Невідомі фотографії Голодомору в Харкові знайшли в альбомі австрійського інженера
Олександр Вінербергер, з 1932-го по 1933 рік працював на заводі «Пластмас» у Харкові, який на той час був столицею України. Там же інженер і став свідком штучного голоду.
Фотографії з архіву Винербергера до чергової річниці Голодомору опублікувало «Радіо Свобода», а надала їх правнучка інженера Самара Пірс. Її предок також написав книгу спогадів «Важкі часи. 15 років інженера в радянській Росії. Правдива розповідь», видану німецькою мовою в 1939 році. Три глави в ній були присвячені Голодомору.
Він згадує, як їхав з Москви у Харків у вересні 1932 року і бачив на станціях величезну кількість вагонів, забитих селянами, яких везли на північ. При цьому поля не були прибрані, а зерно гнило під зливами.
Взимку 1933 року, пише австрієць, у віддалених місцях і колодязях все частіше знаходили трупи дітей, переважно шкільного віку. Бродячі банди вбивали їх, щоб продати одяг на ринку. Не гребували вони й вандалізмом.
«Жінка поховала свою дитину, яка загинула від виснаження, на кладовищі. Вмираючи, дитя притиснуло до грудей маленьку ляльку. Так їх разом і поховали. Два тижні потому жінка випадково побачила цю ляльку на ринку. Вона викликала міліцію - і всі дізналися про жахливу історію. Місяцями охоронець кладовища годував своїх свиней трупами і мав великий попит на свою свинину», – згадує Вінербергер.
Тисячі голодних селян приходили в місто в пошуках хліба, роботи і порятунку. Вони збиралися купками, їх ніхто не проганяв, але і не допомагав їм.
У самому Харкові норми хліба для цивільних знизили до 200 грамів, а держава відкрила кілька магазинів, в яких буханець чорного хліба коштував 2,5 рублі. Черга за ним вишиковувалася на кілометри. Часто доходило до кривавих бійок. Щасливчики отримували по кілограму хліба на руки.
З часом хліб подорожчав до 12 рублів за кілограм, а бійки ставали все більш жорстокими.
Потім у місті розбушувався тиф, й ослаблені та виснажені люди вмирали прямо на вулицях.
«Їх розпухлі від голоду руки так і застигали, просячи милостиню. Спочатку гинули чоловіки, потім жінки і, нарешті, діти - бідні, безневинні створення. «Сталін будує піраміду Хеопса з людських черепів», - сказав мій новий помічник на заводі, український інженер, з яким я іноді зважувався перекинутися словом», – йдеться у книзі.
Австрійцю навіть вдалося врятувати кілька десятків дітей, яких він підбирав на вулицях біля померлих батьків і відвозив у сирітський притулок. Їм там не дуже були раді, але його це не зупинило.
За підрахунками іноземця, в Харкові від голоду загинули не менше 30 тисяч осіб. Трупи вивозили за місто, де кидали в братські могили. Могил було 250 і в кожній – не менше 15 трупів.
Але найстрашніше він побачив у селах:
«Перед моїми очима знову українське село, куди я їздив навесні 1933 року в пошуках казеїну. У мене немає слів, щоб описати цей жах, який я побачив. Половина будинків стояли порожніми, поодинокі коні поскубли солому з дахів. Але і коні скоро загинули. Не було ні собак, ні кішок, тільки купа щурів серед білого дня гризли виснажені трупи, що лежали навколо. Ті, хто вижив, вже не мали сил ховати своїх мертвих. Канібалізм був звичайною справою. Влада на це ніяк не реагувала.
Українські вчені разом з американськими колегами спробували підрахувати реальні втрати під час Голодомору. За їх інформацією, в 1932 році загинули 250 тисяч людей, в 1934 - коли всі думали, що голод закінчився, – 160 тисяч, а в 1933 році - 3 мільйони 530 тисяч. Всього – близько чотирьох мільйонів. Також через голод не народилися ще близько 600 тисяч дітей.
«Найчорнішим» місяцем став червень 1933 року. Так швидко і так масово люди не помирали від голоду більше ніде в світі.
За новою статистикою, більшість людей загинули від голоду не на півдні, а в центрі. Це сучасні частини Київської, Полтавської, Черкаської областей. Останні дві входили у 1933 році в Харківську область. Практично всі, хто не пережили голод, – селяни.
Нагадаємо список країн, які визнали геноцид українського народу.
Як повідомляла Politeka, Росія засекретила документи про жахливу українську трагедію.
Також Politeka писала, що в церкві під час служби, присвяченій Голодомору, відбулося божественне диво: знак для України.
