– Згідно зі статистичними даними, 2,1 млн українців, або 40% усіх трудових мігрантів із нашої країни, працюють у Росії. Зараз у політичних колах знову активізувалися дебати про необхідність запровадження візового режиму з РФ. Ви обговорювали це на фракційному рівні? Чи є загальна позиція з цього питання та яка ваша думка?

матвиенко
– Єдиної думки не може бути в принципі, адже парламент — це майданчик для дискусій. А от особисто я думаю, що візовий режим із Росією краще запровадити, ніж не запроваджувати, бо є питання безпеки, які актуалізувалися через те, що Україна потрапила у велику біду. Інше питання, що необхідно думати про компенсатори, а саме про те, що цим людям, які перебувають зараз на заробітках у Російській Федерації, запропонувати, чим їх зайняти та як розвивати економіку. Це — з одного боку.

З другого боку, будь-яке рішення має свої плюси і мінуси. Тому в цьому контексті можна говорити винятково про мінуси для мігрантів, адже, скажімо так, не дуже добре, що українці сьогодні працюють на території країни-агресора.

– Однозначне «За» або «Проти» складно знайти в будь-якому питанні, однак чому, на ваш погляд, тему запровадження візового режиму з Росією порушили на вищому рівні через три роки після початку АТО?

– За такою логікою можна сказати наступне: «А чого ж це він три роки ходив за мною і не пропонував одружитися, а лише потім запропонував?» Скільки часу минуло: три, два, рік — це безпредметна дискусія. Безумовно, потрібно глибоко проаналізувати всі нюанси. Не варто забувати, що ми живемо в умовах гібридної війни, масштабів якої та всіх форм ми не знали.

Михайло Самусь: Будь-який удар по Росії – це допомога для України

Так, можливо, це (запровадження візового режиму з РФ, — ред.) варто було зробити значно раніше, а також бути відкритішими у дискусіях і полеміці. Але, як то кажуть, краще пізно, ніж ніколи. Якщо це правильне рішення, його неодмінно треба ухвалити.

– Зараз активно обговорюють тему торгівлі з Росією. Багато хто обурюється, мовляв, як таке можливо: вдень торгуємо, вночі воюємо? Справді, погодьтеся, ситуація видається абсурдною. Як і картинка, коли багато європейських країн на шкоду національним економічним інтересам запроваджували санкції проти Росії, а Україна — ні. І окремо прокоментуйте, з яких причин офіційний Київ не денонсує Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між РФ і Україною?

– Потрібно денонсувати угоди, негативні для України. Йдеться насамперед про так звані Харківські угоди  (Угоди про перебування Чорноморського флоту РФ на території України, підписані в 2010 р., – ред.) Утім, є багато угод економічного спрямування, негативних для нашої країни. Наприклад«газові». Існують і рамкові угоди, денонсувати які я не бачу сенсу. Необхідно просто оголошувати воєнний стан на частині територій, говорити, хто є агресором, назвати речі своїми іменами.

– А чому досі АТО не називають війною?

– Я думаю, що раніше була певна проблема, яка полягає насамперед у тому, що ми не мали сил стримування. Якщо сьогодні ми готові забезпечити військо, що є військом стримування, очевидно, що запровадження воєнного стану є доцільним і правильним. А ось коли у нас усе трималося на добробатах, далеких від розуміння, що таке сучасне військо, звісно, ухвалювати такі рішення було вкрай небезпечно. Ми повинні робити те, за що готові відповідати, а не кукурікати.

– Ви говорите про доцільність запровадження воєнного стану на частині територій. А як це позначиться на житті українців, які проживають в інших регіонах?

– Стан війни — це стан, коли діють міжнародні правила. Я для себе особисто пояснюю так: Росія діє як агресор, тому їй потрібно відповідати в належний спосіб. Крапка.

– Наразі увага та підтримка світового співтовариства адекватні чи тема АТО в Україні вже відійшла на задній план?

