Шоу Путіна про Україну, Сирію і Росію, що встає з колін

Усе це дійство тривало 3 години 50 хвилин і викликало відчуття неймовірної нудьги. Все було так  очевидно, що навіть питання від іноземних журналістів можна було передбачити з високою ймовірністю. Від питань російських колег їхні відрізнялися лише стислістю і чіткістю формулювань.

Від усього цього й було відчуття якогось deja vu, що не минає. Все вже було, нічого нового не сталося. Можна говорити лише про деякі нюанси.

За змістом розмову на прес-конференції можна умовно згрупувати в три кейси. У першому йшлося про економіку, частково про фінанси. У другому — про суто внутрішні, іноді навіть курйозні проблеми. У третьому — говорили про міжнародні відносини. Для проформи дали можливість поставити питання і відносно ліберальній пресі, і навіть українському журналісту.

Успіхи на тлі зниження

Розмова про економіку почалася з питання кореспондента радіостанції «Маяк», що входить у президентський пул. Він нагадав Путіну, що на минулій прес-конференції президент сказав, що російська економіка ступила на білу смугу. Однак турбулентність і досягнення дна залишаються на порядку денному.

Зрозуміло, що питання з розряду заготовок і мало задати тон всій прес-конференції. І почав Путін сипати цифрами. Всюди підйом і зростання. У важкому машинобудуванні, хімії, легкій та переробній промисловості, в сільському господарстві. Трохи впала металургія, але це не псує чудової картини загалом.

За всім цим каскадом цифр і начебто фактів залишилося зовсім не зрозумілим, чому при загальному зростанні і навіть значному, за словами Путіна, ВВП загалом залишається в негативній зоні. Він виріс порівняно з минулим роком, але все таки не сягнув позитивних показників. І це невипадковий фактор, якщо розібратися уважніше.

Ми маємо справу зі звичайною для Путіна цифровою еквілібристикою. Наприклад, сезонні збільшення ВВП видають за річні. Якщо ж брати дані жовтня нинішнього року до жовтня минулого, то спостерігається спад на 0,2%. І так по всьому періоду. Зазвичай невеликий підйом фіксують у добувній промисловості, а більший спад — в обробній.

За зізнанням самого Путіна, дефіцит бюджету РФ буде 3,7 трлн руб. Це призвело до скорочення Резервного фонду, а Фонд національного добробуту (ФНБ) поки не чіпали. Однак і цей дефіцит, і майбутній все таки з чогось доведеться покривати. Враховуючи практичну неможливість позичити гроші на Заході, саме Резервний фонд і ФНБ стануть тим джерелом, з якого російські фінансисти і змушені будутьбрати необхідні ресурси. За таких умов дещо дивною видаєтьсся заява Путіна, що «Резервний фонд уряду трошки скоротився, але ФНБ залишився практично незмінним». Саме «трошки» вимагає уточнення.

На 1 грудня 2015 року в Резервному фонді РФ було $59,35 млрд. Через рік — на 1 грудня 2016 року він уже становив $31,30 млрд. Зменшення на $28,05, або 1,7 трлн руб., що становить майже половину дефіциту бюджету. Таким темпом Резервний фонд буде вичерпано майбутнього року, про що неодноразово заявляли керівники фінансового відомства Росії. Якщо це трошки, то що тоді багато.

Звісно, народу про це нічого не говорили, лише заспокоїв президент, що необхідна подушка безпеки є. Звичайно, є. ФНБ залишився практично незайманим і підготовленим до неминучих витрат майбутнього року. З осені 2017 року почнеться президентська передвиборна кампанія, нехай і не офіційна, але фактична. Народу потрібно щось дати, і для цього так звана подушка безпеки знадобиться.

Поки ж значна кількість не дуже зрозумілих цифр і заспокійливі заяви, що все добре і всіх усе влаштовує, мають показати дещо спантеличеному населенню правильний напрямок руху.

Для підтвердження Путін навів начебто хорошу динаміку зменшення вивезення капіталу з $150 млрд 2014 року до $16-17 млрд поточного. При цьому не уточнив, що падіння обсягів вивезення пов’язане з відсутністю предмета для переказу коштів. Значну частину вже вивезли, підбирають  залишки. Природно, що ми бачимо зменшення цифр і обсягів.

Передвиборча інтрига

Не прояснив Путін на прес-конференції і питання про висунення своєї кандидатури на посаду президента. Власне, й очікувати такого було просто неможливо. Йдеться не лише про збереження інтриги, в чому головний російський начальник мав успіх і до цього, а радше про незрозумілість навіть найближчої перспективи. Цілком може бути і так, що Путіну просто невигідно знову ставати президентом в умовах можливого різкого погіршення економічної і політичної ситуації.

На питання кремлівського літописця, кореспондента газети «Комерсант» Андрія Колесникова, Путін дав, як він висловився, стандартну відповідь.

«Час дозріє, я дивитимусь на те, що відбувається в країні, у світі, – сказав він. – І з огляду на те, що ми зробили, з огляду на те, що ми можемо зробити, як ми повинні робити, вирішуватимемо питання про участь мою чи неучасть у майбутніх виборах президента Російської Федерації».

