Про контроль над НАБУ
Це не просто слова. Це прописано в положенні про діяльність Ради громадського контролю. Ми повинні стежити за тим, щоб НАБУ йшло в правильному напрямку, не було незаконних дій із боку його співробітників.
Живий приклад, коли нещодавно в Лук’янівському СІЗО, як заявила про це адвокат Самарець, слідчий Єршов нібито бив її, завдав їй тілесних ушкоджень, вихоплював із рук якісь документи. Ця історія була досить гучною. Ось ми зараз із нею розбираємося.
Мала група членів Ради громадського контролю провела зустріч з Артемом Ситником, під час якої ми обговорювали, як врегулювати цю ситуацію. Ми прийшли до нього з рекомендацією покарати Єршова.
Про загрозу незалежності НАБУ
Коли НАБУ тільки організували, було призначено його керівників, тоді були прямі спроби схилити на той чи інший політичний бік. Усі ці спроби зазнали краху.
Валентин Наливайченко про причини корупції, маніпуляцію влади і подальші протестиМи це бачили за кримінальними справами, які порушували незалежно від того, яку партію представляє той чи інший корупціонер. Точніше підозрювана особа, бо у нас, на жаль, поки немає рішень судів.
У перший рік свого існування НАБУ вдалося заявити і голосно довести свою незалежність.
Потім була друга спроба призначити аудитора. Ми пам’ятаємо історію з паном Брауном, який незрозуміло звідки взявся. Ці спроби теж провалилися, хоча вони були дуже наполегливими.
Мені один народний депутат розповідав. Він мав летіти в Нью-Йорк на засідання Генасамблеї ООН. Йому телефонував один із представників коаліції і в наказовому порядку говорив: «Усе, ти нікуди не поспішаєш. Потрібно за Брауна голосувати. Яка нацбезпека? Потрібно Брауна призначати». Такою була спроба влади призначити саме цього аудитора, а потім із його допомогою, можливо, спробувати поміняти керівництво НАБУ, виявити якісь порушення або псевдопорушення.
Зараз ми бачимо якусь третю стадію – це спроба дискредитувати НАБУ інформаційно. Зараз з’явилися якісь адвокати, псевдоактивісти недожурналісти, які пишуть усілякі статті.
Я не кажу, що НАБУ святе. Потрібно об’єктивно підходити. Я тому й розповідаю про того ж Єршова. Усе є в роботі. Але ми бачимо й спроби відверто упередженого очорнення, які не мають нічого спільного з об’єктивним підходом.
Про суди і діяльність НАБУ
НАБУ – це слідчий орган, це не орган судової влади. Безпосередньо НАБУ це не може дискредитувати, це дискредитує самі суди і показує, що ми маємо псевдореформу, оскільки нічого не змінилося.
Володимир Парасюк про депутатів-брехунів, незрозумілу медреформу та відкриті спискиКорупціонери як купували, так і купують судові рішення.
Я це бачу навіть як член громадської організації «Стоп корупції». Ми боремося з піщаними нелегалами.
Ми змушуємо правоохоронні органи заарештовувати техніку, вивозити на штрафмайданчики. Нелегали навіть не намагаються цьому якось зарадити.
Вони знають, що підуть у суд і там скасують усі ці постанови.
Я знаю всі ці такси. Це $10 тис., $20 тис. за рішення судів першої інстанції, другої інстанції. На жаль, у цьому плані нічого не змінилося. НАБУ в цій ситуації дуже складно.
Ви бачите, як змінилася риторика навіть представників влади. Хоча раніше була навіть якась спільна позиція, що не потрібен Україні Антикорупційний суд. Зараз уже президент заявив, що все ж таки потрібен. Чим далі, тим очевидніше, що без цього ніяк не можна.
Про мітинги і гроші
Це окрема тема – демонстрації, які зараз проходять. У них дуже багато політики. Хочу сказати, що в нашу організацію «Стоп корупції» приходили гінці, які пропонували гроші за участь у цих акціях.
Це було ще влітку. Ще тоді тривала підготовка. Я пам’ятаю, ще в липні. Це все подавалося під таким патріотичним соусом. Ось там якісь добровольці, ось якісь антикорупціонери, так, ось є фінансова підтримка. Ми послухали і зробили для себе висновки.
