Цинічнішої організації, ніж ФСБ і Служба зовнішньої розвідки в Росії немає

– Результат виборів до російської Думи для вас був очікуваним?

– Це абсолютно очікуваний результат. Із урахуванням низької явки, сталося те, що й мало статися. Я здивувався тому, що люди чекали чогось іншого, обговорювали питання – йти чи не йти на вибори. Я для себе вирішив, що не голосуватиму. З часу президентських виборів 1996 року, коли я голосував за Єльцина, більше на вибори не ходив.

До парламенту потрапили ті, хто повинні були туди потрапити.

– Консервативний сценарій для президентських виборів також імовірний?

– Я практично перекнаний, що саме так і буде, якщо не трапиться чогось екстраординарного.

– Президентські вибори можуть бути достроковими?

– Це не має значення. Найімовірніше, це питання  обговорюватиме владний прошарок. Цілком імовірно, що вони можуть зважитися  на дострокові вибори, оскільки економічна ситуація стає дедалі гіршою.

На горизонті – різке погіршення рівня життя і мобілізаційний сценарій в економіці. Для них краще таку мобілізацію проводити вже після президентської кампанії. Йдеться про підвищення податків, посилення фінансового тиску на власність, підвищення пенсійного віку, на що вони до виборів не зважаться.

Власне, час виборів не має значення. Чи пройдуть вони восени 2017, чи навесні 2018 року – результат буде однаковим.

Зараз, наскільки мені відомо, обговорюють питання про те, щоб поставити Медведєва. Навіть якщо і так – то, на мій погляд, це теж нічого не змінить.

– У крісло прем’єра пророкують Кудріна?

– Це виключно технічна річ. Кудріна вважають професіоналом і лібералом. Щодо професіоналізму нічого сказати не можу, але очевидно – що ніякий Кудрін не ліберал. Це людина з команди Путіна, ще пітерсько-собчаківського періоду. Тому перестановки такого характеру – дуже вузькі ігри кремлівських еліт і боротьба кланів за контроль над фінансовими потоками. Ні для зовнішньої політики РФ, ні для її громадян це жодного значення не має.

– Внутрішня в Росії політика переходить у формат іще щільнішого закручування гайок?

– Люди ліберального спрямування кричать про те, що ми дійдемо до нового ГУЛАГу. Я так не думаю. Бо система виробила свою тактику. Це дає змогу тримати на волі людей з іншими поглядами. Такі люди (опозиція – ред.) ізольовані від впливу на ухвалення рішень – зате їх можна показувати світові як доказ того, що в РФ можна все говорити.

Я от пишу та говорю, ніхто не заперечує і не сперечається, але від будь-яких джерел фінансування відрізаний. Із рештою те ж саме. Хто висловлюється проти, тих звільняють із роботи. Тому особливого сенсу відправляти людей до Магадану не бачу.

Заборону на виїзд за кордон теж, найімовірніше, не введуть. Бо курс рубля є найкращим засобом невиїзду. Виїхати не проблема, проблема – на які кошти, власне, їхати.

Санкції стосуються лише владного прошарку. У внутрішній політиці я очікую подальшого фіскального тиску. Вони намагатимуться відтягнути фінансово-економічний крах завдяки зростанню податків. Наприклад, перехід на нові умови оподаткування нерухомості, зниження зарплат, зростання цін під розмови про імпортозаміщення.

Усе це   прикриватимуть нескінченними святами, патріотичними шоу, великодержавною пропагандою про Крим і Сирію. Кремль цілком упевнений, що такі засоби ефективні. За моїми спостереженнями, це не працює, але люди не готові до таких активних протестів, як Майдан.

Люди зневірились зовсім. У суспільстві панує абсолютна пасивність. Найближчим часом ці настрої зберігатимуться. Вони можуть змінитися під тиском економічної ситуації. Поки ж люди вірять у 7% інфляції. Або не вірять, але до активного протесту не готові.

До речі, ще один пропагандистський прийом Кремля – ​​покликатися на приклад України. Мовляв, там іще гірше: цілковитий крах із опаленням, неможливо людям платити за ЖКГ.

– Чи можливий у Росії розкол еліт за українським прикладом?

– Перше: вашим читачам я хотів би донести думку, що повторення українського сценарію в перспективі одного року в РФ неможливе. Російське суспільство наразі придушене, але не вирує. До того ж узагалі відсутнє те, що звикли називати суб’єктивним чинником. Немає політичних партій і громадських сил, здатних акумулювати та очолити протестний рух.

Друге: тертя в еліті можливі, але в серйозний розкол там я не вірю. Нинішня російська еліта усталилася. Можуть бути кланові суперечності, але на революцію вони не зважаться.

