Світ кінематографа, а також цінителів хороших фільмів говорить про смерть знаменитого й талановитого українського режисера Кіри Муратової
Зокрема, сумують і представники кінематографу з Німеччини. Вони знали легендарну Муратову особисто.
Іза Віллінгер, режисер-документаліст і автор книги про Кіру Муратову. За її словами, вперше вона познайомилася з творчістю Кіри Георгіївни в 2006 році, під час навчання в Нью-Йорку. Роботи режисера здалися Віллінгер феміністськими, так що пізніше вона розкрила цей аспект її творчості в своїй магістерській роботі. У 2013 році Іза приїхала в Одесу спеціально для того, щоб зустрітися з Муратової. Жінки розмовляли три години.
За словами німкені, Кіра Муратова “сприймала життя в дуже похмурих тонах і в зв’язку з цим приводила приклад Німеччини – країни великих композиторів, письменників і поетів, яка, незважаючи на свій високий рівень, в 1930-і роки стала нацистською“. Також Кіра розповіла Віллінгер про те, як спочатку раділа перетворенням в Україні, а потім була розчарована подіями після Майдану. Виходячи з цього досвіду Кіра Георгіївна зробила висновок, що майбутнє не приховує в собі нічого доброго.
Віллінгер виділяє з фільмів Кіри Муратової “Астенічний синдром”, який завоював “Срібного ведмедя” на Берлінале в 1990 році, а також “Довгі проводи” (один з ранніх і найбільш відомих фільмів режисера) і “Вічне повернення” – остання робота українки.
“Особисто для мене в ній цікаво і те, що вона творила в будь-яких умовах – в Радянському Союзі, де їй доводилося боротися з цензурою, і після його розпаду, коли її фільми виявилися недостатньо комерційними і у неї був мізерний бюджет. Не кажучи про те , які видатних людей вона відбирала до себе в команду. Взяти хоча б Ренату Литвинову“, – поділилася Герритсен.
Кінорежисер робить висновок, що герої фільмів Муратової “надзвичайно ексцентричні, і для глядача їх дії абсолютно непередбачувані”. Стрічки видатної одеситки не назвеш реалістичними – вони зроблені “в дусі сюрреалізму, в них чимало комічного”. Як згадує Герритсен, Муратова розповідала їй про свого кумира – Чарлі Чапліна – на фільмах якого виросла і які все життя любила. Гелін зробила висновок, що смерть Кіри Георгіївни – величезна втрата для кінематографа.
Одеситці не подобався жоден з правлячих режимів, а й “борцем з режимами” вона не була. Героями її фільмів були і голова виконкому, і міліціонер, і” прості робітники “.
Як стверджує Герритсен, “в своїх фільмах вона (Муратова) завжди показувала дві сторони медалі. Герої її картин – нормальні люди, які в екстремальних ситуаціях демонструють себе з несподіваною,” ненормальною “сторони. У стрічках Муратової багато агресії. Але це – не самоціль , а відображення того, що відбувається в реальності “.
На думку Ізи Віллінгер, роботи Кіри Георгіївни є цікавими для західного глядача, так як зроблені майстерно, а також відображають дійсність, яка є екзотикою для нього, чим викликають інтерес дізнатися про це незнайомий світ.
Гелін Герритсен зазначає, що в фільмах Муратової представлений світ, відмінний від західного, показаний ще й з точки зору кінематографіста-жінки. До того ж, на думку німкені, режисер має особливий і неповторний творчий почерк, що цікавить західного глядача.
Стали відомі деякі деталі похорону легенди радянського та українського кінематографа, режисера і сценариста Кіри Муратової.
Так, за словами генерального директора директора Одеської кіностудії Андрія Осипова, церемонія прощання буде закритою. Осипов говорить, такою була воля самої Кіри Муратової.
Джерело: DW.com
