Різдво в Україні завжди було заведено зустрічати по-особливому, дотримуючись безлічі традицій
Politeka зібрала найцікавіші звичаї в різних регіонах країни.
Скрізь у переддень Різдва 6 січня варять кутю, ставлять на стіл і готують ще 11 пісних страв (борщ, риба, гриби, пироги із квасолею та капустою, картопля та узвар (компот), усього повинно бути 12 страв (за кількістю апостолів). Вечерю починають після того, як зійде перша зірка і лише з куті. Потім дітям збирають кутю та частування з різдвяного столу, і дитина несе вечерю хрещеним, якщо хрещеник ще малий, то батьки запрошують кумів до себе. Хрещені повинні пригоститися і віддячити дитині солодощами.
На ніч зі столу їжу не прибирають, залишають ложки й кутю, вважається, що пращури прийдуть у будинок на частування.
Обов’язкова умова для свята – нагодувати всіх домашніх тварин, бо, як кажуть старі люди, ангел спускається з небес і питає кожну тваринку, чи не голодна вона – і якщо так, то поганого господаря чекає нещастя.
Колядки і вертепи – це теж спільне, що об’єднує святкування Різдва у всій країні, хоча і збереглися вони з деяких об’єктивних причин краще на Заході України.
Дідух – солом’яний сніп, який заготовляли з перших сінокосів, який є обов’язковим атрибутом свята. Ритуальний сніп – це символ бога Коляди, дістався нам від язичників. У деяких регіонах збереглася навіть стара назва – коляда.
І, звичайно ж, святкова ялинка, яка прижилася у країні лише на початку XX століття.
На Волині до сьогодні збереглася старовинна назва Коляда, яка починалася з першою зіркою, коли вся сім’я сідала вечеряти, причому першим це мав зробити господар, а за ним інші члени родини.
Перед тим, як сісти до святкового столу, господар дме на стілець, щоб здути душі померлих, які могли вже сісти. Якщо в сім’ї протягом року хтось помирав, то йому ставили окрему тарілку на столі.
Усі народні гуляння відбуваються в день Різдва. Колядують також 8 січня, але не пізніше.
На Закарпатті звичаї святкування Різдва досить різноманітні, тут тісно переплелися традиції бойків, лемків, гуцулів і угорців. На Закарпатті збереглася давня назва Корочун, котра характерна для сусідньої Угорщини. Святковий калач на Закарпатті теж називають карачун, або корочун. Його випікають на три найзначущі зимові свята і тримають на святковому столі. Головною стравою на Закарпатті не обов’язково є кутя, її варять переважно в гірських районах, а в низині звичне блюдо – бобальки. Господині замішують тісто, яке потім кульками запікають і проварюють на пару, потім посипають маком або горішками. Саме з них починається вечеря напередодні Різдва.
Щоб вшанувати предків на Закарпатті на підвіконня ставлять келих вина, прикритий шматком хліба. Так сім’я запрошує померлих на Святий вечір. Колядувати першого дня Різдва ходять лише хлопці, оскільки дівчата повинні допомагати вдома.
Вертепи, які на Закарпатті називають бетлегеми, ходять на третій день. Для хлопців є навіть окремі колядки, які вони співають незаміжнім дівчатам.
У Різдвяних звичаях Полісся немає обов’язкових 12 страв, готують хто скільки може. Традиційна кутя раніше тут була ячмінною, і лише заможні мешканці могли дозволити собі пшеничну кутю з медом. Готували голий борщ, основою якого були білі гриби, розведені капустяною закваскою. Характерним блюдом на Поліссі є бурда, яку готують із розтертого і злегка обсмаженого конопляного насіння, потім додаючи в неї чорницю і груші-дички. У Поліссі груша вважається символом фруктів і вимагає особливого догляду.
Господар напередодні Різдва брав сніп соломи і давав його дітям, щоб вони в саду обв’язали їм груші.
Містичний звичай, що зберігся донині на Поліссі, це обряд із часником. Його ставлять на краях столу, щоб не пускав злих духів до сім’ї і оберігав протягом року.
Буковинські традиції Різдва загалом нагадують поширені, хоча, звичайно є свої особливості. Тут сідають вечеряти рано, щоб діти вночі не боялися колядувати, бо тут заведена коляда після Різдва, яка триває 3 дні – з 6 по 8 січня. Вечеря починається з підкидання першої ложки куті до стелі. При цьому господар промовляє те, що особливо потрібно в господарстві і просить гарного врожаю багато меду. На сході області є звичай: перевертати тарілку першого страви, яку їли. Це робиться для того, щоб квочки добре несли яйця і висиджували нових курчат.
Не позбавлені таїнства і містики деякі обряди: коли святкову свічку задмухують, стежать, куди піде дим. Якщо вгору – то рік буде щедрим, а якщо в бік дверей, то варто чекати поповнення або гостей у новому році.
Звичаї святкування Різдва на Поділлі дуже схожі на описані вище. Вечеря тут починається з того, що господар заносить до хати сніп або, як його ще називають, коляду. Сніп, переважно житній, ставлять у кутку біля ікони на покуті. На підлозі розсипають солому. Наступного ранку її разом із дідухом виносять на вулицю і спалюють біля будинку.
Подоляни вірили, що в різдвяну ніч трапляються чудеса. Наприклад, якщо залізти в колодязь цієї ночі, то можна напитися вина замість води. Дівчата традиційно ворожили на судженого-рядженого. Наступного дня всі йшли колядувати. На Східному Поділлі ходили переважно лише з Вифлеємською зіркою, тоді як на Західному – із цілими вертепами.
Щодо традицій Галичини, то тут до святкування Різдва ставляться дуже ретельно і свято шанують звичаї: 12 страв, часник на краях столу, солома на підлозі під час Святвечора і обряд кудкудакання під столом.
У деяких районах Львівщини плетуть особливих солом’яних павуків. Люди вірять, що саме павуки приховали вхід до печери, де народився Ісус. Якщо в жінки немає дітей, то вона повинна стати під таким павучком. Вішали його над входом, або ж над іконами.
7 січня Різдво. З ранку починають бігати колядники. Колядують здебільшого діти й підлітки, сімейні та дорослі люди дворами не ходять.
Фото: Курорти Карпат, Vsitury, Etnoxata.
