Ілля Новіков про «терористку» Савченко та фобію Путіна

Про «теракт» Савченко

Чи взявся б я захищати Надію Савченко, якщо їй знову був би потрібен адвокат? Це некоректне питання. Я її захищав і маю бути вкрай стриманим у будь-яких коментарях, бо за неї відповідаю вже не я. Якби я відповів, що не взявся б, то це виглядало б як осуд, а якби сказав, що взявся б – це виглядало б як те, що адвокат напрошується на цю справу. Тим паче адвокат, який уже мав справу з цією людиною, своїм підзахисним.

Не хочу надто втручатися в українську політику і критикувати генерального прокурора Юрія Луценка, але у нього репутація як у людини, яка, скажімо, часто забігає вперед. Це пов’язано з тим, як подавали в Генпрокуратурі інформацію про підготовлювані арешти і майбутні арешти, що ось-ось будуть посадки, але їх не було з різних причин. Тому я його заяви, незалежно від того, стосуються вони Надії Савченко або когось іншого, сприймав би обережно і відділяв би те, що говориться в майбутньому часі, від того, що вже є фактом. Є якийсь бекграунд.

Я взагалі не дуже вірю, що приписуване Савченко можна здійснити на практиці. Не хочу говорити щось, щоб здавалося, що я знову її захищаю і намагаюся знайти якийсь сенс її слів, за умови, що такі слова взагалі було сказано.

Хочу нагадати, з чого починалася її справа в Росії. Основну проблему, з якою нам з адвокатом доводилося мати справу під час усього цього процесу доведення, що ж там було, являють відеозаписи, де з Надією Савченко розмовляли в одному випадку сепаратисти, в іншому – російський журналіст. Вона говорила якісь фрази, які потім російська експертиза, не якась, а наукова, психолого-лінгвістична, інтерпретувала однозначно, що ця людина зізнається в тому, що вона наводила мінометний вогонь на журналістів. Тоді як ми, вже за зовсім іншими доказами, не пов’язаними ні з Савченко, ні з її друзями, які виходять від її опонентів, могли достовірно довести, що нічого такого не було.

Які записи розмов Савченко та з ким є у генпрокурора України – не знаю, але вся ця ситуація видається якоюсь дуже густою. Навіть для Надії, яка емоційна людина, це якось із перебором. Це всім видно.

Що ж до аудіозаписів, про які говорить генпрокурор, чи можна з їхньою допомогою засудити людину? На це питання щоразу доводиться відповідати окремо в кожному окремому випадку. Є маса причин, правових підстав, які не лише випливають з українського внутрішнього законодавства, а й із критеріїв, які ґрунтуються на практиці Європейського суду з прав людини, які можуть зробити запис процесуально непридатним і неприпустимим, навіть якщо при першому прослуховуванні вам здається, що він не викликає жодних сумнівів. Записи, які ми ще не чули, які нам лише проанонсували у переказі – це гарна тема для спекуляцій, але я не став би намагатися серйозно їх аналізувати ось у такому вигляді.

Про вибори в окупованому Криму та санкції

Додаткові санкції очікують Росію найближчим часом незалежно від президентських виборів, просто за фактом того, що відбувається в країні, що говорить російська влада, що вона робить. Це, зрештою, очікувано. Тут я не переоцінював би значення саме кримських виборів.

Зрозуміло, що вони незаконні та нелегітимні з позиції міжнародного права, але практика така, що навіть якщо режим абсолютно диктаторський, навіть якщо він проводить вибори, які у сто разів гірші за те, що є в Росії, якщо таке можливо, навіть у такому разі потрібно бути як мінімум Північною Кореєю, щоб із вами реально порвали дипломатичні відносини.

Що таке визнання чи невизнання виборів? Можете випустити заяву про те, що ви не визнаєте результати виборів, але ви або спілкуєтеся з тією владою, яка фактично є в країні, або, в гіршому разі, перериваєте дипвідносини, як напівзахід відкликаєте посла, переводите дипломатичні відносини на нижчий ранг, припустімо посланців. Не схоже, щоб за заявами про те, що та частина голосування в Росії, яка проводиться в Криму – незаконна, було щось із серйозного спектру. Так, звичайно, ці вибори не повинні сприйматися як щось нормальне, але думаю, що реальних дипломатичних наслідків вони не матимуть. А що якісь із санкцій, які в будь-якому разі Росію очікують, можуть приурочити до цього – чому б і ні, ця підстава нітрохи не гірша від будь-якої іншої.

Найбільше російське керівництво боїться персональних санкцій. Ті, хто найдовше займаються цими питаннями, розуміють, як це працює: поки ви не знайшли і не заморозили гроші самого диктатора чи близьких йому людей, тих, кого він використовує, щоб гроші ганяти туди-сюди, ви чутливо до цього диктатора не доберетеся. Це було зрозуміло ще задовго до того, як Росія потрапила на цю траєкторію, яка призводить до поточних санкцій.

Чому немає достатньої кількості персональних санкцій? Немає політичної волі. Росія приперта до стіни внутрішньо британською громадською думкою, якщо послухаємо, що Тереза Мей сказала цього тижня з приводу ситуації з РФ. Висилка дипломатів – так, це справляє враження, це такий демарш, але, перепрошую, це не має жодного стосунку до того, що відбувається з Путіним і його близьким оточенням. Отже, ситуація ще не дозріла.

Я не вірю, що вона дозріє, чесно кажучи. Бо зараз таке враження, що не важливо, що буде на виборах – Путіна оголосять переможцем, скажуть, що за нього проголосували потрібна кількість відсотків від потрібного числа тих, хто з’явився. Це не принципово. Принципово те, що буде потім. Відчуття, принаймні всередині Росії, таке, що нас чекають заморозки, якщо не закручування гайок, то фіксація того, що є, на тривалий час. А ми бачимо з реакції США та Європи, що поточна ситуація не сприймається як щось зовсім неприйнятне.

Я не знаю, що має відбуватися. Поріг неприйнятності з незалежних держав переступили на сьогодні Північна Корея, Судан і, може, ще кілька якихось дрібних країн. Усі інші неподобства, які творить Росія, сприймаються з засудженням, з виразом стурбованості, але як щось, що не переступає червону лінію. Сирія, може, ще з таких прикладів, та й то для нас це не закінчилося втратою влади, радикальною зміною ситуації в країні.