За 2018 рік у воєнних діях в зоні ООС загинуло 134 українські воїни, серед яких двоє жінок
Армійці ЗСУ, військовослужбовці Нацгвардії, бійці добровольчих підрозділів. Серед них – двоє дівчат. Частина полеглих – померлі від ран, отриманих раніше.
Варто зауважити, що бойовики не припиняли вести вогонь навіть під час запланованих і оговорених перемир’їв.За січень під час новорічно-різдвяного перемир’я в зоні ще АТО загинуло 14 бійців. Серед них був Тимофій Пухальський, позивний “Мурчик”.
26 січня Тимофій мав одружитися в Мирнограді (колишній Димитров) на Донеччині, де живе його наречена. А 4 лютого – відзначили 30-річчя.
Однак не судилося. 11 січня близько 12:15 сапер Пухальський Тимофій Вікторович загинув біля села Славне (Мар’їнський район) внаслідок підриву під час виконання бойового завдання з розмінування. Як повідомили в частині, відбулася детонація міни ТМ-62 під час переведення мінно-вибухового механізму з бойового положення у транспортне.
У лютому ж нестало Себіни Галицької.
Молода полісянка – наполовину полька, наполовину українка – загинула 20 лютого внаслідок обстрілу з боку бойовиків “ЛНР” біля села Катеринівка. Сабіна багатьом розповідала, що планує здобути вищу освіту. У неї було дуже багато планів на подальше життя, різноманітних мрій та сподівань.
23 лютого, Сабіну Станіславівну Галицьку з військовими почестями провели в останню путь та поховали в рідному селі Бастова Рудня Ємільчинського району Житомирської області.
В березні-квітні, коли оговорювалося велике весняне та великоднє перемир’я, цифра загиблих сягнула 17 людей. Серед цих 17 був Юрій Луговський, «Баррет».
У ніч на 9 березня, приблизно о 2:15, загинув легендарний розвідник, снайпер полку “Азов” Національної гвардії Юрій Луговський, позивний “Баррет” – заступник командира розвідвзводу 1-го “азовського” батальйону особливого призначення.
У квітні ж загинув Михайло Шозда, “Лемберг”.
Він народився 14 квітня 1968 року у Львові, де й прожив усе життя.
Закінчив Львівський політех. Строкову військову службу проходив у Чехословаччині, в артилерійських військах.
У 1989 році одружився, згодом народилися син та донька. Працював у магазині будівельних матеріалів, став директором СП “ВІСКО”.
Старший сержант, старший навідник гранатометного взводу 2-го механізованого батальйону 24 омбр ім. Короля Данила Михайло Шозда загинув на третій день після свого 50-річчя, яке відзначав на фронті.
30.04.2018 року офіційно завершилося АТО та розпочалася Операція Об’єднаних Сил.
Саме тоді загинув Військовослужбовець взводу розвідки 24 омбр солдат Куцмай В’ячеслав Васильович, позивний “Цинк”, мав 31 рік.
Народився 7 листопада 1986 року в Києві.
Навчався на юридичному факультеті Київського національного економічного університету (КНЕУ).
Із 2014 року служив у батальйоні спецпризначення НГУ “Донбас”. Брав у часть у бойових діях в районах Попасної, Артемівська, Лисичанська. Пройшов бої за Іловайськ. Потрапив у полон і був звільнений під час великого обміну в грудні 2014-го. Після цього повернувся до батальйону, служив номером розрахунку протитанково-ракетного комплексу “Фагот” окремого протитанкового взводу, зокрема під Широкиним.
Вже 01.07. 2018 розпочалося «хлібне перемир’я», під час якого загинуло 7 українських бійців. Серед них Микола Метлінський , «Папай».
Він боровся за життя від світанку 24 травня, коли зазнав важкого осколкового поранення голови під час ворожого обстрілу ВОПу поблизу селища Невельське Ясинуватського району Донецької області.
Тоді 48-річний воїн закрив тілом власну доньку-санінструктора, імовірно, врятувавши 26-річній Ярославі життя. Міна вибухнула за якихось три метри від них.
Наступного дня гелікоптер санавіації доставив Метлінського в “Мечку”. Військовослужбовць переніс кілька операцій. Головлікар Сергій Риженко показував рентген-знімки, на яких видно уламок снаряда, що застряг у голові бійця. У першу ніч літа реаніматологи чотири рази запускали серце воїна, але врятувати його не вдалося.
