Народний депутат Ігор Луценко спеціально для PolitekA на прикладі конфлікту на Обухівській, 60 надав просте але політично відповідальний приклад вирішення питання з житлом для вимушених переселенців з тимчасово окупованих територій

Нагадаємо, в ніч з тридцятого червня на перше липня представники ГО «Безпека Життя», що є наближеним до радника міністра МВС пана Іллі Ківи скоїли напад на переселенців, що проживають там у гуртожитку

Пане Ігоре, що робить влада на державному рівні для того щоб вирішувати питання тих вимушених переселенців, що полишили свої домівки на окупованій території або втратили своє житло через війну на Донбасі та в Криму?

Я би сказав, що держава скоріше усувається від вирішення цієї проблеми.

Максимум на сьогодні, що було зроблено для цих людей це те, що їх було зареєстровано за цією адресою. І це вже велике досягнення оскільки з реєстрацією, з житлом, з можливістю працевлаштування для переселенців існує велика проблема.

В кращому разі вони мають таке напівлегальне і тимчасове житло, якийсь дах над головою який є часто і регулярно предметом конфлікту. Це не перший та не єдиний конфлікт. Є гуртожитки де живуть атошники, переселенці до яких у власників і сусідів є певні претензії .

Тому що київська, що центральна влада займається чимось іншим. Ці колосальні матеріальні блага котрі виділяються йдуть на підтримку окупованих територій. На мільярди гривень постачається туди електроенергія, а натомість люди тут фактично прозябають.

Але ось є приклад європейської країни – Хорватія переживала майже ті самі проблеми на початку дев’яностих. Вони вирішували, вони будували цілі містечка.

Я особисто був у Грузії через рік після російської агресії. Там були збудовані цілі поселення для переселенців. Це була спрямована державна політика.

Звідки з’явилася земля, звідки з’явилися гроші щоби моментально побудувати житло? Їх житло краще ніж це. Натомість наша держава маючи можливість співпрацювати з західними донорами, маючи ресурс і в Україні і в Києві таких інвестицій не робить, такої політики не проводить. Хоча у нас конфлікт набагато важчий і набагато більші потреби цієї групи населення.

Є цифра 1,5 мільйони вимушених переселенців з окупованого Донбасу і Криму окрім питання житла ще є питання працевлаштування, відновлення після кризових ситуацій у сім’ях, тощо. Що з цим робиться?

На сьогодні є спроби давати пільги щодо працевлаштування.  Тобто державний механізм працевлаштування намагається спрямуватись на цю сферу. Він завжди був неефективним і ми розуміємо що цього недостатньо.

Так само з житлом. В принципі, якщо б наша держава цим опікувалась, а не займалася політичними конфліктами було б нормальним звернутися до Європейського Союзу. Вони надзвичайно зацікавлені щоб всі ці біженці не стали біженцями для них.

Я знаю багато випадків коли люди повертаються з АТО, не маючи можливості інтегруватися в наше суспільство, виїжджають в Європу. Це є ганьбою для нас.

Так само багато переселенців приїжджаючи в Київ, покрутившись, їдуть у Європу. Для Європи це було б економічним інтересом інтегрувати цих людей тут. Щоб це не було політичною проблемою для них там.

Грузії давали кредити, безповоротні гранти на те щоб влаштовувати цих людей.  Так само наша держава мала би розкрити свої організаційні можливості для того, щоб ці кошти тут освоїти. Переговори не ведуться, сигналів для Європи, що ми готові цим займатися не надаються.

Натомість кажуть про якийсь Мінський процес який нібито вирішить всі проблеми. А поки що маємо таку ситуацію що все залишається невирішеним.