Минулорічний парад на Хрещатику запам’ятався великою кількістю продемонстрованої на ньому військової техніки, від чого наші численні «доброзичливці» за поребриком дружно взялися волати про мілітаризацію України.

«Демократична» зачистка України: що задумав Трамп?

Нинішня демонстрація військової потужності була більш знаковою: в урочистому марші центральною вулицею української столиці взяли участь 231 військовослужбовець армій держав-членів НАТО та партнерів Альянсу. За дійством із високих трибун спостерігали численні імениті гості – глави оборонних відомств країн Північної Америки, Туманного Альбіону, центральної та східної Європи. Вишенькою на торті стала присутність шефа Пентагону, легендарного «воїна-монаха» Джеймса Меттіса, який сказав чимало підбадьорливих слів на адресу нашої країни і її збройних сил.

Такий формат проведення параду, високі гості на трибунах і прапори держав-партнерів України не могли не надихнути патріотів і просто адекватних громадян. Як не могли вони і залишити байдужими російських агресорів і п’яту колону Кремля в нашій країні. Останні почали стогнати про «натовський чобіт в Києві» і про те, що Україна, мовляв, «несамостійна держава». Причому масштаб зусиль, відведених кремлівськими пропагандистами на обгажування параду, вселяє оптимізм – розуміння того, що агресор серйозно задітий, додає впевненості, що ми все робимо правильно.

Щоб розібратися, яке ж справжнє значення присутності на параді довгоочікуваних гостей, і який геополітичний посил можуть нести іноземні прапори і штандарти urbi et orbi, нам слід згадати учасників поіменно.

Отже, Хрещатиком пройшли підрозділи і прапороносці зі Сполучених Штатів, Канади, Великої Британії, Литви, Латвії, Естонії, Польщі, Румунії, Молдови та Грузії. На трибунах за дійством спостерігали міністри оборони: США – Джеймс Меттіс, Польщі – Антоній Мацеревич, Литви – Раймундас Каробліс, Латвії – Раймондс Берґманіс, Естонії – Юрі Луйк, Чорногорії – Предраг Бошкович, Туреччини – Фікрі Ішик, Грузії – Леван Изорія і Молдови (в статусі в.о міністра) – Георге Галбура. Велика Британія була представлена генеральним директором політики безпеки міністерства оборони Пітером Воткінсом.

Популярні новини зараз

Безсоромна Дорофєєва залишилася в одній білизні і побешкетувала прямо в гримерці: "Яка ти гаряча!"

Раптово помер популярний музикант: "справжня легенда російського шансону"

ПриватБанк просто так списує гроші з рахунку, українці розлючені: "такі умови"

Все, вихідні скасовуються: борець з 8 березня В'ятрович прорвався в Раду, що чекає на українців

Показати ще

Тобто, на параді були представлені, з одного боку, ключові держави англосаксонського світу – США, Велика Британія і Канада. З іншої – група країн центральної та східної Європи – потенційних учасників гіпотетичного (поки що) об’єднання в рамках проекту «Балто-Чорноморського союзу» (або, інакше, «Міжмор’я»).

Між трьома морями

Саму концепцію «Міжмор’я» (лат. – Intermarium) в різний час розвивали керівник міжвоєнної Польщі Юзеф Пілсудський і видатний польський мислитель-гуманіст Єжи Гедройц, ряд інших політиків і інтелектуалів Польщі та інших країн центрально-східної Європи.

«Диво на Віслі»: як поляки та українці врятували Європу від більшовизму

В основі концепції – військовий, геополітичний і економічний союз (або конфедерація) країн, розташованих між СРСР/Росією на сході і Німеччиною та іншими державами західної Європи – на заході. Згідно з авторами ідеї, народи, що проживають між Балтійським, Чорним і Адріатичним морями, близькі цивілізаційно, мають схожу культуру і систему цінностей. Об’єднання зусиль таких народів дозволить протистояти як російському імперіалізму, так і західноєвропейському домінування.

Різні концепції «Міжмор’я» припускають різне коло учасників. Пілсудський бачив проект, як союз Польщі, України, Білорусі та Литви (тобто по суті йшлося про відтворення Речі Посполитої). Інші автори включали в об’єднання також Угорщину, Чехію, Словаччину, Румунію, різні держави Балкан, країни Балтії та Скандинавії. У 1990-2000-х роках в Польщі, Україні та Литві активно обговорювалася ідея Балто-Чорноморської дуги в складі всіх країн Балтії, Польщі, України, Румунії та Молдови; можливо також – Угорщини, Хорватії, і навіть Швеції і Туреччини.

В останні роки в Польщі ідею Intermarium активно підняла на свої прапори правляча партія «Право і Справедливість»; проте постійні загравання соратників Ярослава Качинського з націоналістично налаштованим електоратом загрожує повністю зіпсувати відносини Варшави зі своїми сусідами, в першу чергу – з Києвом і Вільнюсом. У будь-якому випадку, ідея «Міжмор’я» продовжує залишатися на рівні концепту – про неї довго і красномовно сперечаються, але ніхто не наважується зробити реальні кроки в бік створення об’єднання.


Запропонована Польщею і Хорватією і вже інституціалізована концепція «Тріморья» жодним чином не може претендувати на втілення ідеї Intermarium, оскільки є не геополітичним союзом, а майданчиком для розвитку інфраструктурних проектів всередині ЄС.

междуморье
Одна з концепцій “Міжмор’я”

Розколотий Захід

У той же час, протиріччя між країнами центральної та східної Європи і країнами Європи західної продовжують наростати.

Вибори в Німеччині: все йде за планом

Так, нові члени Євросоюзу категорично не згодні з концепцією мультикультуралізму і з міграційною політикою Брюсселя і Берліна, небезпідставно вбачаючи в них загрозу європейській ідентичності. При цьому Варшава і Будапешт критикують Брюссель відкрито, в той час як інші країни «Нової Європи» вважають за краще відмовчуватися. Крім того, молоді члени ЄС незадоволені постійно зростаючою роллю бюрократичного апарату об’єднання, його прагненням регулювати все і вся, надмірним втручанням єврочиновників в економіку і занадто високими податковими ставками.

У відповідь політики західноєвропейських держав і функціонери ЄС дорікають країнам східної Європи в підриві загальноєвропейського єдності, переманюванні інвесторів, спробах розбалансувати економіку єврозони, і погрожують санкціями. Окреме роздратування «Старої Європи» викликає категоричне небажання східних сусідів приймати мігрантів з Африки та Близького Сходу.

Не менші розбіжності між старими і більшістю нових членів Євросоюзу спостерігаються в сфері політики безпеки. Для переважної більшості країн східної Європи, російська загроза цілком відчутна. А пам’ять про радянську окупацію, катівні НКВС, масові розстріли і депортації занадто жива, щоб дозволити собі нехтувати зусиллями щодо стримування Кремля заради сьогочасної економічної вигоди. За рідкісним винятком, політики східноєвропейських країн ратують за посилення санкцій проти Москви, мінімізацію економічних зв’язків з РФ і подальше нарощування натівської (читай – американської) військової присутності. У той же час, західноєвропейський бізнес чудово знаходить спільну мову з росіянами, а політики в Берліні, Парижі, Амстердамі etc щиро не розуміють, чому вони повинні збільшувати внесок в оборонний бюджет.

Джеймс Мэттис
Степан Полторак та Джеймс Меттіс на параді в Києві

Збільшується тріщина і у відносинах між ключовими європейськими столицями і англосаксонскими країнами. І справа не тільки в президенті Сполучених Штатів Дональді Трампі, який не приймає мультикультуралізм і політкоректність. Все набагато глибше; базові інтереси Вашингтона і Брюсселя розходяться все сильніше і сильніше. Прийнятий американським Конгресом санкцій закон не тільки поставив хрест на заграваннях Трампа з росіянами, але також сильно вдарив по інтересам зав’язаного на Москву європейського бізнесу. Прагнення американців вийти на європейський ринок скрапленого газу впирається в протидію самих європейців, яким, як виявилося, цілком комфортно сидіти на російській газовій голці. Нарешті, наполегливі вимоги не лише одного Трампа, але всього американського істеблішменту до європейців підвищити свої оборонні витрати до мінімально необхідних 2% ВВП зустрічають лише невиразні відмовки останніх.

Добрі відносини Євросоюзу та Великої Британії практично знищені: єврочиновники смертельно образилися на жителів Туманного Альбіону за їх прагнення вийти зі складу об’єднання і сповнені рішучості покарати бунтівний острів. Австралія, ще одна велика англосаксонська країна, піддається постійним нападкам за недостатньо гуманне, на думку Брюсселя, поводження з нелегальними мігрантами. Втім, ниточок, що зв’язують австралійців зі Старим континентом, з кожним роком стає все менше (а з Азіатсько-Тихоокеанським регіоном – все більше), тому країна кенгуру цілком здатна на критику просто не реагувати.

Альтернативні союзи

В таких умовах, США і Великобританія все більше намагаються шукати точку опори на сході Європи. А нові члени ЄС – спиратися на Вашингтон і (меншою мірою) на Лондон.

