Західна коаліція у складі США, Великобританії і Франції в покарання за хімічну атаку сирійської Думи завдала ракетних ударів по об’єктах, підконтрольних режиму Башара Асада
Росія заявила про перехоплення частини ракет, але поки що відповідає в основному на словах. Що означають ці атаки, чому Володимир Путін у будь-якому випадку програє в Сирії і що в цьому контексті чекати на окупованому РФ Донбасі, розповів російський політолог Дмитро Орєшкін.
У сприйнятті російського суспільства сирійська війна стає все менш популярною: тільки близько 40% підтримують дії в Сирії. Велика частина сумнівається і не розуміє, навіщо там росіяни, яким чином це пов’язано з інтересами Росії. І тут є наростаючий конфлікт цінностей. Тому що Володимиру Путіну йти звідти не можна як мінімум з двох причин. По-перше, якщо він піде без відчуття перемоги, то буде виглядати слабаком в очах “патріотичної громадськості”. По-друге, його міжнародний статус (це вже його особисте сприйняття) постраждає. Виникне когнітивний дисонанс: адже він увійшов в Сирію, щоб з ним стали говорити, стали прислухатися до його слів. Фундаментальна проблема в тому, що хоч з ним і почали говорити, але не на тій мові, який Путіну подобається. Почали говорити на його мові – жорсткому мовою силового протистояння.
Тут є два варіанти, і обидва погані для Путіна. У разі удару США по Сирії (перші удари по об’єктах, пов’язаних з виробництвом хімічної зброї, були нанесені вночі 14 квітня), йому треба давати відповідь. А де і в якій сфері? Безпосередньо вступати в конфлікт з США – це не по земельних ресурсах, не по можливості. А якщо удар наноситься, Путіну доводиться залишатися там, залишати силовиків – це досить дороге задоволення і, головне, безперспективна. Як не крути, режим Асада не може контролювати всю територію його країни. Ідея, мабуть, полягає в тому, щоб безконтрольну територію розділити на зони впливу Ірану, Туреччини, самого Асада і, побічно, Росії. При цьому доведеться вступати в конфлікт, наприклад, з Ізраїлем, який не допускає закріплення Ірану на території Сирії, впритул прилягає до Ізраїлю.
Так що якщо не буде військового конфлікту, для Путіна проблема буде в тому, що протистояння переходить у сферу м’якої сили, де у Росії набагато менше ресурсів, ніж у умовного Заходу. Цей варіант довгий за часом, але все одно веде до поразки Путіна. Навіть якщо вдасться зберегти Асада, за це доведеться дуже дорого платити, з незрозумілими дивідендами в кінці.
Ось два варіанти програшу Путіна: один більш швидкий, інший – більш тривалий у часі. В будь-якому разі виходить, що Росія виглядає не як наступаюча країна, а якта, яка обороняється; путінська Росія стає об’єктом тиску, а не суб’єктом політичної гри. Все це було нескладно передбачити раніше, але тут ситуація на зразок тієї, яку свого часу Олександр Сергійович Пушкін у листі до В’яземського позначив, про шишку в дупі: туди добре, а назад – шорстко. Тобто вийти з Сирії набагато важче, ніж увійти. Тепер доведеться за це довго і невигідно платити, в тому числі і російським громадянам. І їх це не радує.
На Донбасі для Путіна приблизно така ж ситуація: все більше людей з націонал-патріотичного сектора російської громадської думки відчуває приховане розчарування. Путін виступав як спаситель “російського світу”, але обмеженість ресурсів не дозволяє йому довести розпочату справу до кінця. “Новоросія” як ідея впала, а у так званих ЛНР і ДНР немає ніяких перспектив. Що з ними робити – незрозуміло. Це приблизно та ж сама Сирія, тільки ближче до Росії.
Нагадаємо, як передавала Politeka, Путін відреагував на ракетний удар США, Великобританії і Франції щодо Сирії. Президент РФ назвав цю атаку актом агресії проти суверенної держави. Він заявив, що союзники використовували як привід для спецоперації «інсценування» химатаки в місті Дума.
Джерело: Апостроф
