Освіта в Україні: патерналізм у квадраті та масова розумова еміграція

Відповідні дані отримано під час опитування “Стан освіти в Україні”, проведеного дослідницькою компанією Active Group у серпні-вересні 2017 року.

Настрої людей експерти дізнавались у Києві, Харкові, Львові, Одесі та Дніпрі.

Виявляється, що більшість наших співвітчизників хочуть більшого контролю з боку державу, чимало пільг та не проти виїхати навчатися за кордон і там залишитись на постійне місце проживання.

Про користь освіти

Отож «корисною» свою освіту вважають 44,6% опитаних. «Радше корисною» – 23,6%, «точно не корисною» – 9,8%. Попри те, що за кількістю людей, які отримали вищу освіту, Україна посідає топові позиції в Європі, майже половина опитаних не вважають її корисною. Та й до якості освітнього процесу є питання. Експерти запевняють: у державі – відверта криза довіри до всіх освітніх інституцій.

Оцінка «корисності» освіти чітко залежить від того, чи працює респондент за своєю спеціальністю, чи ні.

При цьому кількість людей, які працюють за спеціальністю, сягає 35,3%. У суміжній сфері задіяно майже 20%.

Можна сказати, що у нас дуже низький коефіцієнт корисної дії освіти – десь у 47% опитаних. Виходить, що держава витрачає кошти на навчання осіб, які в результаті не працюють за своєю спеціальністю. По суті, гроші платників податків, які виділяють на забезпечення державного замовлення, йдуть у порожнечу.

Про якість освіти

Для багатьох якість наданих в Україні освітніх послуг – болюче питання. Як демонструє опитування, найгірша ситуація з цим у професійно-технічних закладах. Тут оцінка якості освітнього процесу найнижча. За словами соціологів, у суспільстві панує переконання, що в заклади профтехосвіти йдуть навчатись лише ті, хто ні на що не здатен. Спрацьовує стереотип «не будеш учитись – підеш у технікум». У результаті в країні на сьогодні відчутний брак робітничих кадрів. Середня оцінка якості наданих тут освітніх послуг  – 3,3 бала.

Школи в шкалі оцінювання посередині. Там якість освіти оцінили на 3,4 бала. Найвищі показники – у приватних та державних закладах – 3,5 та 3,6 відповідно. В останніх, наголошують фахівці, є хоч якась ілюзія контролю. Крім того, в державних ВНЗ є своя багаторічна історія, яка також позитивно впливає на формування іміджу.

Дослідження показало, що оцінка якості освіти дуже залежить від того, де саме людина працює. Ті, хто працюють в суміжній сфері, ставлять вищу оцінку якості практично всюди – школам і технікумам, приватним і державним  закладам. Тобто влаштувавши своє професійне життя, особа може позитивніше оцінювати якість здобутої освіти.

Про контроль держави

53,7% опитаних вважають, що контроль держави в сфері освіти нині є занадто слабким. І лише 8,2% хочуть його зменшити. Це, наголошують фахівці, свідчить про надзвичайно сильні патерналістські настрої українців.

За словами соціолога Андрія Єременка, бажання аби хтось навів лад – це загальнонаціональна тенденція.

«Ми проводили дослідження щодо виборчих процесів. Там також люди хочуть збільшення контролю, – розповідає він. – І це виявляється у всіх сферах. Освіта – не виняток. В уявленні людей держава має бути таким собі батьком, який усе знає, все контролює і всього навчає. Не менш цікавим є ставлення українців до реформ. Хоч такого запитання в опитуванні про стан освіти й не було, проте в людей реформи викликають лише одну емоцію – оскомину й несприйняття. При цьому, коли запитуємо не про реформи, а про зміни, то в респондентів одразу ж з’являється чимало пропозицій, що, власне, треба змінити в державі, освітній сфері зокрема».

На думку експерта напрямку “Освіта” “Українського інституту майбутнього” Миколи Скиби, вища освіта в Україні все ще залишається соціальним благом, яке потрібно розподіляти централізовано.

«Значно меншою мірою вона сприймається як послуга, що дає здобувачеві високий ступень кваліфікації та конкурентоспроможну позицію на ринку праці, де потрібно довести власні можливості, – Розповідає Скиба. – І поки цей нерв патерналізму залишатиметься перезбудженим у різних суспільних верствах, політики будуть вправно масажувати його заявами, що вітчизняну освіту потрібно рятувати, а для цього «не мордувати реформами», а дати більше грошей і не вчити жити. Але поки що українські ВНЗ державної форми власності втрачають студентів. Так, за підсумками цьогорічної вступної кампанії, на місця державного замовлення загалом по країні виявилося близько десяти тисяч вакантних місць».

Про пільги

Показовими є результати опитування щодо того, наскільки сильно люди хочуть отримувати пільги під час вступу до ВНЗ.

Більше ніж 50% опитуваних прагнуть таких пільг і ще 18% відповіли «радше так». Тобто тут знову проступає тренд: держава має дати тобі все, підтримати всіх «соціально незахищених». Це суперечить ідеї, що кожен має отримувати винятково за свої заслуги.

Попри те, що більшість країн світу вже давно не сприймають освіту як послугу з боку держави, в Україні такий підхід не популярний. Тому сама ідея про те, аби зробити виші приватними, не знаходить належної підтримки. 40,7% респондентів переконані, що перехід ВНЗ на комерційну основу не допоможе вітчизняній системі вищої освіти.

Як розповідають експерти, досі в суспільстві дуже поширена думка, що і робочими місцями має забезпечувати держава. Причому так вважає навіть середньовікова категорія.

Про освіту за кордоном

35,6% респондентів переконані, що українці надають перевагу навчанню в країнах «західного світу» через те, що там якісніша освіта. З незначною похибкою 35,1% стверджують, що навчання за кордоном – можливість залишитись на постійне місце проживання. Тобто цінністю у такому разі є не здобуті знання, а комфортне довкілля та можливість у майбутньому легше знайти роботу.

За словами Єременка, втримати трудовий потенціал країни можна лише забезпечивши комфортний рівень життя.

«Щороку близько 60 тис. студентів виїжджають на навчання до Польщі. Це без урахування навчання в інших країнах світу. Завжди виїжджають найкращі, пасіонарії, – розповідає соціолог. – Для більшості ж варто лише зробити достойні умови життя тут, в Україні, і вони залишаться. Адже психологічно поїхати в іншу країну – доволі складно. Якщо держава хоче втримати людину з високим рівнем знань та зарплати, то їй треба запропонувати належну інфраструктуру. Грубо кажучи, починаючи з доступності місця роботи, якісного транспорту, закінчуючи розважальними закладами, де можна посидіти в правильній атмосфері. Тобто людині мало лише дати гроші, треба ще і дати можливості їй ці гроші витратити. І це, справді, одна з причин, чому люди виїжджають. Ще одна – безпекова, люди почуваються тут незахищеними».

Романія Горбач