Ядерне чучхе: навіщо Північна Корея шантажує світ

Північнокорейський лідер не просто грає в дуже ризиковану гру. Його демонстративні витівки – не покерний блеф, а чітко розрахований і майстерно зроблений удар. Його основна енергія спрямована не на США, Південну Корею або Японію, а на Китай і Росію.

Інформаційна тінь на БРІКС

Дату останнього ядерного випробування обрано не випадково. У таких справах це виключено. У випробуванні закладено чітке послання до найближчого сусіда та донедавна головного торгового партнера — Китаю.

На півдні Китаю, в Сямені, відкрився саміт БРІКС — Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південно-Африканська Республіка. Важливий факт — Китай хоче розширити склад учасників організації, так званий БРІКС+. У списку запрошених — Гвінея, Єгипет, Мексика, Таджикистан і Таїланд. У китайській пресі нинішній саміт називають зустріччю п’яти континентів, за таким самим принципом, можливо, Пекін хотів би здійснити підбір інших учасників «кола друзів БРІКС».

Для китайського керівництва й особисто для товариша Сі Цзіньпіна саміт БРІКС був дуже важливим. Заради того, щоб він відбувся і зібралися всі учасники, Китай зважився на пом’якшення напруги з Індією у Гімалаях. Але головну, за задумом Пекіна, інформаційну подію якщо не всього року, то його другої половини своїми випробуваннями затьмарив північнокорейський лідер.

Перші сторінки світових газет і термінових інформаційних повідомлень були саме про це, а не про те, чим займалися лідери БРІКС на китайському курорті. Такої зухвалості Кіму точно не пробачать. Пекін просто змушений буде теж додати гніву й осуду.

Водночас на своїй прес-конференції 5 вересня Володимир Путін постарався зобразити себе, по-перше, якщо не миротворцем, то дипломатом: «Росія засуджує ці вправи з боку Північної Кореї. Ми вважаємо, що вони мають провокаційний характер… Та вони траву їстимуть, але не відмовляться від цієї програми, якщо не почуватимуться у безпеці! А що означає забезпечити безпеку? Забезпечити відновлення міжнародного права!».

Про яке право говорив російський президент, коли анексував Крим і втручався на Донбас? Годі й говорити, дипломат.

По-друге, російський президент вирішив попередити можливі американські санкції проти тих, хто веде торгівлю з Північною Кореєю.

«Я запитав нашого міністра енергетики, скільки нафти ми постачаємо в Північну Корею, – говорив Путін. – 40 тис. тонн — за квартал! Нагадую, що Росія експортує понад 400 млн тонн нафти і нафтопродуктів на світовий ринок! 400 млн тонн! 40 тис. тонн за квартал — це нуль!.. Нуль. Робоча сила Північної Кореї? Так, у нас працюють 30 тис. осіб із Північної Кореї. Це про щось свідчить? Це теж нуль!.. Просто немає навіть про що говорити!».

Напевно, у Вашингтоні вважають, що говорити є про що. І якщо все це близьке до нуля, то чому б і не перетворити це на абсолютний нуль. Відповіді, звичайно, російський президент не дав.

Чи розумів товариш Кім, що він затіває? Сама постановка питання здається зайвою. Не просто розумів, а діяв саме так, щоб максимально досадити Китаю і Росії.

Першому, бо, за його уявленнями, Китай пішов на поводі в американських імперіалістів та їхньої північнокорейської пропагандистської термінології, південнокорейських маріонеток укупі з японцями та серйозно обмежив зовнішню торгівлю з країною чучхе. Росію при цьому просто не беруть у голову, а спроби Москви відіграівти роль якогось посередника, на яку її ніхто не уповноважив, викликають лише подив. Як Пекіну, так і Вашингтону для розмові з Пхеньяном, якщо до цього взагалі дійде, жодні посередники не потрібні, та й у порадах Кремля вони точно не потреби не мають.

