– Хочу розпочати з того, на що Верховна Рада найбільше часу цього тижня витратила. Це розгляд кодексів щодо судової реформи. Чому так багато часу у вас на це пішло? Чому стільки поправок? І взагалі, чи це хтось затягує, чи дійсно ця судова реформа і цей законопроект просто не відповідають нормам?

Юрий Левченко
– Ситуація дуже проста – законопроект жахливий. І нормальні народні депутати подали багато поправок, щоб спробувати зробити його менш жахливим, аби виправити в ньому ці проблеми.

Насправді, так мало би відбуватися завжди. І так відбувалося раніше. Тільки раніше, зазвичай голови Верховної Ради йшли на порушення регламенту і відмовлялися розглядати всі поправки. Цього разу Парубій іде майже по регламенту. Не на всіх поправках він дозволяє наполягати. Є й інші порушення – вставляються голосування посередині розгляду, що теж заборонено. Але він йде майже по регламенту і тому цей законопроект розглядається так довго. Бо там понад 4 тис. поправок.

Зауважу, що на мою думку, це не є довго. Так і має бути. Великі системні законопроекти, важливі для держави, мають розглядатися не за одну годину, а тижнями. Так відбувається у парламентах всіх розвинутих країн. І лише у нас таке можливо, що величезні законопроекти, від яких залежать долі мільйонів, розглядаються за годину-дві, швиденько, з порушенням регламенту. Тому це добре, а не погано, що так відбувається.

– Але ми бачили результати голосування, що майже для кожної поправки депутатів недостатньо. Запитання всі не приймаються. І, до речі, найбільш активні щодо поправок – це фракція «Батьківщина», чомусь.

Руслан Бортник про судову реформу, парламентську єресь і торгівлю летальною зброєю

– У кожного є свої певні ресурси і можливості. Фракція «Батьківщина» має свій секретаріат. Якби у мене був такий секретаріат, як у «Батьківщини», я б подав теж не 80 поправок, а 800. Я, як депутат, подав теж багато поправок, теж на них наполягаю. У них їх фізично більше, бо в них більше кадрових можливостей. І більшість їхніх правок абсолютно правильні, я з ними погоджуюсь. А голосів не вистачає по тій простій причині, що у Верховній Раді, навіть у цьому складі, порядних депутатів – від п’ятдесяти до сімдесяти.

Популярні новини зараз

Безсоромна Каменських спустила піджак і похвалилася апетитними формами: "ніхто не встоїть"

Кравець з "Квартал 95" спустила сукню і показала головне достоїнство: "Боже, така..."

Нікітюк задерла одяг і блиснула пружними формами: "Яка краще?"

Пальчевський розповів про проблему, яка постала перед Зеленським: «до 21 грудня»

Показати ще

– А де решта народних депутатів, чому вони ігнорують засідання?

– Їх український народ обрав, але я сподіваюся, що люди виправлять свої помилки у наступні роки. От чому важливо наполягати на всіх цих поправках, навіть якщо ти впевнений, що ця поправка не пройде. Щоб українці бачили, про що цей закон. І бачили, хто є хто.

Якщо просто сказати, що закон поганий, мої поправки не прийняли, але я нічого з цього приводу не буду робити, тоді люди взагалі не знають, чому цей закон поганий. І вони не знають, хто в цьому винен, що такий поганий закон прийнятий. Тож ці питання варто піднімати.

Тому добре, що Верховна Рада так довго приймає цей закон. Навіть якщо він і буде прийнятий, принаймні люди побачать, хто в цьому винен. А цілком ймовірно, що, врешті решт, депутатів позганяють, застосують якісь інші механізми, щоб його проштовхнути.

– Ви сказали щодо підкупу народних депутатів, у вас є така інформація?

