Телетайп: Протести проти Порошенка, а втік Плотницький

Політичне управління самопроголошеними республіками здійснює Владислав Сурков, який цю людожерську схему винаходив. А практичним командуванням займаються російські військові, використовуючи будь-які засоби — від вибухівки до гранатомета. Відповідно, глави фейкових республік та інші призначенці — це парафія Суркова. А місцеві силовики — під ковпаком військових, передовсім ГУР російського Генштабу.

І з огляду на те, що Владислав Сурков зараз веде життєво важливі для недоімперії переговори про геополітичне врегулювання з представником США Куртом Волкером, нібито у нього й має бути загальне кермо ОРДЛО. Тим паче в РФ розгортається дебіл-шоу, що зветься «Якщо не Путін, то кінець світу». І в рамках цього шоу було організовано селекторну нараду недоімператора з вождями фейкових республік Захарченком і Плотницьким — чистий совдепівський партдержактив. Лишень не на тему врожаю, а ніби з обміну полоненими, що, за задумом, має створювати у світу враження гуманізму і договороздатності Кремля.

І ось на тобі! У Луганську сталося затримання — української ДРГ. Або підтримання — бандитського порядку. Загалом, нетримання — у тих, хто тупою жадібністю і свавіллям дістав не лише луганчан.

Розумієте, Кремлю потрібні тиша, гладь і повна керованість ОРДЛО. А тут сурковський Плотницький звільняє шойгувського Корнета, але той нікуди не йде й у відповідь обіцяє заарештувати Плотницького з його оточенням. А сурковський Захарченко відправляє військову допомогу не класово близькому Плотницькому, а чужому Корнету…

Та Зімбабве на тлі цього «руского міра» — зразок організованості й здорового глузду!

Зауважте: Кремлю поки потрібен живий Плотницький, оскільки він підписант «мінської змови», яка лежить в основі продавлюваної Кремлем комбінації з удушення України Донбасом — як подушкою на обличчя того, хто спить.

Якби Кремль хотів його просто замінити, то влаштували б щось на кшталт відставки з імітацією перевиборів. А якщо хотіли об’єднати б ОРЛО й ОРДО, на чому початково наполягали російські військові, то відірвали б від склянки Олега Царьова, голову парламенту «новоросії», протрезвили б злегка і виштовхнули б у телевізор.

А ось так — самопально і неорганізовано… Причому корнетівський демарш нібито виявився успішним, бо Плотницький разом зі свитою — членами української шпигунської мережі, між іншим, — утік у бік Росії. А наші військові, честь їм і хвала, під шумок повернули під контроль черговий шматок рідної землі.

Жодних раціональних пояснень кремлівської адміністративної шизофренії не маю. Крім того, що головною державотворчою скріпою недоімперії, поряд із крадіжками і дурістю, є нехлюйство.

Хоча цих ганебних якостей, на жаль, вистачає і в Україні, яка потихеньку дрейфує від «руского міра». І до них додається ще якийсь нахабний, впевнений у своїй безкарності цинізм.

Це я про Романа Насірова, який гордо скинув картате жакардове пончо і вийшов на прес-конференцію разом зі своїми адвокатами.

Думаєте, Насіров якось каявся, проясняв ситуацію зі своїм подвійним громадянством, закордонною власністю та іншими конфліктами інтересів? Зовсім ні! Він виконав солодкоголосу арію чесного, непідкупного патріота-державника, яких Україна ще не бачила.

І краще б їй не бачити ніколи.

От цікаво, чи існує хоч хтось з українців, хто впевнений, що в нашій фіскальній службі корупції немає, а якщо і є, то керівництво служби про це ні сном ні духом? Працівників ДФС прошу залишити свої думки при собі!

І не треба знову ховатися під ковдрою: фіскальна служба була, є і залишається одним із головних державних здирників у бізнесу, а також перешкодою і гальмом на шляху економічних свобод та поліпшення інвестиційного клімату. Там відходять у тінь мільярдні суми, і якщо реально розкрити цей гнійник, то мало нікому з нинішньої влади не здасться. Саме тому Насіров і намагався перетворити офіс ДФС на неприступну фортецю зі спецназом на вході.

Але ж у нас йдеться про перенаправлення тіньових потоків, а не їхнє припинення.

Так, юридично довести провину Насірова складно. Зате морально — все очевидно, як на сцені: арія несправедливо звинуваченого звучить гранично фальшиво.

Хоча щодо однієї тези з Насіровим можу погодитися: нинішня діяльність антикорупційних органів справді шкодить боротьбі з корупцією.

Щоправда, Роман Михайлович упевнений — тим, що заважають таким кристальним людям, як він. А я — тим, що не доводять справи таких персонажів до обвинувального вироку.

А загалом – так, віра в успішність антикорупційної кампанії у суспільства тане, наче дим сигарет із ментолом.

Зараз особлива увага на Держбюро розслідувань. Це, між іншим, гольовий прорив президента по флангу. Цим органом, який йому повністю підконтрольний (поки Олександр Турчинов не почав власної гри!), він сподівається отримати ефективний і надійний важіль упокорення всіх незадоволених у владі та бізнесі.

До речі, на прес-конференції сподобався грамотний пас президенту Порошенку від Насірова та його захисту: мовляв, оскільки я такий у всьому невинуватий, то мене необхідно терміново поновити на посаді, а покарати тих, хто мене звільнив.

От цікаво, як відреагує на це Петро Олексійович? Спалиться остаточно чи все ж таки збереже подобу відстороненості й непричетності?

А загалом — так, ми дивовижні. Слухаємо публічні міркування лишенців на кшталт Насірова, Розенблата, Мосійчука. Тримаємо президента, який демонстративно відвернувся від своїх передвиборних обіцянок, у топі електорального рейтингу. А на річниці революції на Майдані поліції більше, ніж тих, хто вийшов на площу в пам’ять про подвиг свободи і гідності.

Десятки людей, сотні запалених лампадок уздовж стіни Небесної Сотні та у величезному траурному тризубі. І настрій такий самий — скорботний. Не лише тому, що поховано надії на рішуче очищення й оновлення країни, які просто зашкалювали на Майдані. А й тому, що з таким умонастроєм українців Петро Порошенко має серйозні шанси переобратися на другий термін.

При цьому пам’ятаємо: гра триває до фінального свистка. А він — іще не прозвучав!

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka