Історія проблеми
Рішення світової спільноти про розподіл в 1948 році британської підмандатної території Палестина на незалежні єврейську і арабську держави було різко негативно сприйнято всім арабським і мусульманським світом.
Причина, по якій сотні мільйонів арабів, які проживають на територіях в мільйони і мільйони квадратних кілометрів, відмовили в праві на власну державу розміром вдвічі менша за Київську область жменьці євреїв, залишається невідомою. Але відразу ж після відходу англійських колоніальних військ армії шести арабських держав вторглися в Палестину, щоб, за їхніми власними словами, «скинути Ізраїль у море».
Відсутність належної координації, організації і дисципліни зумовили поразку арабської коаліції в першій арабо-ізраїльській війні. Після чого євреї почали будувати власну державу, розвивати економіку і всіляко удосконалювати збройні сили. А для багатьох арабських країн ідея «звільнити від сіоністів» 14 тисяч квадратних кілометрів пустельної території стала сенсом існування на багато десятиліть вперед.
У 1952 році група націоналістично налаштованих єгипетських офіцерів здійснила військовий переворот, усунувши від влади поміркованого прозахідного короля Фарука. На чолі країни став харизматичний лідер Гамаль Абдель Насер – соціаліст і панарабіст, який мріяв про об’єднання всіх арабів в одній конфедеративній державі під главенством Єгипту. Після експропріації режимом Насера Суецького каналу та інших інфраструктурних об’єктів, Великобританія, Франція і Ізраїль ввели в Країну пірамід війська для захисту своїх активів (правда, досить швидко ці війська під тиском СРСР і США покинули Єгипет). На кордоні Єгипту і Ізраїлю були розміщені миротворчі сили ООН, покликані не допустити нового зіткнення.
Після Суецької кризи, Гамаль Насер бере курс на зближення з Радянським Союзом. У Москві з радістю приминають найбільшу країну арабського світу в свою сферу впливу і в кращих радянських традиціях тут же починають накачувати Єгипет грошима і іншими видами допомоги – зокрема, зводять величезну Асуанську греблю. Крім того, Кремль перебудувує за радянським зразком єгипетську армію, тренує солдатів, навчає в своїх військових академіях командний склад, безкоштовно накачує Єгипет найсучаснішою зброєю та екіпіруванням.
Створивши найбільшу армію в регіоні і озброївши її до зубів, ставши ключовою фігурою арабського світу (єгипетський президент був неймовірно популярний на всьому Близькому Сході) Насер став готувати Єгипет і весь регіон до великої війни з Ізраїлем. Стрімка мілітаризація Єгипту і союзної Каїру Сирії, антиізраїльська пропаганда, що вийшла за рамки будь-якої пристойності поєднувалася з дипломатичними зусиллями по формуванню широкої коаліції арабських країн. Паралельно Сирія вела проти Ізраїлю «Війну за воду», намагаючись змінити течію річки Йордан і тим самим залишити єврейську державу без водних ресурсів, поки в липні 1966 року сили ЦАХАЛ (армії оборони Ізраїлю) не знищили зайняту в роботах сирійську техніку. Після чого Дамаск активізував гібридну війну в формі засилання сирійських ДРГ і підтримки палестинських «борців за свободу», які влаштовували диверсії і теракти.
Напередодні великої війни
У листопаді 1966 року, між Єгиптом і Сирією було укладено військовий союз, і обидві країни почали посилену підготовку до війни. Уже з квітня 1967 року сирійська артилерія почала систематичні обстріли ізраїльських фермерів в демілітаризованій зоні між Сирією та Ізраїлем. Досить швидко обстріли перейшли в наземні зіткнення, в яких обидві сторони використовували танки; а Ізраїль неодноразово задіяв авіацію для придушення сирійських вогневих позицій.
З середини травня Єгипет мобілізує свої сили в районі Суецького каналу, які потім перекидаються на Синай і концентруються уздовж ізраїльського кордону. 16-18 травня на вимогу Каїра «блакитні шоломи» ООН терміново залишають свої пости уздовж кордону, після чого радіо «Голос арабів» – основний рупор насерівської пропаганди – заявляє: «З сьогоднішнього дня більше не існує надзвичайних міжнародних сил, які захищають Ізраїль. Ми більше не будемо проявляти стриманість. Ми надалі не будемо звертатися в ООН зі скаргами на Ізраїль. Єдиним методом впливу, який ми застосуємо щодо Ізраїлю, стане тотальна війна, результатом якої буде знищення сіоністської держави».
