Навіщо через майже чотири роки після початку військових дій на Донбасі «партії війни» знадобився «закон про деокупацію», пояснив народний депутат України Василь Німченко, представник Громадського руху «Український вибір – Право народу» в «Опозиційному блоці»

Народний обранець впевнений: для більшості українців незацікавленість можновладців у встановленні миру вже очевидна.

«Мирне врегулювання конфлікту їм просто невигідно, тому що буде означати кінець кар’єри – влади, грошей, можливості безкарно грабувати країну», – підкреслив В.Німченко.

На його думку, після наймасштабнішого за всі роки конфлікту обміну полоненими, що відбувся 27 грудня 2017 г , здавалося, що за цим важливим кроком на шляху виконання Мінських угод буде наступний.

«Але Київ зробив не ще один крок вперед на шляху до миру, а два кроки назад – прийняв «закон про деокупацію». Навіщо через майже 4 роки після початку військових дій на Донбасі «партії війни» знадобився цей закон, що розширює повноваження глави держави до надзвичайних, включаючи і повне блокування діяльності органів місцевого самоврядування? Мета все та ж – продовжити війну, зробити так, щоб Мінські угоди йшли врозріз з національним законодавством і їх не можна було реалізувати», – впевнений народний депутат.

Судячи з того, що «закон про деокупацію» не знімає блокаду і навіть не згадує про Мінськи угоди, Київ заздалегідь знав, що виконувати їх не буде, допускає нардеп.

«Реальним кроком вперед на шляху до миру, до виконання Мінських угод став обмін утримуваними особами, проведений 27 грудня. Але навіть його перетворили в ще один привід для піару – в українській політичній та близькополітичній тусовці не приписував собі заслуги за його проведення хіба що ледачий. Ніхто, крім реального переговірника Віктора Медведчука, його колег по гуманітарній підгрупі в ТКГ, достовірною інформацією про деталі обміну не володів, але попіаритися на обміні намагалися багато», – зазначив В.Німченко.

Нардепа дивують плани СБУ перевірити звільнених з полону на предмет того, чи не завербовані вони протиборчою стороною, як і звинувачення окремих з них в дезертирстві.

«Українська сторона так довго боролася за повернення своїх громадян тільки для того, щоб звинуватити їх у зраді? З таким підходом не дивно буде, якщо утримувані в ОРДЛО українці почнуть вимагати гарантій непереслідування після повернення. Адже в «законі про деокупацію» про амністію, передбаченої Мінськими угодами, немає й мови. Як Україна збирається повертати Донбас – не територію, а перш за все людей, якщо вона з самого початку не довіряє своїм громадянам?»- задає риторичні питання В. Німченко.

Така ситуація, впевнений В.Німченко, ще раз доводить, що мета прийнятого парламентом «закону про деокупацію» – узаконення нового витка ескалації конфлікту.

«Нетерпимість до будь-якого інакомислення, відсутність свободи світогляду і плюралізму думок, відкрите формування образу ворога – все це тільки віддаляє довгоочікуваний мир. І ескалація конфлікту в зоні АТО не що інше, як результат подвійної гри Києва, яка підписує угоду про різдвяне перемир’я і при цьому приймає «закон про деокупацію», який передбачає ще більш жорстку блокаду окремих територій Луганської та Донецької областей. Така політика – це дорога в нікуди. Але, на жаль, у владі вперто не бажають розуміти, що тільки мирне врегулювання конфлікту допоможе Україні дійсно повернути Донбас – не самі лише території, а людей, які і так настраждалися і найбільше на світі хочуть миру», – підсумував народний обранець.