Додаткове роздратування Пекіна викликало ще й те, що тепер для розгортання в Південній Кореї систем протиракетної оборони THAAD з’явилося цілком очевидне обґрунтування. Крім того, серйозно обговорюють можливість розміщення в Південній Кореї американських стратегічних бомбардувальників та авіаносця.

Заперечення Китаю проти таких дій видаються навіть дещо дивними. Кім загрожує США та Південній Кореї і цим навіть вихваляється. Які можуть бути заперечення проти природного бажання захиститися?

Третій фактор, що має психологічний і символічний характер. Схід, як відомо, річ тонка, а Далекий Схід – іще тонша. Китай завжди позиціонував себе як світову державу, а його друга назва – Піднебесна – чітко відбиває ментальний характер народу і його еліти.

І ось тепер міжнародний вигнанець, якого стільки часу захищали і якому не давали загинути, дозволяє собі кусати руку, з якої годувався багато років. Причому робить це в зухвалій формі. Такого приниження великий сусід не стерпить і відплатить сповна. Як він може з позиції сили розмовляти з великою Індією, якщо не в змозі вгамувати значно меншого міжнародного забіяку?

Китай не захищатиме КНДР у військовий спосіб, але виступатиме проти збройного вирішення проблеми. Не через Кіма, а з побоювань, що воєнний конфлікт може перерости в ядерний, а тоді постраждають його прикордонні райони. До речі, для Росії небезпека ще більша, оскільки в зоні радіоактивного зараження опиниться Владивосток і велика територія Примор’я.

Незважаючи на войовничу риторику, цього не хочуть як Південна Корея, так і Японія. Для них небезпека анітрохи не менша.

Звідси випливає, що перехід конфлікту в повномасштабну війну з застосуванням усього арсеналу озброєнь малоймовірний. Але його виключити не можна. Тут можуть бути невраховані випадковості та відверті провокації. Проте поки здоровий глузд не дає перетнути червону лінію.

Варіанти миру і війни

Хоча лунають песимістичні прогнози щодо можливого мирного врегулювання конфлікту, проте ще не все втрачено.

По-перше. Путін не випадково торкнувся питання постачання нафтопродуктів до КНДР. Країна практично повністю залежить від імпорту. Переважно з Китаю. Пекін уже в кілька разів скоротив торгівлю енергоресурсами, але не припинив їх повністю. Цілковите зупинення постачань нафти з Китаю та Росії призведе не лише до колапсу північнокорейської економіки, а також, за відносно короткий час, до паралічу всієї північнокорейської армії. Зокрема і її застарілою авіації. Це дуже важливий козир. Схоже на те, що Пекін і Москва тримають його на крайній випадок.

Повне ембарго на торгівлю з Північною Кореєю, якщо виключити випадки контрабанди, також швидко призведе до вичерпання валютних резервів, потік яких значно скоротився. Це також відчутно для Пхеньяна, оскільки його ракетно-ядерна зброя дуже залежить від зовнішніх постачань, за які, через санкції, доводиться платити готівкою і багато.

Усі ці заходи не надто тривалі у часі, оскільки північнокорейська економіка слабка і трималася на постійному підживленні з Китаю. Вона почала зростати, але значною мірою залежить від зовнішньої торгівлі.

Схоже, що на злість Пхеньяну Росія і Китай посилюють свої зв’язки з Південною Кореєю.

Володимир Путін на полях саміту G-20 у Гамбурзі провів зустріч із президентом Південної Кореї Мун Чже Іном. Тепер він приїжджає у Владивосток для участі в III Східному економічному форумі. З огляду на ситуацію, це зроблено не лише для обговорення торгових і економічних питань, а й для демонстративного посилення зв’язків із Півднем проти Півночі.

