Будапешт офіційно блокує українські формати в НАТО. Варшава засумнівалася в адекватності наших топів і потрібності нам стратегічного партнерства. Вільнюс практично замовк. Прага все частіше запускає антиукраїнські медійні кампанії. Бухарест і Кишинів демонструють грубий подив. Європейські класики – Франція, Німеччина та Італія – відверто вимагають перегляду моделі «санкційної підтримки».
Раю на землі немає, а «райські папери» – є!Але ж з домойсєєвих часів добре відомо, що ті, хто народжені повзати літати не будуть. Маючи неймовірно позитивну зовнішню кон’юнктуру, в результаті прийти до вкрай огидних публічних скандалів по всьому периметру. Які все ж талановиті нинішні «держбісенята».
Користувачеві запропоновано тільки «зовнішній порядок». Вороги-друзі. Оскільки внутрішньої немає в принципі, а зовні – ми просимо і кидаємо, то нам тепер пропонують торгувати тільки агресивним. Антипольськість. Антиугорськість. І – виправдано – антиросійськість.
За Росією все ясно – дійсно потрібно було рвати відносини, закривати кордони. На практиці ж маємо… зростаючий ua/ru товарообіг і добре угодовані обленерго і банки з роспропискою. І агресію проти західних партнерів.
Хлопці, бо некомпетентні, вирішили, що вони живуть у вакуумі або що їх «геніальність» настільки очевидна, що навіть сонце починає мружитися. Насправді, все незмінно вимагає професіоналізму. Потрібно ретельно аналізувати наслідки своїх ініціатив, зважувати ризики, оцінювати потреби партнерів.
Це зовсім не означає, що потрібно під когось підлаштовуватися. Але потрібно годинами професійно розмовляти, вибудовувати особисті відносини. Посольства ж – ці вельми дорогі синекури – повинні ретельно збирати дані за трендами в країнах, де вони розташовані. Готувати об’ємні довідкові матеріали – не набір непотрібних загальних фраз «про вічну дружбу», а за прізвищами і соціологічно. Хто, чим і чому живе.
Втім, неуцтву, яке рясно намазано на жадібність, властиво агресивне неприйняття власних провалів. Отже, зовнішні кризи будуть збільшуватись в геометричній прогресії. У іноЗМІ з’явиться ще більше жовчних і антірепутаційних текстів. Якість і кількість фундаментальних (не протокольних) зустрічей на вищому рівні сильно скукожиться.
І навіщо? Якщо творчої внутрішньої повістки немає і не буде – сумнівно, що нинішня команда в змозі запропонувати щось, окрім хвалькуватого піару, – продавати споживачеві що збираєтеся? Безвіз і «Антанта» як спільний друг – це теж уже вчорашній день. «Затягнути паски; ми в кільці ворогів; треба потерпіти; всім важко; не питай, що батьківщина для тебе зробила, питай, що ти зробив »- це все, зрозуміло, духопід’ємно. І навіть дурнувато-недоладний бордик «Крим – це Україна» можна знову розвісити Хрещатиком. Але на тлі солодко чавкаючих корупцією міністерських фізіономій це виглядає не надто кошерно.
Або відкриємо ще десяток зовнішніх фронтів?
Михайло Подоляк, політтехнолог