Повну або часткову мобілізацію проводять Єгипет, Сирія, Йорданія, Кувейт, Судан. Перекидають контингенти своїх військ ближче до потенційної лінії фронту Алжир і Ірак. Про свою готовність взяти участь в конфлікті заявляє Саудівська Аравія. Проводить повну мобілізацію і Ізраїль, що, до речі, призводить до часткового колапсу економіки країни.
Арабські керівники і преса в цей час відпускали заяву, одне войовничіше за іншу. Міністр оборони (а пізніше – президент) Сирії Хафез Асад: «Наші сили зараз повністю готові не тільки до відбиття агресії, а й до початку процесу звільнення, до знищення сіоністського присутності на арабській землі. Сирійська армія тримає палець на спусковому гачку …. Я, як військова людина, впевнений, що прийшов час розпочати війну на знищення».
Король Йорданії Хусейн: «всі арабські армії зараз оточили Ізраїль … ОАЕ, Ірак, Сирія, Йорданія, Ємен, Ліван, Алжир, Судан і Кувейт … Немає ніякої різниці між одним арабським народом і іншим, однією арабською армією і іншою».
Глава МЗС Ємену Салам: «Ми хочемо війни. Війна – єдине рішення ізраїльської проблеми. Араби готові».
Президент Іраку Абдель ар-Рахман Ареф: «існування Ізраїлю є помилкою, яку необхідно виправити. У нас з’явилася можливість позбутися приниження, якому ми піддаємося з 1948 року. Наша мета зрозуміла: стерти Ізраїль з лиця землі».
Популярний єгипетський радіоведучий Ахмад Саїд: «всіх чоловіків ми скинемо в море, а жінок візьмемо собі».
Лідер Організації визволення Палестини Ахмад Шукейрі: «у випадку нашої перемоги уцілілим євреям допоможуть повернутися в країни їх народження». «Але мені здається, що ніхто не виживе», – додав він.
Гамаль Абдель Насер, 27 травня: «війна буде тотальною і її мета – знищення Ізраїлю. Ми впевнені в перемозі і готові в даний час до війни з Ізраїлем».
22 травня Насер оголосив про початок морської блокади Ізраїлю. У Шарм-ель-Шейху розмістили далекобійну артилерію, яка повинна була топити ізраїльські судна в разі спроб проходження ними Тиранської протоки. Нагадаємо, морська блокада, згідно з резолюцією Генасамблеї ООН №3314, є актом агресії. Ізраїль у відповідь звернувся до країн, що гарантували безпеку єврейської держави в обмін на виведення військ з Синайського півострова в 1956 році – США, Великобританії і Франції.
Відповіді провідних світових держав виявилися до болю знайомі нам, українцям: Сполучені Штати пояснили, що Єрусалим «неправильно зрозумів» гарантії. Разом з тим, Вашингтон і Лондон висловили «глибоку стурбованість» і рішуче засудили акт блокади. А господар Єлисейського палацу Шарль де Голль в ультимативній формі зажадав від Ізраїлю не починати бойових дій першими. Загалом, привіт, Будапештський меморандум.
23 травня офіційний Єрусалим заявив, що морська блокада будуть розглядатися як акт війни, і залишив за собою право на початок бойових дій.
Вважається, що арабська коаліція на чолі з Єгиптом готувала початок війни на 27 травня. Ясна річ, ця інформація завчасно стала відома всюдисущій ізраїльській розвідці. Ізраїльтяни поділилися відомостями з американцями, а ті з Радянським Союзом. В результаті посол СРСР в Каїрі передав Насеру незгоду Москви на атаку, про дату якої прекрасно обізнаний противник.
У самому Ізраїлі в ці дні панувала важка атмосфера. Військові, а також численні демонстранти на вулицях міст вимагали від обережного прем’єра Леві Ешколя рішучих дій. 1 червня було створено уряд національної єдності, ключовий пост міністра оборони в якому отримав відомий «яструб» Моше Даян. На першому засіданні нового кабінету було вирішено завдати превентивного удару. Всі були впевнені, що війна буде дуже важкою – так, службі тилу було доручено підготувати чотирнадцять тисяч місць в госпіталях і десять тисяч могил.
