Відомий в Україні політолог та в минулому розвідник Олексій Арестович наразі займається політичними консультаціями.
У відповідь на питання, як його представити читачам Politeka, дивує: «Ніхто, просто Арестович, можна так написати?» Його незвичні прогнози і коментарі свідчать про те, що «пан ніхто» знає набагато більше, ніж багато «експертів».
Перемоги незадоволених не буде
– В третю річницю Майдану українці сповнені контрастними емоціями: атаку росіян наче відбили, але Янукович не сидить; реформи наче почали, але пересічні українці їх результатів не бачать. Чи вдасться перебудувати країну за європейськими зразками?
– Після перемоги Майдану до нас приїхали американські експерти, які дослідили стан наших правоохоронних органів і дійшли висновку: армію реформувати можна, а правоохоронні органи – ні. Вони вирішили, що найбільш реалістичний варіант в стані війни – це створення низки нових інституцій: НАБУ, САП, ДБР і т.д.
Для забезпечення голосування за необхідні закони починається торгівля з депутатами та їх кураторами-олігархами за посади в цих органах. В результаті, в умовному органі «А» керівник – людина Порошенка, один заступник – людина Коломойського, інший – людина Ахметова і так далі. Державна інституція – це машина, яку запускаєш і вона криво-косо, але починає їхати і робити те, для чого призначена.
Як тільки одного з таких начальників чи заступників перекуплять, або він зробить щось очевидне неправильне, почнеться «зрада-зрада» з боку журналістів та активістів. Далі колектив відомства, який прийшов працювати за зарплату, а не за хабарі, почне повідомляти депутатів та журналістів, що і цей новий краде. Буде новий скандал, звільнення, новий конкурс. Ось так поступово система змінюватиметься.
– Після хвилі створення нових органів накочується хвиля розчарувань: у НАБУ розгортається конфлікт з антикорупційною прокуратурою, реформа прокуратури провалилася, незрозуміла стрілянина Нацполіції в Княжичах. Це стара система з’їдає нові інституції чи ці люди зсередини системи запускають процес самоочищення?
– Якщо заражений організм з’їдає ліки, він і сам змінюється. Це дуже повільний, але невідворотній процес.
З моменту публікації електронних декларацій для нинішньої політичної еліти почався невідворотній процес, в нових умовах за 10-15 років вони просто не зможуть існувати.
Такого варіанту, що всі незадоволені об’єднується навколо однієї партії, ідуть на вибори і з тріумфом перемагають в Україні не буде. Люди змінюватимуться поступово.
– Чи можна цей процес якось пришвидшити?
– Можна, таких людей називають «чорні дятли». Варто було мені 1 грудня написати у Фейсбуку, що «революція програла і починається життя», як наступного дня з’являються «записи Онищенка» і політичний процес набув нової енергії.
По суті жодне революційне завдання не вирішено, тому подібні «зливи» з середини системи суттєво економлять нам час. Ці «записи Онищенка», якщо будуть опубліковані всі, зекономлять нам 2-3 роки реформування, бо розмова з Довгим – просто перша пропозиція Банковій для продовження торгів за свободу Онищенка.
Фінляндизація України
– Чи існує план «Шатун»?
– Я знаю точно, що плани до дестабілізації, «Шатун» то чи «Бодун», є. Але для того, щоб зрозуміти його сенс, треба глянути ширше.
В Україні борються чотири проекти: євроінтеграція, націоналізм, радянський і російський.
Євроінтеграція виглядає дуже привабливо, приносить щороку по квартирі комусь з «єврооптимістів» і в якості бонусу змушує Україну ще і сирійських біженців взяти.
Націоналізм в Україні підтримують багато людей, не усвідомлюючи, що на цьому часто грають росіяни. Є політична та етнічно строката і багатоукладна держава: українці, вірмени, кримські татари, цигани, роми, греки. Чого далеко ходити, Волинська і Львівська області між собою і то суттєво відрізняються. Якщо всерйоз реалізовувати цей проект – Україні доведеться повернутися до кордонів гетьманщини і потрапити під контроль Москви.
Найцікавіше – це боротьба в Україні радянського і російського проектів. Перші кажуть, що «ніякої України немає», є «єдиний народ руський» і «взагалі давайте всі єднатися в СРСР-2, аби вломити НАТО і жити щасливо». Хто вбив Моторолу? Це російський проект вбив радянський. Чому такий незадоволений Стрєлков? Бо забрав у нього владу і викинув з Донбасу саме російський проект.