Айдер Муждабаєв про ментальний расизм, хрінових політиків і корінний народ Криму (відео)

– Знаєте, що головне? Ми повинні покладати надії не на інших, а передовсім розраховувати на власні сили. А геополітика… На превеликий жаль, вона сьогодні дуже цинічна. Ми увійшли в смугу певних змін або очікування цих змін. І поки вони не відбудуться, нічого не зміниться. Тому ось така активність є, з одного боку, об’єктивною реакцією на внутрішні проблеми США, Німеччини, Великобританії.

Однак із другого боку — це результат наших недостатніх дій як суб’єкта на міжнародній арені. Ми не запропонували комплекс своїх послуг (товарів, капіталу тощо) у світовому розподілі. Світ може обійтися без нас, і це є ключовою підставою бути до нас байдужими. Якщо ми мали б свою чітко визначену нішу, якої потребував би світ, тоді світ за нас боровся б. На превеликий жаль, ми мало про це думаємо, можливо, це наш основний недолік.

– Одним з елементів війни є інформаційна політика. Як ви її оцінюєте, якщо говорити про зовнішню інформлінію офіційного Києва?

Якщо говорити про зовнішню інформаційну політику, треба розуміти, що вона коштує дуже і дуже багато. А якщо подивитися на показник ВВП на душу населення, зрозуміємо, що таку розкіш ми не можемо собі дозволити. Нам потрібно зміцнювати економіку. Нам треба свідомо ставити високу планку, як, використовуючи наявні ресурси, зробити державу багатою. А що ми? То просимо нас підтримати фінансово, то просимо, щоб нас переозброїли тощо. Саме цьому, а не економічним реформам, ми приділяємо левову частку своєї уваги.

Повертаючись до питання інформаційної політики, резюмую: ми і на внутрішню інформаційну політику не виділяємо достатньо коштів, оскільки у нас сьогодні хто в ліс, хто по дрова. У нас відсутня потужна машина інформованості людей.

– Багато експертів, аналізуючи ситуацію на ринку ЗМІ, говорять про серйозну загрозу свободі слова. Ви її бачите?

– Ні, звісно, не бачу. Якщо в конкурентних умовах певні медіа не можуть вижити, не треба говорити, що хтось когось утискає.

– До речі, в ЗМІ зараз спостерігається неприхована напруга. З боку багатьох політичних сил часто надходять скандальні вброси. У зв’язку з цим у кулуарах дедалі частіше говорять про дострокові парламентські вибори. Що ви думаєте з цього приводу?

Микола Сунгуровський: Нині вже пізно закінчувати АТО

– Вибори потрібні тоді, коли вони відповідають інтересам нації. Вибори потрібні тоді, коли це реальне перезавантаження, а не крок назад. Я в себе питаю: ті, хто сьогодні з надривом кричать про дострокові вибори, думають про Україну чи тільки про свою політичну силу?

Якщо відповідати відверто, то необхідно визнати, що ці люди думають винятково про своє місце в політиці, а не про служіння нації. Зараз, нехай не так швидко, як хотілося б, ми все ж таки рухаємося в правильному напрямку. Нам треба гідно пройти цей шлях.

– Однак соціологічні опитування свідчать про те, що суспільний запит на дострокові вибори є.

– Він завжди є. У нас, знаєте, як у тому анекдоті: посадив картоплю, а наступного дня викопуєш. Людей треба привчати до того, що вибори це не лише право, а й велика відповідальність. Ти відповідаєш за того, за кого голосував, протягом усієї його каденції, ти не критик, а помічник. А у нас? Обрали, закидали камінням, викинули. Так ми нічого ніколи не побудуємо.

Якщо людина вмирає з голоду, їй достатньо півбуханки хліба, а якщо людина має хліб із маслом, їй хочеться більшого. Ніхто і ніколи не був задоволений владою в жодній країні. Потім, коли людина йде, оцінюють, бачать плюси, а коли вона при владі, її лише, перепрошую, обпльовують. Для нас зараз головне зберегти державу, а потім ми розберемося, хто кому Рабінович.

Наталія Ромашова