Приблизно о шостій ранку 29 серпня здивовані мешканці японського острова Хоккайдо прокинулися від звуків сирен. Одна з трьох запущених КНДР міжконтинентальних балістичних ракет пролетіла над територією країни Сонця, що сходить, упавши в Тихий океан приблизно за 1000 миль на схід від Японії.
Північна Корея: товариш Кім вірить, що переможеЯпонська ППО відстежила ракету і розрахувала її приблизну траєкторію. Маючи технічну можливість її збити (принаймні, так заявляє офіційне Токіо), влада обмежилася оголошенням повітряної тривоги та розсиланням попереджувальних SMS-повідомлень на телефони місцевих мешканців. Утім, зовсім не факт, що перехоплення вдалося б. Або що уламки не впали б прямо комусь на голову.
Північнокорейські ракети пролітали над Японією і раніше – в 1998 і 2009 роках. Але тоді Пхеньян переконував, що йшлося про виведення на орбіту північнокорейських супутників. Тож 29 серпня офіційно відбулося перше порушення повітряного простору іншої країни бойовими ракетами режиму чучхе.
Новітня історія режиму
Після краху світової системи комунізму, Корейська народно-демократична республіка не пішла, подібно до Китаю або В’єтнаму – колишніх далекосхідних побратимів зі спроб побудувати суспільство без експлуатації людини людиною – шляхом модернізації країни згори. Замість цього на північ від 38-ої паралелі (лінія розмежування між КНДР і Республікою Кореєю, що офіційно перебувають більше ніж 60 років у стані війни) спочатку сталіністська модель виродилася в химерну форму східної деспотії. Там абсолютну владу верховного вождя передають у спадок, суспільство вкрай мілітаризоване, таємна поліція має безмежну владу, економіка – найбільш неефективна на планеті, а система паралельної реальності воістину орвелівська.
У другій половині 1990-х у країні вибухнув голод, що забрав, за неофіційними даними, до 3 мільйонів життів (близько 15% населення). Відтоді ця держава живе переважно коштом іноземної гуманітарної допомоги, що не заважає північнокорейському режиму обіцяти показати всім капіталістам на світі “кузькіну мать”.
У 1994 році адміністрація 42-го президента США Білла Клінтона розглядала можливість завдати удару по КНДР із метою недопущення створення режимом чучхе атомної бомби. А після терактів у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року Джордж Буш-молодший уніс Пхеньян у так звану «вісь зла».
Але до застосування зброї не дійшло: Клінтон домовився про припинення північнокорейської ядерної програми, і необхідність початку активних дій просто відпала. За Буша-молодшого Вашингтону було взагалі не до того – Америка брала участь у кампаніях на Близькому Сході.
У 2003 році Пхеньян вийшов із Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а вже через два роки заявив про створення атомної бомби. З 2006 по 2016 рр. було проведено п’ять ядерних випробувань і десятки випробувань балістичних ракет, більшість з яких впали в міжнародних водах неподалік від Японії, створюючи загрозу як самій країні Сонця, що сходить, так і досить інтенсивному судноплавству. Крім того, за останні роки комуністичний режим істотно збільшив кількість провокацій проти Південної Кореї.
Навесні 2010 року північнокорейська субмарина потопила південнокорейський корвет «Чхонан», результатом чого стала загибель 46 матросів. А в так званій демілітаризованій зоні уздовж лінії розмежування з Південною Кореєю артилерія КНДР час від часу відкриває вогонь, унаслідок чого гинуть південнокорейські солдати. Зазвичай ескалація закінчується постачанням чергової партії гуманітарки, після чого Пхеньян на певний час заспокоюється.
Трамп проти Кіма: гра на нервах
Нова хвиля загострення на корейському півострові почалася навесні 2017 року. Новообраному президенту Дональду Трампу, який по вуха загруз на батьківщині у внутрішньополітичних чварах, були відчайдушно необхідні перемоги на зовнішніх фронтах.
Волкер, Меттіс та День Незалежності: як Росію загнали в дипломатичну пасткуУ березні Вашингтон заявив, що не терпітиме більше ядерних випробувань та іншого брязкання зброєю в регіоні. До півострову попрямувала ударна група ВМС США на чолі з авіаносцем «Карл Вінсен» приблизно з 90 літаками на борту. До складу групи входили два есмінці, вогнева потужність кожного з яких (64 крилатих ракети «Томагавк») перевершує потужність усього Чорноморського флоту РФ, і ракетний крейсер «Лейк Чемплейн» із 122 «Томогавками». Крім того, в Східно-Китайське море увійшли три підводних човни класу «Мічиган» із 154 ракетами кожна. Оголосили режим підвищеної готовності також на авіаносці «Рональд Рейган» та кораблі супроводу в японському порту Йокосука.