У серпні одним із загиблих виявився Іван Войтенко, «Дядя Ваня».
Старшина інженерно-саперної роти 72-ї бригади ЗСУ Іван Войтенко народився 22 січня 1974 року в Білій Церкві.
Закінчив профтехучилище, відслужив строкову службу в армії. І залишився у війську, продовжуючи надстрокову службу на посаді командира відділення взводу зв’язку інженерно-саперного батальйону 72 омбр. Проходив навчання в роті прапорщиків у Кам’янці-Подільському.
На війні Іван В’ячеславович – фактично від початку бойових дій у 2014-му. Пройшов бої за Савур-Могилу, виходив з Ізваринського котла, боронив Волноваху та Авдіївку.
Дядя Ваня Войтенко – старший прапорщик, командир інженерно-саперного взводу, старшина інженерно-саперної роти інженерно-саперного батальйону 72 омбр – загинув одразу – через рік, 27 липня, на Світлодарському напрямку, під час проведення інженерної розвідки підступів до позицій українського війська.
У серпні загинув Владислав Бондаренко, “Прокурор”.
Він пішов захищати рідну Донеччину, коли йому ще не виповнилося й 20. А загинув через кілька місяців після того, як відзначив 21.
Владислав Бондаренко народився 2 травня 1997 року в селі Комишувате Мангушського району Донецької області.
Після школи певний час попрацював адміністратором торговельного залу в супермаркеті “АТБ”. А у 2016-му пішов добровольцем на фронт. Молодий воїн загинув від кулі снайпера поблизу Авдіїівки пізно ввечері 18 серпня.
У вересні, коли розпочалося шкільне перемир’я, світ покинуло 9 бійців. Серед них був Федір Рубанський, «Кокс».
За життя Федора Рубанського лікарі боролися понад два з половиною місяці.
23-річний сержант, гранатометник взводу вогневої підтримки із 1-го механізованого батальйону 72 омбр зазнав важкого осколкового поранення на Світлодарській дузі ще 24 червня. Помер у Головному військовому клінічному госпіталі в Києві 12 вересня.
У жовтні загинув Олексій Влодарський, «Скіф».
Олексій Влодарський із позивним “Скіф”, військовослужбовець 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 53 омбр ЗСУ, загинув 2 жовтня від кулі ворожого снайпера.
За листопад загинуло 9 українських військових, серед яких був Іван Воробей.
Він народився 3 липня 1999 року в селі Дігтярівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області.
Закінчив Дігтярівський навчально-виховний комплекс, після чого вступив до Шосткинського професійно-технічного училища на Сумщині, отримав фах токаря. Загинув 9 листопада близько 21:30 в районі селищ Кримське та Жолобок Новоайдарського району Луганської області від ворожої кулі.
Варто зауважити, що після введення воєнного стану, втрати українських військових на фронті зменшилися: всього 6 померлих за грудень (листопад – 9 жовтень – 12). Проте, навіть 6 загиблих – це також дуже велика втрата для України.
Серед 6 загиблих за грудень був Денис Лошкарьов, «Мол», який загинув від кулі ворожого снайпера.
Денисові Олександровичу було 39 років (народився в Херсоні 9 березня 1979-го).
В березні-квітні, коли оговорювалося велике весняне та великоднє перемир’я, цифра загиблих сягнула 17 людей.
Таку статистику надавали прес-служба АТО, Міністерство оборони України, а також ДПСУ.
Вони загинули за те, щоб ми мали змогу жити вільними людьми в незалежній Українській державі.
Також нагадаємо, що окупанти 9 разів відкривали вогонь по позиціях наших військ. Тричі противник застосував озброєння, заборонене Мінськими угодами.
Крім цього, зазначалося, що у запеклому протистоянні на Донбасі загинув український військовослужбовець. Упродовж доби окупаційні війська 11 разів порушили режим припинення вогню.
Ще Politeka писала, що в результаті запеклих боїв на Донбасі пропав безвісти український солдат. Упродовж доби окупаційні війська на Донбасі дев’ять разів порушили режим припинення вогню.
Джерело: Новинарня
