Убили журналіста, «воскрес» журналіст. Реакція однакова – лише гори сміття у «фейсбуці». Сьогодні напускна жалоба та злість, завтра – радість. І все нормально. Сучасний українець може спокійно «скролити» стрічку «фейсбуку», де після дописів про нашу війну чи фото убитих в Сірії дітей, ідуть пости з котиками.
Під першим постом він залишить «ангела-охоронця», а котяр – розчулено «лайкне». І все це під жування обіднього бутерброду в затишній хіпстерській кав’ярні. Йому не дорікнеш. Психологи не радять, кажуть, це нормально, – інфляція вражень. Цілком природньо в сотий раз реагувати на один і той самий подразник не так, як в перше.
Одна з небагатьох журналісток, яка не вилазить з передової ООС, влучно зазначила: «…новинами з передової сенсації не зробиш. Вони нікому не цікаві». Хіба матерям та побратимам, закритим спільнотам, які суспільство заштовхує в маргінес. В’єтнамська війна відлунала півстоліття тому. Це був перший конфлікт, де хоча б одна сторона відмовилась від цензурування вістей з фронту. Журналісти могли вільно приїздити та висвітлювати хід бойових дій. За це вони заплатили високу ціну – більше ста працівників ЗМІ загинуло. Їх смерті не були марними. Фотографії і тексти зроблені ними змінили хід історії.
Зараз у світі, і особливо в Україні, все зовсім не так. Навіть найвлучніша, найжахливіша, най-най фотографія не змінить нічого. Навіть розміру гонорару автора. А тексти… Видавці книжок на тему україно-російської війни або меценати, або завзяті оптимісти. Ну або президент побуває на презентації книги і тоді буде надія, що продажі відіб’ють витрати на друк.
Візуальні методи донесення інформації вже не діють ефективно. Нам замилили очі. Питання доцільності ведення інформаційної війни не на часі. Звісно, потрібно продовжувати боротися! Подальша доля України залежатиме від волі союзників, кількість яких прямопропорційна нашим успіхам в інформаційній війні. Так, діяти треба і чому б не задіяти інші канали сприйняття? В сучасному світі хазяйнують маркетологи. «Купи! Спробуй! Скоштуй! Візьми! Відчуй!». В світі матеріальних спокус «помацай!» от-от переможе «поглянь!»
Майже рік тому українському документалісту та фотографу Олесю Кромплясу вдалося вивезти закордон свій проект «ПРОМКА» і презентувати його європейській громаді. Проект показував життя на передовій захисників промзони Авдіївки. Декораціями до виставки служили металеві силуети воїнів, прострелені безліччю куль. Покалічені фігури справили сильне враження на відвідувачів. Все просто: очі звикли до жахів війни. Щотижня набережну Женеви окуповують нові «борди», з яких голодні очі африканських дітей зиркають на ситих європейців у своїх V8. Очі звикли, та не руки… Зовсім інше враження складеться, якщо руки пройдуться по всіх отворах куль в силуетах і тоді врешті свідомість осягне, як воно, коли роблять решето з твого авта, дому, матері, дітей, побратимів…
Вдалу ідею з силуетами автор вирішив розвинути в черговому своєму проекті. «Війна поруч» має на меті емоційно поєднати тактильні відчуття з візуальними, звести докупи враження від перших днів ворожого вторгнення зі стимульованим через дотик сьогоднішнім сприйняттям війни. Змусити людей відчути близькість війни та її негативних наслідків, дати волю «чорній фантазії» та стимулювати внутрішній діалог «а як-то воно було, якщо б кулі потрапили в мене чи рідних?».
Композиційно проект складається з текстової, тактильної та візуальних частин. На сайті автора будуть наведені витяги зі свідчень очевидців перших днів вторгнення ворожих орд на Україну. Їх мета – передати на словах саме враження від перших годин, аби зафіксувати той стан суспільства, розпізнавши який, можна буде уникнути гібридної агресії в майбутньому. За підтримки Музею Революції гідності в середмісті Києва буде встановлено два десятки малих скульптур, які завдяки простому співставленню і можливістю доторкнутися до них доноситимуть ідею проекту – війна поруч!
Одночасно з відкриттям комплексу скульптур, 13го червня, в Національно-Просвітницькому Центрі «Трансформер» відбудеться фотовиставка Олеся Кромпляса «Лінія фронту», яка розкаже про перші події війни. Добірка фотографій ілюструє перші місяці бойових дій на Південному секторі АТО з акцентом на звільнення Маріуполя . Автор знімків – безпосередній учасник цієї першої успішної операції українських сил, потрапив на штурм міста, взявши до рук камеру та зброю в другий же день свого перебування в лавах добровольчого батальйону «Азов». Тому знімки окрім висвітлення фактів, передадуть власні емоції автора від перших днів війни, його особисті відчуття від того, що війна поруч.
Відкритя проекту 13 червня
17-00 Парк ім. Тараса Шевченка
19-00 національно-просвітницький Центр «Трансформер»