Тоді режим Кім Чен Ина банально злякався. Незважаючи на войовничу риторику, ядерні випробування не провели ані 15 квітня, на «День Сонця» – день народження засновника династії Кім Ір Сена, ані 25 квітня, в день заснування Корейської народної армії. Кілька тижнів потому американська армада покинула корейські води.
Після відносного затишшя ситуація різко загострилася наприкінці літа. На 21 серпня був запланований старт спільних американо-південнокорейських навчань Ulchi-Freedom Guardian. Пхеньян оголосив навчання «провокацією американських імперіалістів та їхніх сеульських маріонеток» і пригрозив завдати ракетного удару по острову Гуам у Тихому океані, який перебуває під управлінням США та на якому розташовано найбільші американські стратегічні військові бази в регіоні.
Окрім того, господарі КНДР популярно пояснили, що будь-які спроби «американської вояччини» перехопити ракету вважатимуть «агресією вашингтонських імперіалістів проти корейського народу». На неї дадуть належну відповідь, наприклад у вигляді повномасштабного обстрілу Сеула. Десятимільйонна столиця Південної Кореї лежить лише за 20 кілометрів від лінії розмежування, на неї спрямовано тисячі одиниць північнокорейської зброї та систем залпового вогню.
У відповідь президент США Дональд Трамп пригрозив режиму чучхе «небаченими вогнем і люттю», а шеф Пентагону Джеймс Меттіс прямо попередив КНДР про «загибель її народу». До того ж Радбез ООН запровадила нові санкції проти Пхеньяну, вельми істотні – за розрахунками, режим Кім Чен Ина може втратити приблизно третини експортних надходжень.
21 серпня біда оминула – заяви північнокорейських вождів виявилися черговим блефом. Спільні навчання союзників стартували на корейському півострові, а держава-ізгой так і не зважилася вистрілити по Гуаму.
Коли бездіяльність – найбільше зло
Але вже через п’ять днів Пхеньян випустив одразу три ракети малої дальності в напрямку Японського моря. Одна з них вибухнула відразу після старту, інші трохи пізніше. А ще через три дні, 29 серпня, ракета Hwasong-12 пролетіла над територією країни Сонця, що сходить.
Відлуння сірійської війни: Путін на роздоріжжі між Ізраїлем та ІраномЗараз можна стверджувати: реакція світового співтовариства на безцеремонну загрозу безпеці однієї з ключових економік планети виявилася вкрай млявою та неадекватною ситуації. Ба більше – практично не прореагувало і Токіо.
Головний секретар японського уряду Йосіхіде Суга лише назвав це випробування «безпрецедентним за своєю небезпекою», додавши, що Токіо зробить усе необхідне щодо КНДР, але не уточнивши, що саме. У Південній Кореї скликали засідання Ради національної безпеки. Нарешті, Токіо скликало екстрене засідання Ради безпеки ООН, на якому всі традиційно обмежилися висловленням «глибокої заклопотаності». Найголовніше – не було виразних відгуків із Вашингтона.
«Ера стратегічного терпіння щодо КНДР закінчилася», – сказав наприкінці червня віце-президент США Майк Пенс. Мабуть, її замінила ера стратегічної розгубленості та невизначеності.
Натхнений відсутністю адекватної реакції, Кім Чен Ин поспішив заявити, що ракетні навчання – прелюдія до атаки на Гуам.
«Нинішні ракетні випробування є першим кроком у підготовці до військової операції Корейської народної армії в Тихому океані та прелюдією до стримування Гуаму – передовий бази вторгнення», – озвучив загрозу північнокорейський диктатор.
Можна не сумніватися – тут вождь чучхе не бреше: КНДР і надалі випробовуватиме терпіння світового співтовариства, маленькими кроками тестуючи «больовий поріг» цивілізованих країн. А Вашингтон, Токіо та Сеул тягнутимуть до останнього, прекрасно розуміючи, до чого призведе можлива війна на корейському півострові. Жертви обчислюватимуть сотнями тисяч, якщо не мільйонами; інфраструктуру буде зруйновано, а економіку найдинамічнішого регіону світу буде поховано під товстим шаром радіоактивного попелу. Розуміє це і «ядерний Кім» – тому особливо нічого й не боїться.
На жаль, у нинішньому світі перемогу часто здобуває не найсильніший, а найбільш відморожений. Але, з другого боку, потурати найбільш несамовитому режиму на планеті – лише робити його ще нахабнішим і небезпечнішим. Умиротворення агресивних диктаторів – чи то Гітлер, Сталін, Путін або Кім – лише збільшить ціну, яку людство заплатить у майбутньому.
Максим Вікулов