Серйозні суми пропонували. Сотні тисяч доларів за якісь комплексні заходи з провокаціями. Оскільки це подавалося тоді, йшлося про те, що слідом за протестами має виникнути непокора, яка повинна призвести до перевиборів.
Про справу Володимира Омеляна
Складно прогнозувати. Скажу одне. Ще в режимі «офф-рекордс» десь півроку тому на засіданні Громадського контролю керівництво НАБУ нам повідомило, що щодо Омеляна є питання. Конкретно щодо його будинку, який куплено в одного з народних депутатів. Я не хочу називати прізвище, але думаю, що це все скоро стане відомим.
Тоді чітко прозвучало, що купив саме він. У такому трактуванні. Це свідчить про те, що у НАБУ були та є, якщо з’явилося кримінальне провадження, підстави вважати, що це була така прихована угода.
Є питання з приводу Bentley. Моя особиста думка. У країні така складна ситуація, в країні війна. Міністр Омелян заявляв, що у міністрів маленькі зарплати, тому дуже важко. А тут ти купуєш Bentley дружині. Навіть якщо у тебе є гроші – це вульгарно. У жодній країні Європи в жодного з міністрів немає Bentley.
У такій ситуації, з одного боку, Bentley – це не зовсім доречно. Із другого боку, це викликає запитання.
Про корупцію в глибинці
Іноді вона ще більша, ніж ми можемо собі уявити. Іноді ще глибша і цинічніша, ніж у Києві.
Тарас Чорновіл про принциповість Майдану і складні відкриті спискиЯ був у Житомирській області. Спочатку – в місті Олевськ. Це місто відоме як одна з «бурштинових столиць». Там у людей, у селян просто взяли і забрали землю – 500 га. Це їхні паї, на цій землі вони пасли своїх корів. Уночі просто зайшла техніка і зорала. Нібито це була якась аграрна фірма, яка цю землю якось купила.
Ми стали з’ясовувати, зібрали людей, пішли до мера, потім до голови райдержадміністрації. Ті відразу підняли руки, набрали цього інвестора, сказали: «Ти що, нічого не роби». Ніби вони всі були не в курсі. Потім ми з’ясовуємо глибину.
Насправді ніхто не збирався там нічого вирощувати, ця аграрна фірма – лише прикриття. На цій землі знайшли бурштин, і вона потрібна лише для того, щоб його там добути. Нікого не хвилює, що ці люди втратили своє пасовисько, що їм більше нікуди вести корів.
Комусь це здасться дрібницею. Але це не дрібниця. Це важливо. Коли ми стали говорити з цими людьми далі, то з’ясувалося, що деякі з них напередодні були в Києві на цих протестах. Це була поодинока акція. Один поїхав, інший. Щиро. Кожен поїхав зі своєю бідою.
Вони не поїхали заради трьох оголошених організаторами вимог: змінити закон про вибори, зняти недоторканність із депутатів та ін. Вони поїхали зі своїм болем.
Є проплачене ядро, є стимуляція (в акціях протесту, – ред.). Але є люди, які незадоволені тим, що зараз відбувається в країні. Уявімо, що ось так у кожному районі, в кожному місті знайдеться кілька людей, яких уже дістало, вони всі зберуться та приїдуть у Київ. Тоді справді від Верховної Ради нічого не залишиться.
Про інші протести
У нас є гаряча лінія – будь-хто може зателефонувати. Є сайт, є Facebook. Зараз майже всі комунікації відбуваються в інтернеті. Щодня приходить безліч повідомлень.
Хочу сказати, що протести у людей уже не ті, що раніше. Вони стали агресивнішими. Можливо, через війну, а може, через усі ті нещастя і трагедії, які сталися в країні за останні роки.
Коли ми зайшли до голови адміністрації в кабінет (в Олевську, – ред.), виникла така ситуація, що народ просто хотів схопити його і викинути у вікно. Я навіть почав це гасити, щоб потім не назвали це провокацією. Але це було щире бажання людей: узяти його, задушити і викинути у вікно. Цього, вибачте, покидька, який сидить увесь такий доглянутий, із манікюрчиком. І зайшли ці люди, які пахнуть землею, молоком із чорними руками. У яких просто забрали останнє – землю. Вони просто хотіли його задушити. І, напевно, мали для цього моральні підстави.
