Про польський «чорний список» українців

Відносини не зводяться до цього списку, вони передусім не про цей список. Це просто останнє віяння в українсько-польських відносинах, яке, сподіватимемося, не буде тривалим, хоча цілком можливо, що цей період буде доволі емоційним. Він почався не сьогодні, йому вже 2-3 роки. Йдеться про серйозні процеси, які відбуваються в Україні та в Польщі.

Геннадій Афанасьєв про політв’язнів у Росії та пекло на Землі

У Польщі ми спостерігаємо розвиток загальноєвропейських процесів росту популярності крайніх правих націоналістичних рухів. До влади в Польщі прийшла партія «Право і справедливість», яка (принаймні велике крило представників цієї партії) сповідує націоналістичні погляди, а іноді й шовіністичні, наприклад щодо України.

Тенденція полягає в тому, що апелювання до етнічних питань, питань історичної пам’яті є розмінною монетою, постійною практикою політиків ПіС.

Польща зіпсувала чи псує відносини через такий підхід не лише з Україною, не варто посипати голову попелом. Дійшло до того, що Польща хоче виставити рахунок за Другу світову війну своєму союзнику по ЄС та НАТО Німеччині.

У Польщі виникли такі самі непорозуміння з іншим союзником по ЄС та НАТО – з Литвою. Є такий процес, що польські політики, виходячи винятково з розуміння, що для них вигідно у внутрішній політиці, загралися в теми, які є доволі небезпечними. В Україні відбувається аналогічний процес, викликаний іншими, щоправда, причинами.

Популярні новини зараз

Погода в кінець збожеволіла і готує українцям новий сюрприз: чого чекати на початку тижня

Доньки Лободи підросли і вразили зовнішністю, навіть Монатік не стримався: "Три кішечки"

Зірка "Сватів" в короткому топі вразила пікантним фото з дівчиною: "Гаряча штучка"

Поповнення в родині Каменських і Потапа: зіркова парочка видала інтимну таємницю

Показати ще

В Україні відбувається ріст національної самосвідомості, ми в результаті війни з Росією зацікавилися нарешті тим, хто ми такі, звідки ми, хто наші герої, яка наша історія. Звичайно, у нашій історії не всі герої, не всіх цікавило збереження країни, відстоювання її незалежності.

Звичайно, не всі подобаються нашим сусідам: Польщі, Росії, іншим. Відбувається певний конфлікт підходів, оскільки зачіпаються національні почуття і в одній, і в іншій країні. Наскільки я розумію з польської преси, міністр закордонних справ Польщі є одним із перших кандидатів на виліт з уряду, переформатування якого може відбутися вже на початку грудня. Складається враження, що людина просто набирає собі політичних очок ось такими радикальними заявами.

Питання історичної справедливості болюче для поляків. Треба віддати їм належне, у них сформований певний національний консенсус щодо своєї історії, щодо своїх загиблих, щодо України й ролі українців у польській історії.

Часом роль українців у польському сприйнятті гіпертрофовано негативна – різуни, вбивці, які постійно чомусь вирізали безвинних поляків.

Маємо те, що ми не зможемо ігнорувати, бо поляки постійно наголошують на важливості цих питань.

Олексій Арестович про стратегію США, недовіру Порошенка і війну з угорцями

На мою думку, офіційній дипломатії на сьогодні потрібно уникати бажання поляків втягнути нас у міждержавний діалог із питань історії. Ще раз кажу – ми ніколи не домовимося.

Те, що добре для поляків, дуже часто було погано для українців. Це добре, коли історики, кожен у своїй країні, вивчають факти, описують їх. Очевидно, цього треба прагнути, до цього треба заохочувати. Якщо в істориків є можливість спілкуватися й обговорювати якісь факти разом – добре.

Але треба відмежувати ці питання від реальної політики, бо в нас справді є спільна загроза – Російська Федерація, є війна, де в нас однаковий інтерес – зберегти територіальну цілісність України.

Польща останніми десятиліттями стала фактично другою батьківщиною для сотень тисяч, якщо не мільйонів, українців. Вони там навчаються, працюють. Ми фактично користуємося тими можливостями, які поляки для себе створили, і це багатьом подобається. Ба більше, для багатьох це джерело виживання або нормального життя.

