Любов уряду до пігулок від жадності («і побільше») призвела до того, що виник жорсткий «медикаментозний» передоз, який вилився у бюджетний дефіцит.
Це на початку року можна було рвати улюблений і незадекларований Eton до пупа, розповідаючи країні, як наші автомобілі будуть борознити простори вибоїстих вітчизняних доріг, в які чиновники вирішили закопати десятки мільярдів народних гривень, та так вдало, що низка губернаторів стрімко увірвалися в тіньовий список товстосумів, ані дня не володіючи жодним бізнесом, окрім куплених із нагоди гранітних кар’єрів.
Минулоріч було легше – допоміг «скарб» Януковича, завдяки якому надрукували і влили більше ніж 20 млрд грн. (адже «скарб», як на зло, був не в асигнаціях, а в облігаціях державної позики). Цьогоріч у глибині душі розраховували знайти «скарб Полуботка», але щось пішло не так… Мабуть, втрутилися шведські спецслужби.
Із того «повітря», що можна ще продати, залишалися лише 4G-ліцензії. Бджоли були проти, але їх вирішили «забанити», хоча на продажу меду зараз тримається вся наша експортна стратегія в Євросоюзі.
Залучили 8 млрд грн., незважаючи на те, що раніше подібний актив оцінювався в рази більше.
Але зараз такий час, що чиновники і «незалежні оцінювачі», які в’ються біля них, завжди можуть виправдати війною будь-яку ціну, хоч на одну умовну гривню, мовляв, треба ще інвестору спасибі сказати, що по обличчю не надавав.
До чого все це призвело? Та зрозуміло до чого.
Україна поступово скочується в стан первинного дефіциту балансу, коли зібраних грошей не вистачатиме на поточні платежі (не кажучи вже про виплату боргів).
Та й вся структура дохідної частини пронизана прихованими дефіцитами, як старий льох мишачими ходами: надходження від приватизації у розмірі більше ніж 21 млрд грн., збори за 4G-ліцензії (8 млрд грн.), прибуток НБУ, який переказують до бюджету (44 млрд грн.). Усе це – непродуктивні доходи, які або просто намальовані (як купюри колись на Дерибасівській), або мають разовий характер.
Отже, поряд з офіційним дефіцитом бюджету є майже такий самий неявний, або «тіньовий».
У результаті заборгованість із зарплати зросла до 2,7 млрд грн., що стало рекордом із 2010-го року. У липні – затримки з виплатами пенсій. Так, система управління країною «вагітна» дефіцитом, хоча є надія звільнитися від тягаря через дев’ять місяців.
Навіть нинішнє керівництво Рахункової палати (не чужі люди для нинішньої влади) заявило про невиконання плану надходжень у загальний фонд державного бюджету в розмірі 74 млрд грн., з яких 56 млрд грн. – недоотримані позики 4,5 млрд грн. – відставання плану з приватизаційних надходжень.
Із приватизацією взагалі склалася ситуація, гідна класичної грецької трагедії. Тут відбувається боротьба найширшої палітри емоцій: купити хочемо, платити не хочемо; продавати іншим не хочемо, гроші від приватизації отримати й «освоїти» хочемо. Вибудувалася така Сцилла і Харибда «хотілок», що об них ущент розбиваються навіть такі мегаліквідні об’єкти, як Одеський припортовий завод або Центренерго. Переінакшуючи слова одного двічі повішеного декабриста: «Ця влада навіть флагмани економіки вигідно не може продати».
Зате є і гарні новини. Фонд державного майна України днями повідомив, що в системі Prozorro пройшов перший (!!!) аукціон із продажу об’єкта малої приватизації – приміщення в Шевченківському районі Києва площею 608 кв. м було реалізовано за 19,5 млн грн. (стартова ціна 8 млн). Дуже зворушливо. Прямо сльози на очі навертаються.
Будемо сподіватися, що так само швидко буде продано і більше ніж сімсот об’єктів, які залишилися, внесених в базу торговельної системи. Хоча для такого раптового «оживляжу» треба терміново підсилити приплив інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх.
Але новий закон про приватизацію обмежує право покупки наших об’єктів країною-агресором. Виходить жорсткий когнітивний дисонанс: інвестувати можна, брати участь у приватизації – не можна. Можна було все це пояснити боротьбою за національні інтереси, але це якраз той випадок, коли «бабло» перемагає добро: від російських грошей влада не відмовляється, але в приватизаційну «пісочницю» росіян не пускає. Є кому в ній длубатися.
Загалом восени доведеться збирати не гриби, а гроші, й багато. Але інвестор в Україні зараз – майже червонокнижний вид, знайти його – такий успіх, як виявлення п’ємонтського трюфеля. Потрібні дебютні ідеї. «І їх є у мене!».
Прем’єр запропонував задіяти в процесі пошуків інвесторів українські посольства в зарубіжних країнах.
Вельми актуальна пропозиція, особливо враховуючи те, що, наприклад, на сайті українського посольства в Нідерландах у розділі «інвестиційний клімат в Україні», аналітична інформація датована 2015-м (!!!) роком, а на головній сторінці в розділі оголошень – комерційна пропозиція фабрики «Мойдодир», датована ще квітнем. Іншої продукції голландцям ми, мабуть, запропонувати не можемо.
Виходить, як у відомій казці «Про Федота-стрільця» Леоніда Філатова: «Снаряжайся, братец, в путь, да съестного нам добудь, – глухаря аль куропатку, аль ишо кого-нибудь. Не смогёшь – кого винить? – Я должон тебя казнить. Государственное дело, ты улавливаешь нить?..».
Стратегію прем’єра було сформульовано вельми лаконічно: «Для нас важливо, щоб на підприємства, які є державною власністю, але не мають стратегічного характеру, заходили інвестиції. Бажано, щоб ці інвестиції були високотехнологічними, і тоді ми зможемо бути достатньо конкурентними».
Загалом, поки посли роз’їхалися у всі країни і села в пошуках інвестицій, тобто казкового «Те-Чого-Не може бути», міністри повернулися до своїх звичайних занять – занепокоєння за народ: «Утром мажу бутерброд – сразу мысль: а как народ? И икра не лезет в горло, И компот не льётся в рот!».
Обвал гривні: як НБУ запускає масштабну кризу в УкраїніЯк свідчить стара східна приказка: «трохи бажання і трохи здібності, і слон може здійснити акт любові з куркою». Тож залучення 21 млрд грн. від приватизації і покриття бюджетних дефіцитів цього року не така вже недосяжна мета, як може здатися на перший погляд…
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик, спеціально для «Політеки», 31 серпня 2018 року