Водночас я не дуже вірю і в те, що в разі якихось рухів армія і поліція підтримають владу. Думаю, що їхня позиція не буде однозначною. Нижня і середня ланки та, можливо, частина генералів армії можуть зайняти позиції невиконання наказів, як мінімум. Надто коли ситуація дійде до розгонів і стрілянини в натовп.

Зараз тривають звільнення в МВС, невдоволення зростає і там. Матеріальне становище цих силовиків  погіршуватиметься разом із усією країною. До того ж це люди, які не мають ідеологічної складової. Всі ці слова про велич Росії не працюють. Російські молодики йдуть у «силовики», бо це єдиний доступний для них соціальний ліфт.

– Але у Путіна, крім армії і поліції, є ще ФСБ.

– Цинічнішої організації, ніж ФСБ і Служба зовнішньої розвідки, в РФ немає. ФСБ вже настільки зрослася з різними бізнесами, що поза цим вони не здатні існувати по всій вертикалі. У разі якихось внутрішніх конфліктів ФСБ просто зробить усе, щоб залишитися на плаву, як це було на початку 1990-х років. Молоді полковники замінять підстаркуватих генералів.

Клуб диктаторів: Путін панічно боїться конкурентів

– Росію звинувачують у військових злочинах у Сирії. США вдарили по військах Асада і його союзниках. Ті розбомбили гумконвой. Що це?

– Демонстрація військової сили. У РФ усі засоби масової інформації говорять, що Москва проводить ефективну зовнішню політику. Минув  рік (після офіційного початку військової операції Росії в Сирії 30 вересня 2015 року, – ред.), а результатів у Сирії немає. Є моторошні килимові бомбардування.

Зараз мир у Сирії нікому не потрібен. У всякому разі, він не треба Росії. Москва хоче миру, який у Сирії неможливий: основна умова цього миру – зберегти Башара Асада та єдність Сирії у васальній залежності від Кремля.

У Сирії всьому світу демонструються військову міць, Близькому Сходу намагаються показати ефективність Росії. Мовляв, опозиція сподівається на США, але нічого у них не виходить. Це пекло триватиме до останнього сирійця.

– Чи реальний сценарій, коли політичну і військову складові «Мінська-2» розділять, щоби Київ виконав вимоги, а Москва – ні?

– Це сумнівно. Завжди, коли мене запитують про Донбас, у мене зустрічне запитання: спочатку скажіть, що ви хочете, а потім я скажу – як це зробити. Бо якщо поставити завдання збереження територіальної цілісності будь-якою ціною, то потрібна цілковита військова перемога, демілітаризація Донбасу і можливість більшій частині учасників «Л/ДНР» безперешкодно виїхати до Росії.

Після демілітаризації потрібно проводити вибори. Лише так.

Якщо завдання – відгородитися і проводити реформи, а це, з погляду Заходу, найправильніший курс, треба розуміти – що наступу не буде, але тримати там війська і відповідати адекватно на обстріли доведеться. В цьому разі треба розуміти, що ці території житимуть самі по собі, як Придністров’я.

Є третій варіант: Україна кидає всі сили на війну, оголошує війну РФ, йде в наступ. Війна на повну. Думаю, сьогодні такий підхід був би неправильним і ризикованим.

– Чи є серйозні ризики виборів у США, Німеччині для України?

– Значного впливу на Україну ці вибори не матимуть. Основа відносин між Заходом і Києвом полягає не в контексті відносин Заходу та РФ – а в тому, наскільки ефективний результат реформ Україна зможе показати.

Заходу потрібно бачити, що їхня допомога дає результати. З подачі російської пропаганди і не лише, є погляд, що вкладати в Україну немає сенсу: все одно все розходиться за корупційними схемами. Якщо західний виборець буде в цьому переконаний, то вимагатиме від будь-якого політика, щоб ця допомога скорочувалася.

Сьогодні центр ваги відносин України і Заходу зосереджений не зовсім на війні. Військовий акцент зараз зміщений на Сирію. Центр ваги зосереджений на тому, як Україна може рухатися шляхом реформ і долати системну корупцію. Якщо тут Україна продемонструє свою ефективність, протягом якогось осяжного терміну пройде шлях Польщі та країн Балтії, ставлення буде позитивним.

Звісно, Заходу треба пояснювати, що РФ несе із собою й військову загрозу. Однак цей погляд не приживається, бо вони не хочуть витрачатися на стримування Росії, не хочуть і бояться конфліктувати з Москвою. Тому Україні потрібно зосередитися на реформах.

Американські експерти кажуть, що переможе Клінтон. У РФ кажуть, що Трамп. Але навіть у разі перемоги Трампа я сподіваюся, що його політику скорегують. У США є інститути, які не дозволяють одній людині творити з країною все що завгодно.

Точно так само і більшість німецьких експертів говорять про те, що Меркель утримає владу.

Олександр Куриленко