Щоб дезінформувати супротивників, 3 червня Моше Даян несподівано для багатьох заявив, що в даний момент не доводиться говорити про початок бойових дій. «Ми повинні дати шанс дипломатії», – заявив легендарний воєначальник. В арабських столицях сприйняли слова Даяна, як свідчення ізраїльської слабкості і страху.
В той же день, тисячі солдат ЦАХАЛу були відправлені у відпустку. Фотографії забитих відпускниками пляжів обійшли всі світові газети.
Сили сторін
На початку червня 1967 року сили арабської коаліції в кілька разів перевищували ізраїльтян. Так, араби мали 547 тисячами солдатів і офіцерів проти 264 тисяч у євреїв (з яких лише 50 тисяч були кадровими військовими, а решта 214 – мобілізовані резервісти). Сукупно у єгиптян, сирійців, йорданців і ін. було 957 бойових літаків і 2504 танка. Ізраїльтяни мали в строю лише 203 бойових літака і близько 800 танків.
Крім того, слід враховувати якісний склад озброєння і техніки: західні держави тоді продавали зброю єврейській державі ненабагато охочіше, ніж зараз – Україні. Більшість танків і літаків були застарілими. Наприклад, одним з основних типів танків у ізраїльтян був американський «Шерман», який брав активну участь в боях ще Другої світової війни. Арабські ж країни абсолютно безкоштовно отримували новітні радянські зразки літаків, танків, радіолокаційних станцій, зенітних систем.
Бліцкриг у пустелі
На засіданні ізраїльського уряду 4 червня було остаточно затверджено рішення про початок війни. Оскільки запорукою успіху була несподіванка першого удару, все подальші приготування здійснювалися в режимі повної таємності. Так, самі міністри знали про плани Генштабу лише в найзагальніших рисах. Командири авіабаз отримали списки цілей і завдань 4 червня, о 18:00, їх заступники – лише в ніч на п’яте. Льотчиків посвятили в плани тільки о 04:20 ранку – за три години до початку операції.
План «Мокед», що розробляється ізраїльськими військовими з 1962 року, передбачав завоювання повного панування в повітрі шляхом нанесення раптового удару по аеродромах противника. Для цієї мети розроблялися особливі бомби, проводилися окремі вчення. А ізраїльська розвідка скрупульозно збирала будь-яку інформацію про єгипетські аеродроми, стан злітно-посадкових смуг, і про літаки, що на них базувалися.
Рано вранці 5 червня практично вся ізраїльська авіація була піднята в повітря. У обстановці цілковитого радіомовчання (льотчикам заборонялося подавати навіть сигнал лиха), вони взяли курс на захід, перебуваючи на вкрай низькій висоті в 30 метрів над Середземним морем. Через кілька хвилин, вони змінили курс, увійшовши в повітряний простір Єгипту із заходу і з півночі. Єгипетську ППО, радари якої сканували повітряний простір в напрямку північного сходу – з боку ізраїльського кордону, вдалося застати зненацька.
Крім того, єгипетські патрульні літаки були зняті з чергування, а більшість пілотів знаходилися в їдальні або на перезміні. На довершення, зенітникам того ранку було категорично заборонено відкривати вогонь – всі чекали прибуття літака високопоставлених єгипетських військових, які летіли в той ранок з інспекцією підрозділів, що знаходяться на Синаї.
О 07:45, ВПС Ізраїлю практично одночасно атакували 11 єгипетських аеродромів, привівши в повну непридатність злітно-посадочні смуги. Було знищено 197 єгипетських літаків (включаючи 30 дальніх бомбардувальників Ту-16), з них 189 на землі і 8 в ході повітряних боїв. Також були виведені з ладу 8 радарних станцій.
Після повернення на дозаправку, о 9:34 ізраїльські ВПС завдали другий удар, в ході якого було знищено ще 107 літаків. Що характерно, жоден єгипетський макет літака, що стояв на базах для відволікання уваги, не був атакований – внаслідок наявності точних розвідданих про їх місцезнаходження і «неякісного виготовлення самих макетів» (хто був в Єгипті, той зрозуміє).