Пекін іще зробить кроки, тут усе впирається у відносини Китаю та США. Погрози Трампа запустити санкції проти компаній (і держав), які торгують із КНДР, у Китаї також сприймають дуже серйозно. Звичайно, повністю припинити торгівлю обсягом $650 млрд неможливо. США так само залежать від неї, як і Китай. Але сам факт розслідувань небезпечний для китайських фірм.

До того ж в умовах зниження зростання китайського ВВП Пекін не може ризикувати якимись порушеннями в торгівлі з таким важливим партнером. Тож доведеться робити, хоча і без особливого бажання. Кожне нове ракетно-ядерне випробування, а судячи з повідомлень південнокорейської розвідки, воно наближається, збільшуватиме тиск Вашингтона на Пекін.

Тепер про заходи військового характеру.

По-перше. Трамп уже обіцяв постачання найсучаснішої зброї Південній Кореї та Японії. Цей фактор може в перспективі серйозно змінити співвідношення сил у Східній Азії та на Далекому Сході.

При цьому північнокорейські загрози можуть змістити напрямок дискусій у Японії щодо статей конституції, які забороняють ядерне озброєння і створення повноцінної армії. Наявні сили самооборони вже отримують сучасну зброю, перехід на повноцінне переозброєння не стане проблемою для такої промислово розвинутої країни, як Японія.

По-друге. Хоча деякі експерти доволі скептично поставилися до наміру США розмістити в Південній Кореї бомбардувальники з ядерною зброєю та авіаносець, це серйозний фактор. Починаючи з різкого зменшення підлітного часу до північнокорейських об’єктів і закінчуючи тим, що авіаносець діє не сам, а очолює ударну авіаносну групу в складі групи кораблів, кожен з яких озброєний і може діяти самостійно.

Північна Корея опиняється під умовним прицілом не лише сухопутних військ і авіації, а також ВМС США, Південної Кореї та Японії. Це значні рухомі сили, які можуть діяти поблизу найважливіших військових і промислових об’єктів КНДР.

Основний північнокорейський козир — можливий обстріл столиці Південної Кореї Сеула з далекобійної артилерії — істотний, ним не слід нехтувати. Проте для такого обстрілу артилерійські та ракетні установки повинні вийти на позиції поблизу демаркаційної лінії по 38 паралелі, де вони опиняться в зоні дії сил супротивної сторони. Не слід думати, що такий варіант не розглядали американські та південнокорейські військові, що вони не передбачили відповідних заходів захисту і поразки північнокорейських артилерійських установок, які, до речі, далекі від сучасних.

Додамо до цього повне панування в повітрі американської та південнокорейської авіації. Зіткнення останньої з північнокорейськими льотчиками продемонстрували низький рівень льотної та бойової підготовки останніх, а також застарілу систему зв’язку і тактики повітряних боїв.

І останнє. Поки що не варто сприймати серйозно погрози товариша Кіма обстріляти американське західне узбережжя балістичними ракетами.

По-перше, таких ракет у нього дуже мало. По-друге, останні випробування американських систем протиракетної оборони, проведені наприкінці серпня, показали їхню високу ефективність і точність в ураженні цілей. Тож якщо щось і долетить до узбережжя Каліфорнії або острова Гуам, то ймовірне їхнє перехоплення і знищення. Тож поки погрози Кіма мають пропагандистський характер.

Варіант повномасштабної війни на Корейському півострові поки що малоймовірний. Його не хоче ніхто, Кім Чен Ин – передовсім. Проте військових заходів вживатимуть, через що загострення відносин не лише не зменшиться, а навіть збільшиться. У відповідь проводитимуть ракетно-ядерні випробування в Північній Кореї, зі сподіванням на те, що нерви у США не витримають. Навряд чи Кім на цьому шляху досягне успіхів, але він намагатиметься.

Дипломатична ізоляція Пхеньяна збільшиться. Чи посиляться економічні санкції, поки сказати важко. Китай у глибокому роздумі.

Юрій Райхель