До цього додається й відповідь на питання про можливість дострокових виборів президента. Характерно, що на нього Путін відповів дуже коротко. «Відразу скажу: можливо, але недоцільно».

Із цього, принаймні на сьогодні, випливають два висновки.

По-перше, неучасть національного лідера у виборах, як і участь, поки до кінця не опрацьовано. Звідси і відмова від дострокових виборів, які, мабуть, раніше планували.

По-друге. Не досягнуто необхідної консолідації еліти. Відкрито проти ВВП ніхто не виступає, але звуження близького кола і удари, що завдають на Заході проти так званих друзів Путіна, не сприяють процесу об’єднання під прапорами. Якщо найголовніший не може захистити нажите непосильною працею і куплене за кровні на Заході, то виникає уявлення, що Акела промахнувся. Звідси випливають очевидні висновки.

Консолідація еліт проходить з очевидними проблемами. Це випливає з кадрових призначень останнього часу. Відповідаючи на питання про відправлення варягів у регіони, Путін висловив взаємно суперечливі тези. З одного боку, «потрібно обновляти кров», але з другого, «звісно, довіряємо… місцевим кадрам». При цьому лише в Тульській області губернатор Дюмін змінив іншого московського призначенця Груздєва. Аналогічно в Ярославській області. При цьому практично всі призначенці обрані з кола вихідців із спецслужб. Звичайно, нічого путнього Путін не відповів на те, чому він так робить. Якщо не враховувати посилань на абстрактне благо Росії.

Очевидно, що кадрове перетрушування майбутнього триватиме. Від посланців Москви в регіонах вимагатимуть не лише забезпечення умов для проведення виборів, а й доведених до них необхідних результатів. У якомусь сенсі відповіді Путіна підтвердили цю тенденцію.

Від Туреччини та Сирії до Америки

Відносини з США і можлива гонка озброєнь посіли чільне місце у зовнішньополітичній частині прес-конференції. Не втримався російський президент і від пасажів про внутрішнє становище в США.

Звісно, почали запитувати про заяву Путіна, що Росія сьогодні сильніша за будь-якого потенційного агресора. Тут йому довелося трохи дати задніх.

«Якщо відверто, мене трохи здивували висловлювання інших офіційних представників чинної Адміністрації, які чомусь почали доводити, що збройні сили Сполучених Штатів є найпотужнішими в світі. А з цим ніхто й не сперечався».

Було б дивно почути щось інше. Надто вже непорівнянні військові потенціали Росії і США. Путін уточнив, що мав на увазі потенційного агресора. Це хто? Китай? Навряд чи. США? Однак Путін виключив їх після визнання того, що американська армія найсильніша в світі. Після такої заяви попередня якось зависає в повітрі.

Проте інші офіційні документи російської влади прямо називають потенційних агресорів, так звані військові небезпеки. У військовій доктрині Росії вони названі, як кажуть, поіменно — це НАТО і США.

Тут ми бачимо спробу дещо пом’якшити агресивну риторику щодо Вашингтона в надії на швидке перезавантаження. Ось чому щодо майбутньої американської політики висловлювання російського президента були гранично обережними. За океан полетів сигнал, що історичний максимум напруги в двосторонніх відносинах слід залишити в минулому, Кремль готовий почати з чистого аркуша з новою адміністрацією.

Додатковим позначенням цього сигналу послужили сентенції про Халларі Клінтон і поки ще чинної адміністрації. В чомусь навіть анекдотичні. Зокрема, Путін звинуватив демократів у використанні адміністративного ресурсу і начебто закликах «не підкорятися рішенню виборців, закликах до вибірників». Уже не Путіну міркувати про застосування адміністративного ресурсу. Тим паче в Америці, де таке абсолютно виключено. Зроблено це на майбутнє, щоб заслужити прихильність Трампа.

Інше важливе питання — Сирія. Путін укотре зазначив про переговори щодо цієї країни з Туреччиною й Іраном і можливі мирні переговори в Казахстані лідерів трьох названих країн. Це спроба створити коаліцію Москви, Анкари і Тегерана, щоб єдиним фронтом протистояти Заходу.

Із цього приводу знову сказано, що вбивство російського посла не погіршить відносини з Туреччиною. Інакше неможливо сконструювати згадану коаліцію.

Не могло обійтися й без України. Відповідаючи на запитання українського журналіста, Путін чітко вказав, що заручників не відпускатимуть. І знову повторив звичні сентенції про державний переворот і провину за санкції Заходу.

Безвізовий режим для громадян України в ЄС начебто підтримав, але не обійшлося без крокодилових сліз через тяжку долю українських заробітчан.

Загалом українському питанню не приділили значної уваги  порівняно з минулими роками. Схоже, що Кремль щодо нашої країни щось затіває, але поки що більше зайнятий Сирією. Що робити з Києвом, буде зрозуміліше, як вважають у Москві, у контексті розвитку відносин із США і можливих домовленостей щодо Сирії.

Загалом прес-конференція вийшла бляклою. Ні запитання, ні відповіді анітрохи не прояснили як міжнародну, так і внутрішньоросійську ситуацію. Все це ще попереду.

Юрій Райхель