– Така інформація, безперечно, є. Але зараз вона на рівні, я б не назвав це чутками, але загальновідомого факту в кулуарах Верховної Ради. По прізвищах складно сказати, тому що ніхто не зізнається, що йому дали гроші за певний законопроект. Але серед народних депутатів це загальновідома річ, що за певні знакові закони, які дуже потрібні владі, тим депутатам, які голосують «за», дають серйозне фінансування. Одноразово чи багаторазово, чи на округ щось виділяють, якщо це мажоритарники, – варіантів багато. Якби я знав конкретно, що комусь дали конкретну суму, я б, безперечно, написав заяву в НАБУ. На жаль, депутати зараз не дуже хочуть говорити, особливо зі мною. Бо розуміють мою позицію.

– Але особисто вас або ваших колег якось спонукають, щоб ви все ж голосували «за»?

– До мене навіть не намагаються підходити. Тому, що розуміють мою позицію.

– Жодного разу не підходили?

– Щодо конкретних фінансових моментів, щоб казали, що от ми дамо гроші, тільки голосуй – такого ніколи не було. Були іноді моменти, що казали – давай, це важливо. Типу для президента. Це ще на початку каденції було. Типу, натякали на те, що якщо я за це проголосую, то мені будуть якісь преференції. Мені таке не цікаво, я таким чином не приймаю рішень. Я приймаю рішення згідно своєї совісті і обіцянок виборцям. Я ніколи на це не йшов, тому, після кількох перших моїх відмов, тобто десь з весни 2015 року, ніхто навіть не підходив.

– У четвер до Верховної Ради приходив прем’єр Володимир Гройсман. Звертався до народних депутатів, просив всіх підтримати ініціативу про продовження роботи до завершення розгляду пенсійної реформи в країні, яка, ми вже всі помітили, дуже важлива для уряду. Як наголошує сам Володимир Гройсман, вона вкрай важлива для пенсіонерів. Він казав: «Давайте об’єднаємося, підтримаємо це рішення, це настільки важливо, що ми маємо витратити часу скільки потрібно, щоб ми саме сьогодні, в оцей історичний день змогли ухвалити реформу». Для кого це дійсно важливо? Для самого прем’єра, для його уряду, для президента, і, якщо так, то навіщо? Чи справді для пенсіонерів в Україні?

– Тут слово «важлива» таке багатозначне. Для пенсіонерів ця реформа теж важлива.

– Саме ця, в такому вигляді, як вона є?

– Тільки в тому плані, що їм гірше від того стане – більшості українців. Це буде плата на людей. А для Гройсмана і для президента вона важлива у позитивному сенсі, взагалі для цієї олігархічної клептократії дуже важлива і потрібна ця реформа. Бо за рахунок неї вони з себе скидають зобов’язання.

– Які саме зобов’язання?

Володимир Лановий: Олігархи роблять усе, аби знищити середній клас

– Пояснюю. Основна проблема цієї, так званої, реформи полягає в тому, що де-факто піднімається пенсійний вік – через підняття мінімального потрібного страхового стажу. При чому, вони вдають, що говорять про 25 років, а насправді, протягом десяти років це підніметься до 35 років. За рахунок такої зміни, по суті, мільйони українців не отримають ніякої пенсії. Або зараз, або через десять років. Особливо, коли через десять років почне наближатися до пенсійного віку те покоління, яке в 90-хроках працювало – люди пахали, копійку заробляли. Але дуже часто, не через їх вину, а роботодавців, у них трудова книжка не була офіційно оформлена. Або, навіть якщо лежала трудова книжка, не сплачувалися страхові внески. Тому ці люди, а це сотні тисяч українців, будуть позбавлені пенсії, як такої. Їм, щоб отримати пенсію, доведеться значно пізніше виходити на пенсію. Значно більше працювати. А хто старших людей візьме на роботу? Це теж питання.

Але, з точки зору уряду і сьогоднішньої олігархічної клептократії, це їм дозволяє значно зменшити свої зобов’язання по пенсійним виплатам. Бо тоді виходить, що менше пенсіонерів, менше пенсій треба платити. Все дуже просто. Замість того, щоб шукати шляхи наповнення державного бюджету, а тих шляхів маса, наприклад, скасувати угоду з Республікою Кіпр, це були б мільярди додаткових надходжень у бюджет, запропонувати прогресивне оподаткування доходів громадян, запровадити податки на розкіш, я вже не кажу про боротьбу з корупцією, – уряд приймає таке геніальне рішення, щоб було менше пенсіонерів.

