Українка пішла служити в ЗСУ, коли побачила, що росіяни "перекидають" через кордон провокаторів
Харків'янка Євгенія Шпак розповіла для журналістів видання Обозреватель свою зворушливу історію, коли війна змінила її життя.
У 2013-2014 роках Євгенія працювала дизайнером в приватній компанії і разом з чоловіком ростила двох дочок. Як зізнається жінка, вона була аполітична, але все змінилося навесні 2014 року, коли побачила, що з Росії до Харкова завозять "протестувальників".
"У мене є машина, і хлопці з Харківської "самооборони" попросили з'їздити з ними до кордону і подивитися, що відбувається. Там ми своїми очима побачили, як росіян через кордон перевозять на легкових автомобілях, а потім вони пересідають в автобуси з українськими номерами",- згадала Євгенія.
Коли в березні відбулося захоплення Харківської ОДА і скинули український прапор, а вивісили російський триколор – це стало для Євгенії шоком, тоді її нейтральне ставлення до росіян повністю змінилося.
"Я ж не приїжджала до них в Білгород і не скидала прапор з їх адміністрації, не топталася по ньому! Яке вони мали право таке творити? Це стало якимось таким спусковим моментом, я все усвідомила. Потім стали прибувати перші біженці з Донбасу-з Краматорська і Слов'янська. Я залишила волонтерам свій телефон. На випадок патової ситуації: якщо потрібно прихистити біженців-наприклад, мати з дітьми, людей похилого віку", – згадує Євгенія.
Спочатку харків'янка знайшла волонтера, якому збирала і передавала допомогу армії. Потім, маючи золоті руки, сама робити скрині" під вінтаж " – причому з ящиків з-під снарядів. Продавала, а на виручені гроші купувала необхідне воїнам.
І тут почалися проблеми в сім'ї. Вірніше, проблеми були і раніше, але війна і волонтерська діяльність Євгенії послужили каталізатором розриву.
"Спостерігаючи за моєю активною діяльністю, чоловік мені сказав: "обирай – або я, або твоя війна". І я з чоловіком розлучилася. Потрібно визнати, що якби все було добре в нашій родині, то такого б не сталося. Ну, і плюс до всього Я не могла залишатися осторонь, коли таке відбувається в моїй країні. Не могла!",- розповіла жінка.
Євгенія пішла від чоловіка в 2015 році з двома дітьми і стала не тільки "віддалено" допомагати воїнам, але вже і сама їздити на фронт. Старшій доньці тоді було 17, вона доглядала за молодшою (14 років). І, звичайно, у всьому допомагала бабуся.
"Все сталося дуже швидко. На початку місяця, коли я в черговий раз поїхала до "Айдару" і сказала, що хочу служити, вони мені відповіли: так ми тобі ставлення дамо. Я швидко пройшла медкомісію у військкоматі, отримала сертифікати, а 12 червня вже прибула на службу", – розповіла харків'янка.
Знайомий волонтер привіз її в "Айдар", батальйон тоді стояв у Новолуганському – там Євгенія і підписала контракт.
Рішення мами доньки сприйняли досить спокійно. Сказали: "Ти все одно живеш своєю війною і своїми солдатами, тому яка різниця, що так – що сяк".
Євгенія каже, що вирушила служити туди, де багатьох знала, так як "Айдару" допомагала з 2016 року. Із забезпеченням в армії все вже було непогано, не порівняти з тим, що було на початку війни. Форму їй видали, а ось бронежилет, каску і берци Євгенія вирішила залишити свої.
Вона служила у взводі технічної розвідки і в інших підрозділах, займалася зв'язком з громадськістю, з журналістами. Подробиці служби просить не озвучувати, каже: можливо, через час, коли закінчиться війна.
Раз на два-три місяці Євгенія бачила дітей. Каже: вдавалося вирватися, командири відпускали. Та й по службі бували справи в Харкові. А так-постійно спілкувалася з доньками по відеозв'язку.
Вона також розвіяла міф про те, що багато жителів Донбасу ненавидять українську армію.
"Більшість думає, що на лінії розмежування – там, де червона зона – в основному живуть сепари, які нас ненавидять і які при нагоді в спину "ніж увіткнуть". Але це не так. Там багато хороших людей, які розуміють, що насправді відбувається, що це агресія Росії. Місцеві жителі багато відчули на собі, як і наші військові. Є, звичайно, провокатори, є і ті, хто негативно ставиться до нашої армії, але я зіткнулася з величезною кількістю нормальних людей. Ось це мене здивувало, адже я очікувала зовсім іншого", - розповіла Євгенія.
Коли "Айдар" стояв у селищі Новолуганське Донецької області, який у грудні 2017 року став" гарячою точкою "на Донбасі, стався один із серйозних обстрілів з Градів".
"Це було на Святого Миколая. Ми провели зустріч для дітей у садочку, роздали подарунки, а потім артисти з Харківського державного академічного драматичного театру імені Шевченка в місцевому клубі дали виставу для місцевих жителів. І як тільки він закінчився - по селищу вдарили Гради. Пряме попадання сталося і в той дитсадок, де кілька годин тому сміялася малеча. Якби будній день, вони б точно загинули", - згадує харків'янка.
Снаряди влучили і в будівлю старого гуртожитку, де знаходилися військові. Під час обстрілу вони сховалися між третім і четвертим поверхами. Снаряд летів у третій, але на шляху опинилася ялина. За словами Євгенії, сталася детонація, а потім снаряд наскрізь пробив автомобіль одного з військовослужбовців. Цю ялину, верхівку якої зрізало, "айдарівці" потім поставили собі на Новий Рік.
Для Євгенії це був перший такий серйозний обстріл, хоча раніше вона потрапляла в різні колотнечі, ще будучи волонтером.
"Знаєш, коли я підписувала контракт, то була морально готова до будь-якого повороту, розуміла, що можу не повернутися. Коли йшла служити, то абсолютно спокійно написала заповіт, а дітям залишила паролі від банківської картки, від телефону... але в той день опинилася близько до смерті як ніколи", – поділилася Євгенія.
Нагадаємо, українських медиків підло розстріляли на Донбасі, кадри: "попали в засідку бойовиків і...".
Як повідомляла Politeka, Україна втратила молодого бійця, залишилися дружина і двоє дітей.
Також Politeka писала, що молодий офіцер ЗСУ пожертвував собою за Україну, що відомо про героя.