А от російський проект вважає себе частиною Заходу, який треба змусити «визнати» Росію рівним гравцем. Їх головна мрія – це фінлядізація України: формальна незалежність, але усі ключові рішення приймаються у Москві. Позаблоковий статус, друга державна мова російська, особливий статус Донбасу – скільки зможуть, стільки і пхатимуть.
Фінляндізація України проводитиметься з лютою підтримкою ЄС. В Брюсселі хочуть, щоб Україна відновила зв’язки з Росією, щоб піднявся рівень життя, повернувся Донбас, але без української свідомості. Їх це влаштовує, бо буде «буфер» у випадку війни.
Росіяни не хочуть зносити Порошенка, вони хочуть послабити його до такої міри, щоб керувати ним у вирішенні ключових для них питань. Так само вони свого часу зробили з Кучмою.
– Ведете до того, що «записи Онищенка», якщо вони існують, це частина проросійського плану?
– Зараз Кремль зосередився на виборах в Європі, де хоче проштовхнути максимальну кількість лояльних до них кандидатів. Наступним завданням стане змусити Петра Порошенка піти на дострокові парламентські вибори. Головна мета – не в особистостях, які пройдуть до нового парламенту, а в тому, щоб зробити його опозиційно налаштованим до президента.
Це поверне нас до післяпомаранчевих часів, коли через таке протистояння зупиняються будь-які реформи, а політики будуть змушені згодом почати торгуватися за російські кредити. Повірте, попри нинішню паніку, гроші в Кремлі для цього знайдуть.
Тінь Росії
– Нас лякають тим, що в разі дострокових парламентських виборів станеться реванш Опозиційного блоку.
– Реваншу не буде. Вони візьмуть свої 12%, а нам варто боятися не їх повернення в політику, а реваншу російського дискурсу в українському суспільстві! Якщо ми навіть поставимо залізну завісу вздовж всіх 2300 км спільного кордону і перейдемо всі на українську мову, тінь Росії на Україну нікуди не зникне.
Росіянам байдуже в цьому сенсі на особистості, куди важливіше нав’язування фінляндізації України.
Цими історіями з Онищенком чи Новинським Порошенка просто обкладають. Він робить чудову для росіян річ: він зміг стати президентом назовні, але не став президентом всередині, тут він залишився лише олігархом. Навіть якщо Порошенко не хоче фінляндізації, подібними скандалами його підштовхуватимуть до компромісів з росіянами. Все інше – лушпиння.
Заради реалізації проекту фінляндізації України Москва може здати навіть Медведчука. Москва може віддати всіх: Януковича, Бойка, Новинського, всіх!
– Чого Росія насправді прагне в Донбасі? Забирати не хочуть, віддавати не поспішають, воювати теж наче вже не горять бажанням.
– Коли у тебе є стратегічна мета, по тактичним питанням гнучкість – шалена. Вони навіть Крим віддадуть і не почешуться!
На місці Путіна я б дав українцям можливість штурмом взяти Донбас. Уявляєте, як це вплине на нашу свідомість? Віддав би все місцеве ополчення, віддав би під арешт Медведчука з Бойком, а далі вкладався в приховано проросійські політичні сили.
Росіяни ж дійсно виходять з того, що вони воюють з Заходом і відчувають сакральну загрозу від НАТО. Від дружнього Україні НАТО до Москви 600 км, один запас ходу танком по рівному степу. Під гарантію позаблокового статусу вони здадуть всіх, кого тільки зможуть.
– Але ж росіяни не вміють зупинятися. Якщо вони отримують позаблоковий статус, то далі захочуть власних міністрів, фактично прямого керування і так далі. На чому ґрунтується ваш оптимізм стосовно не реалістичності озвученого вами сценарію?
– Росіяни все класно планують, але постійно зіштовхуються з «ексцесом виконавця», особливо в Україні. Коли їх геніальні плани, пекельні гроші з професійними виконавцями падають на українську землю – все це валиться. То «Беркут» поб’є студентів, то вийде черговий Вова Парасюк і пошле всі їх прораховані плани куди подалі.
Росіяни ж мали тут в грудні 2013 року все: власного міністра оборони та голову СБУ, гроші, тотальну керованість і все втратили за три місяці!
Тому після жорсткого протистояння всередині української політичної системи, ми побачимо перші справжні результати в 2018-му. До того ж, семирічна фаза світового економічного зростання вже почалася, що ми відчуваємо в економіці, яка попри війну починає повільне зростання. Хоча б в цьому нам пощастило, що впали на дно самісіньке перед початком цього циклу зростання.
