Катерині Терк 25 років, вона служить у поліції і говорить на івриті без акценту
Мало хто здогадується, що вона живе в Ізраїлі всього 5 років і пережила трагедію, після якої залишилася круглою сиротою.
Катя народилася в Одесі в великій родині і була четвертою, наймолодшою дитиною. Мати народила її в 43 роки.
«Сім’я у нас була проста, дружна і любляча. Але коли мені було 2 роки, помер тато. Після цього мама знову вийшла заміж. Ростив мене вітчим, який був мені як батько», – розповідає вона.
У 19 років дівчина поїхала на кілька місяців до Ізраїлю по молодіжній програмі МАСА. Там вона вчилися в Єрусалимі, їздила по країні. Залишатися в Ізраїлі Катя тоді не планувала, адже навчалася в одеському педінституті на логопеда.
«А потім сталася біда – і моє життя перевернулося», – каже дівчина.
«Я пам’ятаю цей день як зараз. Було 11 грудня, стояв по-ізраїльськи сонячний день. Несподівано мені подзвонила мамина подруга, яка виїхала до Ізраїлю 20 років тому. Ми ніколи не зустрічалися, я тільки чула про неї від мами. “Здрастуй, Катя, – сказала вона. – Мене звуть тітка Софа. Твоїх батьків убили”. В першу хвилину я подумала, що почулося. Але потім перед очима у мене почорніло. Знайомі, які були поруч, почали питати: що з тобою? Розповідали, що я схопилася руками за стіну…», згадує вона.
Катя відразу ж взяла квитки до Одеси.
На батьківщині її насамперед, прямо в день прильоту, викликали в місцеву поліцію. Там запитували, що вона робила в день вбивства.
«Це було дивно, тому що паспорт зі штампом в’їзду підтверджував, що я перебувала в іншій країні. А потім слідчий показала мені фотографії з місця вбивства. Обезголовлені трупи батьків лежали на брудній підлозі в крові. Вибачте… Я не можу говорити, ця картина і зараз стоїть у мене перед очима…», – розповідає дівчина.
Незабаром поліція з’ясувала, що сталося. Батьки Каті вирішили побудувати нову дачу поруч зі старим будинком, який дістався мамі ще від бабусі. Вони найняли робітників, і двоє молодих будівельників почули, що мама повинна передати виконробу велику суму. Увечері вони постукали до них додому. Сказали, що підвернулася халтура, і попросили забрати свої інструменти. Вітчим Каті, нічого не підозрюючи, виніс їх речі. І раптом один хлопець вихопив з сумки сокиру і вдарив його в шию. Вітчим впав, а вони увійшли в будинок. Мама в цей час спала.
Коли вбивць зловили, вони зізналися у скоєному.
“Ми побачили сплячу жінку і завдали їй 30 ударів сокирою. А потім почали шукати гроші і коштовності”, – говорилося в протоколі допиту.
Вони нічого не знайшли – ту саму велику суму жінка віддала виконробу ще вранці.
На суді Катя побачила вбивць. Вони були молодші неї, зовсім хлопчаки. Під час судових допитів посміхалися. Обидва отримали менше 10 років. Один з них вийде на свободу вже через 3 роки.
Похорон Катя не пам’ятає. Їй розповіли, що вона не хотіла йти з маминої могили. Що пригорщами набирала землю зі свіжого пагорба і сипала собі в кишені.
«Я зрозуміла, що жодного дня не можу більше залишатися в Одесі. Як на зло, квитків в Ізраїль не було. Я з великою переплатою купила квиток з пересадками. І повернулася на програму МАСА. Там всі знали про мою трагедію. Але зайвих питань не задавали. Просто оточили таким теплом, що я зрозуміла: тепер мій дім – Ізраїль», – розповіла дівчина.
Після завершення програми МАСА Катя хотіла служити в армії. Але виникла несподівана перешкода: їй уже виповнилося 20 років, а після цього віку репатріанток не призивають.
«Я так хотіла захищати країну, що й навіть накричала на якогось офіцера на призовному пункті. З мене попросили розписку, що я призиваюся добровільно. Я дуже хотіла в бойові війська, але мені не вистачило… ваги», – каже Катя.
Тоді вона вирішила йти в поліцію.
«І взагалі я з першого погляду зрозуміла, що в Ізраїлі все – для простих людей, а не для якихось чиновників і депутатів. Автобуси чисті, в них є де сидіти. Скрізь ліфти, і все обладнано для інвалідів. І поліція тут стежить за порядком, а не встановлює його», – розповідає дівчина.
За словами командирів, поліцейська Катерина Терк працює відмінно. Вона вже начальник зміни і відповідає за проведення різних операцій.
«В Ізраїлі цінують життя людини, тому вбивство вважається найстрашнішим злочином. Злочинця посадять до в’язниці, де він просидить все життя. А вбивці моїх батьків скоро вийдуть на свободу. Мені боляче думати про те, що вони покинуть в’язницю з тією ж глумливо усмішкою, з якою сиділи в суді. А мама з татом будуть лежати на цвинтарі», – каже Катя.
Вона живе в гуртожитку для поліцейських (“бейт ха-Шотер”). Умови спартанські: у кімнаті дві двоповерхові ліжка і три сусідки. Але Катя не скаржиться: дівчата живуть дружно, а в гарну погоду навіть влаштовують пікнік на траві у дворі.
У Каті в Ізраїлі багато друзів, але рана в серці, нанесена вбивством матері, яка не затягується.
«Мама була сувора, але справедлива. Вона навчила мене все робити на відмінно. Заради неї, заради її пам’яті я повинна стояти на сторожі закону. Для цього вступила на юридичний факультет Хайфського університету. Знаєте, мама любила троянди і для кожного зі своїх дітей вирощувала особливий сорт. Моя троянда була біла, у сестри – рожева. Тому у мене є власний ритуал: у мамин день народження я розкидаю на пірсі в Тель-Авіві пелюстки троянд. І тоді мені здається, що вона зі мною, в Ізраїлі, радіє за мене і пишається мною», – поділилася дівчина.
А ще в Ізраїлі Катя знайшла свою любов. Він теж поліцейський. Обидва вірять: попереду у них довга, успішне життя. І робота для того, щоб не гинули люди.
Фото: Абігайль Узі, особистий архів
За матеріалами «Вести»