У Каїрі в той момент панував повний хаос і сум’яття. Радіо передавало заздалегідь заготовлені переможні реляції про успішне просування єгипетської армії на територію «сіоністського ворога», про удари єгипетських ВПС і про те, що «через кілька годин Тель-Авів буде у нас в руках». Натхнені такими «новинами», сирійські, іракські та йорданські ВВС атакували цілі на території Ізраїлю (хоча після початку операції «Мокед» ізраїльтяни і закликали Йорданію залишитися в стороні). Авіаударами у відповідь, ЦАХАЛ в той же день знищив все йорданські і більшу частину сирійських бойових літаків, а також аеродром в Іраку. Всього до кінця першого дня війни війська арабської коаліції втратили 451 літак. Втрати Ізраїлю склали 19 повітряних суден.
Завоювання повного панування в повітрі дозволили Армії оборони Ізраїлю почати успішні наземні операції. Єгипетська армія готувалася до переможної наступальної війни (така собі версія радянської військової доктрини – «Бити ворога малою кров’ю на його ж території») і виявилася зовсім не готовою до оборонних боїв в складних умовах. Централізований зв’язок було порушено, війська втратили керування, з Каїра сипалися абсурдні й такі, що не відповідають обстановці, накази. Багато офіцерів, що підбиралися на високі посади за принципом кумівства (ми ж на Сході!), показали свою повну невідповідність і профнепридатність (привіт радянським академіям); а розкидана з типово арабським нехлюйством де попало і нічим не прикрита бронетехніка, боєприпаси, пальне виявилися ідеальними мішенями для авіації і артилерії противника. Окремі осередки опору в умовах відкритої пустелі тут же придушувалися бомбардуваннями.
На другий день війни ізраїльтяни захопили Газу, на третій – Шарм-ель-Шейх, на четвертий (8 червня) вийшли до Суецького каналу, завершивши розгром синайській угруповання єгиптян і встановивши контроль над півостровом. 9 червня вогонь на єгипетському напрямку було припинено.
На сирійському фронті з 5 по 8 червня йшов артилерійські дуелі і позиційні бої. 9 червня, перекинувши підкріплення з Синая, ізраїльтяни почали наступ. На наступний день, 10 червня, бійці ЦАХАЛ встановили повний контроль над стратегічно важливими Голанськими висотами.
На йорданському фронті ізраїльтян чекало особливо запеклий опір. Можливо, тому, що Йорданія була далеко від панували в Каїрі і Дамаску шапкозакідательних настроїв, не хотіла брати участь у війні (вступила в неї лише під безпрецедентним тиском) і наполегливо готувалася до оборони. Як би там не було, з 5 по 7 червня ізраїльтяни встановили контроль над Східним Єрусалимом, а також над усім західним берегом річки Йордан.
Втрати
У ході бліцкригу, Ізраїль втратив від 779 до 983 солдатів убитими, понад дві з половиною тисячі – пораненими. В ході війни було виведено з ладу 394 танків і втрачено 50 літаків.
Єгипет втратив від 11,5 до 15 тисяч чоловік убитими, 20 тисяч – пораненими, приблизно 5500 єгиптян потрапили в полон.
Йорданія втратила майже 700 чоловік убитими і понад 400 пораненими. Близько 2000 йорданцев пропали без вісті.
Втрати сирійців склали: від 1000 до 2500 убитих, близько 5000 – поранених.
Протягом вісімдесяти доленосних годин, крихітний Ізраїль розгромив армії, що в кілька разів перевищували за чисельністю і оснащенням його власну, і захопив території, які в 3,5 рази перевищують площу самого єврейської держави.
Це було зроблено завдяки єдності ізраїльського суспільства, відмінній організації збройних сил, високому бойовому духу, майстерності офіцерів і генералів, відмінній роботі розвідки, мудрості політичної еліти. І – усвідомлення всіма, що вони зобов’язані захистити свою батьківщину, оскільки іншої у них немає. Коротше, завдяки всьому тому, чому так не завадило б повчитися нам, українцям.
Максим Вікулов
