Військовий санітар з Полтавщини Володимир Донос пройшов через неймовірні випробування під Іловайськом, але зміг вижити
Його історію розповіла волонтер Ірина, яка постійно буває в київському військовому госпіталі.
42-річний учитель фізкультури з Гадяча разом зі своєю 42-ою бригадою потрапив в «Іловайський котел». Причому з собою йому не дали ніякої аптечки: не було ні противошокового знеболюючого, ні крововідновлюючих препаратів, а тільки джгут.
Життя з початку: АТОвець розкрив проблеми «мирного» життя (відео)Донос був поранений і мав померти від больового шоку, але вижив, бо сам наклав собі джгут. Один з бійців відтягнув його в ліс з лінії вогню і «зі сльозами на очах говорив: «Я тебе не покину». Однак пішов, щоб врятувати ще одного пораненого. Допомога, яку він обіцяв привести, не прийшла, оскільки в зону обстрілу було вже не потрапити.
У лісі серед тіл своїх загиблих однополчан санітар пролежав п’ять днів і п’ять ночей. У нього не було води і їжі, а також надії отримати медичну допомогу. При цьому він мучився від гангрени ноги, а кожен вибух снаряда «Градів» підкидав його.
Воду Донос збирав у каску одного з убитих, а харчувався хробаками, мухами і мурахами. Тепер, каже, знає, що жовті мурахи кисліші за чорних, і після них не хочеться пити. Розірвану ногу поливав сечею, щоб хоч якось знезаразити. А коли почався жар, голим закопувався в холодну землю.
«Аби не збожеволіти, Володимир відкриває блокнот, і пише. Пише про все: про години, про накладення джгуту, про відчуття людини, яка бачить, як її нога гниє. Як у перший вечір подумки попрощався з рідними і про них же думав у всі наступні дні. А коли зрозумів, що навіть якщо виживе, ноги не буде, почав планувати своє життя з протезами, мріяв про тракторець, яким буде орати город…», – розповідає Ірина.
Його знайшли місцеві жителі, які відвезли в лікарню, де Доносові надали першу медичну допомогу. Після цього ще шість донецьких лікарень відмовлялися від нього, тому що він українець. Прийняли тільки в 9-ї міській, де лікарям, здивованим тим, що він вижив, довелося ампутувати ногу вище коліна.
Після операцій його відправили в підвал, де він зміг познайомитися з місцевими жителями. За словами Ірини, Володимир тоді задумався, чи є сенс повертати територію, де так «люто ненавидять» Україну.
А зараз він вдома і переживає, чи зможе навчати дітей з протезом.
Нагадаємо, у четвер, 14 вересня, в зоні АТО помер боєць батальйону «Донбас» і 73-й бригади ЗСУ Сергій Альмужний (позивний «Матрос»).
За словами нардепа Семена Семенченко, він був «маленьким, смішним» і в той же час «простим, чесним, небайдужим».
За матеріалами «Точка зору»
