Українці і поляки виїжджали на сезонні роботи в інші країни і століття тому

Як пише «Український простір Прикарпаття», найбільша кількість українців і поляків у лютому-квітні 1927 року виїжджала до Німеччини – 2000-2500 чоловік.

Больові точки: їхати куди чи залишатися де?

А в 1928 році німці виділили квоту вже меншої кількості людей – 500 працівників з України та Польщі.

Крім того, заробітчани були і в лісництвах Чехословаччини. Наприклад, Еміграційний уряд 8 березня 1928 року звернулися до Станіславівського воєводства з вимогою надати до 12 березня списки з 300 кандидатів на сезонні «лісові» роботи.

Друга Річ Посполита ж намагалася якнайкраще організувати сезонну еміграцію. Тому 27 листопада 1927 на державному рівні було підписано польсько-німецька Конвенція по справі польських сільськогосподарських робітників, яка визначала соціальний захист працівників.

Набирало працівників польське Міністерство праці відповідно до німецькими запитами, які надавалися Міністерству еміграції у Варшаві щорічно до кінця грудня. Для легалізації такого роду діяльності навіть укладалися контракти, що діяли лише сезон.

Тим, хто виїжджав до Німеччини до 1 січня 1919 року пощастило більше – вони могли залишатися там. І там же отримати право на сезонну роботу. Іншим українцям можна було отримати роботу вже за квотами, які визначав Берлін.

Оплата праці працівника, пише видання, прирівнювалася до оплати праці німецького сезонного робітника. А витрати на переїзд до місця роботи лягали на плечі роботодавця.

Крім того, такі працівники не платили внески до фонду безробітних, звільнялися від подвійного прибуткового оподаткування і необхідності отримувати візу.

За матеріалами «Український простір Прикарпаття»