Північна Корея: товариш Кім вірить, що переможе

Американців і жителів потенційного «Міжмор’я» пов’язує спільний погляд на питання протидії нелегальній міграції та російську загрозу; схожі підходи до економічної діяльності (на основі вільного ринку) і серйозне ставлення до проблем безпеки. Підсумком такої політики є як розширення військового і військово-технічного співробітництва, так і зміцнення економічних зв’язків – зокрема, в галузі енергетики. У травні минулого року США ввели в експлуатацію базу ПРО в Румунії і приступили до створення аналогічної в Польщі. На початку липня вже цього року Дональд Трамп відвідав Варшаву, де звернувся до сотен тисяч присутніх поляків з програмною промовою, присвяченою долі західної цивілізації. Серед іншого, глава Білого дому тоді підтвердив наміри США гарантувати безпеку країнам регіону. Там же було підписано угоду про постачання Польщі американських зенітно-ракетних комплексів Patriot. А три тижні тому, віце-президент Майк Пенс відвідав Таллінн, де зустрівся з лідерами країн Балтії і запевнив їх у американської підтримці.

9 червня перший танкер з американським скрапленим газом прибув на LNG-термінал в польському Свіноуйсьце. 20 серпня ще один корабель доставив нову партію газу, на цей раз в литовську Клайпеду. Під час уже згадуваного візиту до Польщі, Дональд Трамп пообіцяв наростити поставки блакитного палива в Європу «в будь-який час».


Країни східної Європи, протягом усієї своєї історії стикаються з різними проявами російського експансіонізму, прекрасно усвідомлюють рівень небезпеки, що виходить від Кремля в наші дні. За рідкісним винятком, вони виступають за куди більш дієву допомогу і нашій країні в її протистоянні агресору. Це знову ж об’єднує їх зі Сполученими Штатами, які всерйоз розглядають можливість надання Києву оборонної зброї, і Великою Британією, колишній прем’єр якої Девід Кемерон свого часу закликав відключити Москву від системи SWIFT, «вирубавши» таким чином економіку Російської Федерації.

Геополітика параду

Тому якраз дуже навіть логічною була присутність на військовому параді 24 серпня цього року військовослужбовців і міністрів оборони США і Великобританії, які століттями стримували кремлівську агресію; країн Балтії, над якими впритул навис «російський ведмідь»; і Польщі, яка звинувачує Москву в загибелі борту Ту-154 під Смоленськом.

Больові точки: війна до перемоги або мирна капітуляція?

До речі, глава польського оборонного відомства Антоні Мацеревич – основний адепт версії про свідоме знищення росіянами президентського борту – і в Києві був гранично категоричним. «Я хотів би подякувати Україні за те, що вона бере на себе сьогодні основний тягар боротьби і захисту перед цим варварським нашестям, яке має місце, і що саме Україна бере сьогодні на себе основне завдання щодо захисту Європи», – зазначив він.

Симптоматичною була присутність підрозділу збройних сил Румунії – Бухарест займає одну з найбільш послідовних позицій в питанні стримування кремлівської загрози; а також міністра оборони Чорногорії Предрага Бошковича – в минулому році росіяни ледь не влаштували державний переворот з метою заблокувати рух Подгориці до НАТО. Вкрай цікавий приїзд глави оборонного відомства Туреччини Фікрі Ішика. В останні роки Анкара дуже активно співпрацює з Москвою – зокрема, за проектом «Турецький потік». Можливо, у Ердогана вирішили, що відносини з Вашингтоном більш важливі. А, можливо, таким чином Анкара просто демонструє свій інтерес і присутність в регіоні. Хоча деякі ідеологи Балто-Чорноморської дуги називають Туреччину одним з потенційних учасників об’єднання.

Ну і, зрозуміло, більш ніж органічно виглядали на Хрещатику гості з Грузії та Молдови – країн, які зазнали на собі всі «принади» братніх російських обіймів – від неоголошеної війни до окупації частини території – задовго до України.

парад

Дещо збентежила відсутність на урочистостях представників Хорватії – країни, що зіткнулася на початку 90-х з заохочувальною Москвою сербської агресією. Тим більше, що глава хорватського уряду Андрій Пленкович неодноразово заявляв про симпатії до нашої країни, а багато ветеранів хорватсько-сербської війни добровольцями поїхали захищати Україну в складі «Азова» та інших формувань. Також хотілося б побачити гостей зі Швеції – ця країна завжди підтримувала Україну. Колишній прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт також відомий як один з найбільш послідовних адвокатів Києва (правда, нині його партія перебуває в опозиції).


Навпаки, відсутність на параді представників країн західної Європи виглядає дуже навіть логічним. Наші партнери з «нормандського формату», так гнівно викривають російську агресію, насправді жахливо бояться не тільки вводити жорсткі санкції проти РФ, не тільки поставляти нашій країні летальну зброю, але побоюються навіть гіпотетичних докорів в заохоченні «мілітаризації» України.


А ось цілком відчутні контури майбутнього «Міжмор’я» під патронатом англосаксонського світу на параді проступили досить чітко. Народи східної Європи дійсно мають дуже багато спільного – ментально, культурно і лінгвістично. У нас є схожі інтереси і спільні загрози. І ми просто приречені, незважаючи на непросту історію, триматися разом. Інакше – як уже не раз бувало – будемо знищені порізно.

Максим Вікулов