– Але ж Гройсман наголошує, що збільшиться пенсія сьогоднішніх пенсіонерів. Не вистачає, дійсно, грошей на життя, тому він зараз і звертається до народних депутатів, щоб ви проголосували за цю пенсійну реформу.

– Так от – в чому ж така ганебна маніпуляція пана Гройсмана й інших людей у діючій владі. Згідно діючого законодавства, у Кабінету міністрів є можливість збільшити пенсії, зробивши ще раз індексацію. І жодного нового законопроекту для того, щоб збільшити людям пенсії, не потрібно. Прем’єр-міністр міг би постійно пенсії індексувати згідно інфляційних процесів, але він цього не робить. Насправді збільшення Гройсман не пропонує, воно буде в межах 100 чи 200 гривень. Це вирішить сьогодні проблеми людини, яка отримує пенсію у 1100 гривень? Вона зможе прожити на 1300? Не зможе. На ці гроші людина може виживати, а не жити гідно.

– Особливо, якщо в долари США перевести, тоді взагалі…

– Це просто факт, особливо у мегаполісах. Особливо для людей, які не мають якоїсь ділянки, де вони можуть вирощувати якісь овочі.

Так от, під гаслами абсолютно мізерного підняття, насправді, намагаються позбавити сотні тисяч українців пенсії, як такої. Ця річ абсолютно неприйнятна. Відповідно, я за це не буду голосувати. Всі «свободівці» за це не будуть голосувати. Гройсман пропонував, в порушення регламенту, йти до завершення кодексної реформи, так званої, і пенсійної. Якщо за всіма поправками йти, не закриваючи Верховну Раду, то вона не буде закриватися ще два чи три дні. Очевидно, це робиться для того, щоб потім приймати пенсійну реформу під покровом ночі, як дуже люблять, наприклад, бюджет приймати. Тому ми ці речі теж не підтримали.

– Вже у понеділок Гройсман надав документ на розгляд народних депутатів, і в п’ятницю ви вже будете розглядати проект бюджету. 

Держбюджет-2018: реальний чи оптимістичний?

– У п’ятницю буде виключно представлення проекту бюджету з боку міністра фінансів. Він буде просто показувати картинки і розказувати гарні речі. Жодного голосування не передбачається. Знову таки, якщо йти за регламентом Верховної Ради, то, враховуючи, що зараз розглядається законопроект по кодексам, то в п’ятницю не можна втиснути туди бюджет. Бо не можна переривати розгляд другого читання. Це теж буде порушення. Та, в будь-якому випадку, представлення – це не голосування.

Тобто, послухали, розійшлися працювати в комітетах. І все це залишили на тиждень?

– Це буде представлення, а потім до 1 жовтня народні депутати мають надати свої пропозиції і правки до бюджету. Після цього бюджетний комітет опрацьовує все це. А в жовтні вже має розглядатися державний бюджет у першому читанні. Там уже буде голосування.

– Ви вже дивилися цей документ?

– Він з’явився в понеділок. Я почав його аналізувати, і не тільки я – вся наша команда. Але це – державний бюджет України, а не якийсь на одну сторіночку папірець. Скажу відверто, поки що на сто відсотків ми його не проаналізували. Я передбачаю, що десь до кінця тижня ми повністю будемо мати показники і готуватимемо поправки до цього документу.

Те, що можна вже зараз сказати, що цей проект бюджету, як і минулі проекти, зберігає абсолютно неправильну філософію, де левова частка підняття витрат, якщо порівняти з бюджетом 2017 року, припадає якраз на державний апарат, а не на такі речі, як, наприклад, забезпечення належної освіти, медицини, Збройних сил. Бо коли говорять, що в нас 5% ВВП йде на оборону – це маніпуляція. Бо ці 5% включають в себе не лише ЗСУ, а й поліцію. Хіба що поліція когось обороняє. Напевно, владу від громадян.

– От 5% ВВП на оборону – це багато?

