цьому частина візиту Лаврова, пов’язана із припиненням війни на Донбасі, схоже, мала цілком протокольний характер. Міністру закордонних справ Росії просто повідомили, що всі антиросійські заходи, що діють сьогодні, залишаться і надалі – до моменту цілковитого вирозумлення російського вищого керівництва. Також було повторено, щоб Володимир Володимирович, розраховуючи на зустріч із Дональдом Трампом на полях саміту G-20, не мав особливих ілюзій, що ця зустріч на щось вплине.
У результаті сторони погодилися “продовжити консультації з питання конфлікту на сході України” – що, у перекладі з дипломатичної мови означає – не домовилися рішуче ні про що.
Таким чином, візит Лаврова до Вашингтона завершився практично нічим. Тому долю Сирії на тактичному рівні вирішуватимуть у процесі мирних перемовин в Астані та в Женеві, а на стратегічному – під час телефонних перемовин між керівниками країн, які в тій чи іншій мірі беруть участь у цьому конфлікті. А де вирішуватимуть долю конфлікту на Донбасі, здається, ніхто ще до пуття і не знає.
