Саміт у Гельсінкі: що далі?

Оцінки зустрічі президентів США та Росії у столиці Фінляндії нагадують американські гірки за своєю динамікою. Дональд Трамп змушений вдатися до інтерпретацій власних висловів під час спільної прес-конференції, а Володимир Путін застосував арсенал маніпуляцій під час інтерв’ю Fox News.

Окремі гарячі голови прогнозують імпічмент Дональда Трампа ледь не найближчим часом. Проте такий сценарій розвитку подій означатиме, що Республіканська партія сама себе відшмагає на потіху конкурентам-демократам. Нагадаю, що наближаються проміжні вибори до Конгресу, на яких республіканцям доведеться поборотися за збереження більшості у Сенаті та Палаті представників. Отже, потужних та публічних «оргвисновків» щодо Трампа не буде, не варто тішити себе якимись ілюзіями у цьому плані.

Нагадаю, що з серпня минулого року у США працює закон «Про протидію противникам США шляхом санкцій», яким повинен керуватися у своїх діях і Дональд Трамп. Думаю, що для 45-го президента США нині найкраще скористатися нагодою та піти у серпні у відпустку, дозволивши спробувати власній команді відкорегувати інформаційний порядок денний. Втім, розслідування Мюллера стосовно втручання Росії у кампанію 2016 року не зупиниться, а перебування Пола Манафорта у в’язничній камері є достатньо серйозною загрозою політичним позиціям Трампа.

Путін, як видається, переконався, що його сподівання домовитися з Дональдом Трампом виявилися марними, той на сьогодні не має необхідного простору для політичного маневру.

Година успіху під час прес-конференції у Гельсінкі обернулася виправданнями з боку того, за чию перемогу у листопаді 2016-го у Росії пили шампанське. Тому очікувати, що Росія намагатиметься ініціювати новий президентський саміт ближчим часом не варто. Куди ефективнішою може стати спроба змінити рівень діалогу з політичного на професійний, віддавши перевагу спілкуванню представників спецслужб під соусом боротьби з терористичними загрозами.

Очікувати, що Росія та США знайдуть спільну мову щодо врегулювання ситуації на Донбасі та у Сирії також не варто, оскільки у Кремлі будь-які поступки сприймають як ознаку слабкості, і намагаються їх мінімізувати. Заморожені переговори Курта Волкера та Владислава Суркова – краще тому підтвердження, а на Близькому Сході позиції урядових військ суттєво покращилися завдяки російській допомозі, тому Кремль не піде там на поступки. До того ж ці конфлікти дозволяють Путіну відчувати власну значущість.

Припускаю, що Росія посилить педалювання добудови NordStream-2, оскільки цей газопровід дозволяє їй суттєво розхитати євроатлантичну єдність. Заяви Дональда Трампа стосовно залежності Німеччини від поставок російського газу у Москві добре почули, тому будуть говорити про доцільність завершення проекту. Своєрідну допомогу Путіну можуть надати і американські парламентарії, готові накласти санкції  на європейські компанії, які будуть брати участь у реалізації NordStream-2.

Разом з вимогами Трампа суттєво збільшити військові витрати складається ситуація, коли російський президент для багатьох політиків Старого Світу стає ближчим та зрозумілішим за американського.

Для Росії виглядає принципово важливим зруйнувати євроатлантичну єдність напередодні проміжних виборів у США у листопаді та виборів до Європарламенту у травні 2019 року. Кремль докладе максимум зусиль, аби гіперболізувати існуючі між ЄС та США протиріччя та постаратися зіграти на них.

Чого в цій ситуації очікувати Україні? Маніпуляції Путіна стосовно «збереження транзиту через Україну в разі рішення Стокгольмського арбітражу» вже публічно викриті посадовцями НАК «Нафтогаз України». Тристоронні переговори за участю представників Росії, України та ЄС не дадуть швидких відповідей, адже РФ не хоче виконувати наявні рішення Стокгольмського арбітражу. Трамп так і не визнав Крим російським, а ситуація на Донбасі перебуває у обстановці постійного напруження. Кремль зробить ставку на розхитування ситуації в Україні зсередини, заразом намагаючись поставити димову завісу перед Заходом. І це – серйозний виклик, який потребує консолідації української влади заради збереження стабільності у державі.

Євген Магда, Інститут світової політики, спеціально для «Політеки»