Польша Львов протест

Про миротворців на Донбасі

Останнім часом активізувалися контакти між Росією та США на лінії Сурков-Волкер. Йдеться про помічника президента Росії та спеціального представника Державного департаменту США щодо України. Кілька днів тому був останній раунд цих переговорів.

Назар Приходько про ультиматум президенту, територію совісті та руку Кремля

Очевидно, це була спроба Лаврова поставити на місце американців, які, на його погляд, занадто активно беруться за цю тему, нагадати про те, що є Мінські домовленості, в яких прописано необхідність для України узгоджувати навіть зміни до Конституції, закони, які ми ухвалюватимемо в рамках повернення окупованих територій. Це зроблено для того, щоб не літали десь у хмарах американські дипломати, а розуміли, що у Росії поле для маневру достатньо широке…

Очевидно, що Сурков, як людина, яка прагне досягти прогресу, погоджується на якісь американські формулювання, які виходять за формулювання Мінських домовленостей. Це спроба отямити Курта Волкера, який, можливо, впадає в певну ейфорію, оскільки є якийсь прогрес, з’явилася російська ініціатива про миротворців (винятково завдяки його контактам із Росією) та пропозиція в Раді безпеки ООН. Не варто забувати, що жоден договір за свою історію Росія не виконала.

Найімовірніше, це черговий дипломатичний «развод котят», який навряд чи закінчиться чимось серйозним.

Ми стільки чули, що треба виконувати Мінські домовленості, а вони не виконуються хоча б щодо припинення вогню. Дедалі більше загиблих українських військовослужбовців. Не маючи власного погляду, як виходити з ситуації, президент Порошенко свідомо підносить патрони для Курта Волкера, допомагає. Він погодився на допоміжну роль, що абсолютно неправильно. Звичайно, треба шукати способи, як зробити нашу позицію визначальною.

Поки що Курт Волкер напоказ заявляє, не соромиться підкреслювати весь час, що без України нічого не буде, тобто все буде погоджено з Україною. Він дуже професійно проводить брифінги. Ми бачимо, що він після кожної зустрічі з Росією в Україні або по телефону говорить із президентом. Він намагається демонструвати коректність щодо України.

Борис Захаров: ФСБ треба виконувати план – от вони й хапають українців

Але факт залишається фактом: американський дипломат, – працедавцем якого є не президент Порошенко, а президент Трамп, який не відмовляється від своїх передвиборчих обіцянок нормалізувати відносини з Росією, – діє від імені України, оскільки максимум для Порошенка – провести якесь рішення через парламент, яке посилює переговорні позиції Курта Волкера.

Інша річ, що Україна мала повернутися в правове поле, розірвати дипломатичні відносини з Росією, оголосити воєнний стан, змінювати процес висвітлення цієї кризи, змінити позицію, зокрема в міжнародних позовах, дуже чітко заявляти, що йдеться про міждержавний конфлікт, про війну.

Необхідно змінити повністю інформаційне, політичне та правове тло цього, показавши, що ті держави, які хочуть нам допомогти, можуть це робити не лише переговорами, а й конкретними актами, такими як, наприклад, надання зброї.

Ми повинні змінити поведінку на лінії фронту – замість статичної оборони маємо обрати таку тактику, щоб інша сторона не вважала нашу бездіяльність заохоченням до продовження бойових дій. Отже, є дуже багато того, що ми повинні робити в правовій, дипломатичній, політичній, військовій сфері, щоб змінити ситуацію, але це не робиться.

Про можливе загострення відносин із Німеччиною та Францією

Для того й існує дипломатія, щоб знаходити форму, яка буде менш дратівливою для союзників і більш неприйнятною для ворогів. Усе це можна робити спокійно, повільно, без різких рухів. Звичайно, для Порошенка це важко, оскільки треба розвертатися на 180 градусів. Можливо, він не може цього зробити: захистити країну, відстояти її інтереси на зовнішній арені, – тоді нам потрібен інший президент. Мене лякає не те, як зреагує Франція, Німеччина та США, а те, що ми вже майже 4 роки у збройному конфлікті, з якого не бачимо способу вийти. Я думаю, що європейські політики переживуть цей певний дискомфорт.