– Ні. Воно мало би бути, але немає такого. Бо оборона – це Збройні сили України. Ну, можливо, ще зовнішня розвідка. Наприклад, країни НАТО, коли рахують мінімальний показник 2%, враховують саме витрати на армію, а не на поліцію і прокуратуру.

Через те, що ми зараз у війні проти Росії, через те, що ми змушені оборонятись, через те, що Росія такий величезний і сильний ворог, 5% – це мінімум, який потрібен. Якби ми були членами НАТО і в нас була можливість залучитися підтримкою союзників, тоді б ми могли задовольнятися 2%. Але в тій ситуації, коли ми, по суті, сам на сам з величезним агресором, то іншого варіанту, ніж витрачати 5%, може навіть більше, немає.

– Нещодавно «Свобода» представила свій план щодо вирішення бойового конфлікту на Донбасі. Причому, він у дусі «Свободи». Лунають гучні фрази. Олег Тягнибок сказав, що Москву треба не вмовляти, а примушувати з позиції сили. Що мав на увазі Тягнибок цією цитатою? Як ви бачите розв’язання цього конфлікту на Донбасі?

Телетайп: забіг хом’яків під куполом та анонси майбутніх потрясінь

– Будь-яка війна може закінчитись лише у двох випадках – або хтось виграє, або хтось капітулює. Немає в історії інших варіантів. Не можна, щоб після війни всі вийшли задоволеними. Чи можемо ми капітулювати? Ні. Тому що це боротьба за існування нас, як таких. Навіть нашої нації, нашої країни. Чи можемо ми перемогти? Так, можемо.

На превеликий жаль, діюча влада не має бажання, щоб ми перемогли. Вона хотіла б, щоб ми капітулювали. Але не може, бо тоді їх люди винесуть з кабінетів. А вигравати не хоче, бо для перемоги потрібно належним чином армію забезпечувати. Треба, щоб держава боролася. Бо в нас сьогодні борються хлопці, які воюють, волонтери і звичайні громадяни. А на печерських пагорбах все чудово. Навіть подивитись на наш військовий податок, який зараз дійсний, – він однаковий для всіх. А як має бути? А має бути наступним чином: треба, щоб держава максимально фінансувала Збройні сили України, треба запровадити прогресивний воєнний податок, тобто чим більше ти заробляєш, тим більше сплачуєш. Треба запровадити повну блокаду окупованих територій, щоб не полегшувати Москві завдання окупації. Сьогодні ми мільярди віддаємо на окуповані території, чим Москві полегшуємо завдання. І чекати можливості політичної, коли ми належним чином посилимось, а Москва послабиться, щоби відновити контроль над своїм кордоном.

Іноді влада починає маніпулювати, кажуть: «Ой, ви що, в Москву хочете зайти?» Це маніпуляція. Не треба заходити в Москву, щоб перемогти в цій війні. Потрібно зробити для Росії цю війну занадто дорогою. Згадаємо Радянський Союз – Афганістан. Він був значно сильніший, ніж сьогоднішня Росія. Афганістан – значно слабший, ніж сьогоднішня Україна. Але Афганістан примусив Радянський Сою вийти зі своєї території через величезні втрати. Тому ми цього маємо прагнути. Розбудовувати Збройні сили і чекати слушного геополітичного моменту, щоб відновити кордони за своїми умовами. Бо так званий «мінський процес»… От припустімо, що сталося диво і всі умови на сто відсотків виконано. Насправді ж, він для нас поганий, якщо все виконати, як там написано, по букві. Бо він консервує де-факто автономний статус сьогоднішніх окупованих територій. Тож, якщо повністю його впровадити в життя, за десять чи двадцять років продовжиться знову та сама історія. Тільки ще разом із сусідніми регіонами.

– Тобто, це просто затягування часу і війни?

– Це не просто затягування. Це дуже негативна річ, бо може зіграти «принцип доміно». І якщо дати такі поступки окупантам в Донецькій і Луганській областях, то післязавтра вони почнуть таке робити в Харківській чи Запорізькій області.