Відомий українськи режисер, продюсер та письменник Леонід Кантер вчинив самогубство ввечері 4 червня
Кантеру було 36 років. Повідомляється, що чоловік залишив передсмертну записку.
Як зазначають у ЗМІ, в розмовах з друзями напередодні режисер ділився думками про самогубство.
«В мене за планом завтра самогубство», – писав Кантер
Леонід Віленович Кантер народився 27 липня 1981 року у Києві. Дитинство провів у столиці.
У 1998 закінчив Київський природничо-науковий ліцей №145. Вже з першого курсу університету почав працювати журналістом та ведучим у Національній телекомпанії України.
У 1999 році став ведучим проекту «Прийдешні знаменитості».
У 2002 році отримав першу вищу освіту в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (спеціальність «Актор театру та кіно, ведучий телепрограм»). У 2005 — друга вища освіта в КНУТКіТ (спеціальність «Режисер телебачення»).
Ще у 2003 році Кантер заснував кіностудію «Лізард філмс». Нею було знято близько півсотні короткометражних, кілька повнометражних та документальних стрічок.
У 2004–2007 спробував себе у ролі викладача КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого.
А на хуторі Обирок у Чернігівській області, де режисера знайшли мертвим 4 червня 2018 року, він оселився у 2007 році.
Разом з дружиною Діаною виховував трьох дітей.
Крім участі у безлічі творчих проектів, Кантер прославився і як мандрівник.
У 2004 році він заснував проект «З табуретом до океану», метою якого стало чотири табурети з кухні віднести на береги чотирьох океанів. Побіжно розігрувалися вуличні вистави, знімалися фільми, та писалися книжки.
У 2005 році перший пам’ятник табурету та український прапор встановлено у м. Ла-Рошель (Франція). Далі табурети з’явилися в с. Кірінду, о. Шрі-Ланка, в м. Лонгійербюен, на о. Шпіцберген та на мисі Горн (Вогняна Земля, Чилі).
У 2007 році Леонід Кантер став засновником мистецького хутору Обирок. Це творче поселення стало місцем збору людей з усього світу. На хуторі проходять фестивалі, мистецькі заходи, творчі школи та народні свята. Серед найвідоміших – фестиваль «ХЛІБ своїми руками» та перший афро-етнічний фестиваль «Мама Африка».
«Кінець чогось – це завжди початок чогось. Розумієте?! Українське село справді вмерло, вмерло у тій радянській системі, у тих розкрадених колишніми головами колгоспів фермах. Воно вмерло, добите совком. А зараз народжується щось нове. Це не колгоспи, це зовсім інше», – розповідав режисер про Обирок.
У 2014 році з під пера Кантера у співавторстві з Павлом Солодьком вийшла книга «З табуретом до океану».
Леонід Кантер також був продюсер десятків короткометражних фільмів, музичних кліпів, соціальних та рекламних роликів.
Телебачення / короткометражні фільми
2001 — «Людина без капелюха», режисер
2002 — «Йолка», режисер
2003 — «Поняття», режисер
2003 — «Гнів», режисер
2006 — Кінотрилогія «Із табуретом через Гімалаї», автор/продюсер:
«Царственний Кінь», режисер Сергій Лисенко
«Тибет Нелегал», режисер Ярослав Попов
«The stool», режисер Ярослав Андрущенко
2014 — короткометражний документальний фільм «Війна за свій рахунок», (спів-режисер – Іван Ясній).
Повнометражні документальні фільми
2015 — повнометражний документальний фільм «Добровольці Божої Чоти» (спів-режисер – Іван Ясній).
2018 — повнометражний документальний фільм «Міф» (спів-режисер – Іван Ясній).
Прем’єра останнього документального фільму Олега Кантера «Міф» відбулася у лютому 2018 року.
Фільм, знятий спільно з режисером Іваном Яснієм, розповідає про життя українця Василя Сліпака.
Герой України, кавалер орденів «За мужність» І ст. та «Золота Зірка», всесвітньо відомий оперний співак, соліст Паризької національної опери, який покинув велику сцену, аби стати воїном і віддав життя, захищаючи Україну під час Російсько-української війни на Сході України.
Роботу над фільмом режисери розпочали у липні 2016 року, тоді ж вони попросили допомоги у зборі архівного відео із Василем Сліпаком.
Режисери за понад півроку зібрали все архівне відео, яке можливо було зібрати. П’ять українських телеканалів поділилися своїми архівними записами про Василя Сліпака. Автори відзняли матеріал на Сході України, у Львові, Києві, Парижі. Їздили на позиції, де знаходиться батальйон Міфа, спілкувалися з його бойовими побратимами на фронті.
«Не переказати історію Василя Сліпака, який прожив коротке, але неймовірно яскраве життя, було б злочином», – говорив про фільм сам Кантер.
«Насправді, герої вмирають: в Україні вже загинуло 11 тисяч військовослужбовців і дуже багато цивільних осіб. На жаль, ми не дізнаємося навіть більшості їхніх імен. Героями стають лише тоді, коли ми пам’ятаємо про них. Я дуже вдячний, що ви впустили у своє серце Василя Сліпака і впевнений, що ви вже ніколи про нього не забудете», – розповідав режисер на варшавській прем’єрі фільму.
