Навряд чи в сучасному світі знайдеться країна, яка щільніше за Ізраїль зіткнулася з терористичною загрозою. Зневірившись скинути єврейську державу в морі в часи конфлікту 1948-49 рр., Шестиденної війни 1967 року і «Війни Судного дня» 1973 року, її численні вороги перейшли до тактики індивідуального і колективного терору.
Близькосхідний бліцкриг: вивчаючи досвід Шестиденної війниТероризм у другій половині XX століття помітно відрізняється від того, до чого ми звикли зараз. Замість релігійних фанатиків теракти влаштовували борці з колоніалізмом, марксисти, комуністи та інші піклувальники за народне щастя всіх мастей; а замість використання смертників, саморобних вибухових пристроїв та автофургонів популярними були напади на функціонерів «антинародних» режимів, а також захоплення заручників. Здійснювали акти терору не просто так, не заради задоволення, а з певною метою, супроводжувалися вони конкретними вимогами.
27 червня 1976 року в аеропорту грецької столиці Афін панував небувалий навіть для цієї країни хаос: наземний персонал, включно з поліцією, займався улюбленою для греків справою – страйкував. Сотні рейсів було скасовано, інші вилітали з чималими затримками. Контролю за посадкою практично не було: деяких пасажирів абияк оглядали, більшість йшли на посадку без перевірки.
Проте аеробус А300 компанії AirFrance, що летів рейсом 139 Тель-Авів–Париж і здійснював дозаправку в Афінах, вилетів того нещасливого дня точно за розкладом. На борту літака перебували 260 осіб – 248 пасажирів і 12 членів екіпажу.
Не встиг аеробус набрати висоту, як четверо терористів із «Народного фронту звільнення Палестини» та ультралівих німецьких «Революційних осередків» захопили контроль над повітряним судном і наказали пілотам летіти до Бенгазі (Лівія). Муаммар Каддафі відвів викрадачам сім годин, щоб заправитися. Тоді одна вагітна жінка успішно імітувала родові перейми, після чого відправилася до лівійського шпиталю, а звідти – до Лондона.
Після Лівії літак узяв курс на столицю Уганди Кампалу, де й приземлився в аеропорту Ентеббе. Там до викрадачів долучилися ще четверо спільників. Наступного дня викрадачі відпустили 101 пасажира, у яких були неізраїльські паспорти і неєврейські прізвища. Французький екіпаж літака на чолі з капітаном Мішелем Бако (12 осіб) і ще кілька людей відмовилися покинути Ентеббе і залишилися разом із заручниками.
Умовою повернення додому 85 громадян Ізраїлю екстремісти назвали звільнення 53 своїх поплічників, які відбували на той момент покарання у в’язницях Ізраїлю, Кенії, Франції, Швейцарії та ФРН. У разі невиконання цієї умови до 1 липня викрадачі погрожували стратити заручників.
«Останній король Шотландії»
Те, що викрадачі спрямували захоплений літак саме в Уганду, зовсім не було випадковістю. Річ у тім, що з 1971 року керує цією африканською країною один із найбільш одіозних та ексцентричних диктаторів у історії людства – Іді Амін Дада, який встановив кривавий терористичний режим.
Вважають, що за вісім років його перебування при владі жертвами репресивної машини стали від 300 до 500 тисяч осіб. Причому близько двох тисяч диктатор замучив особисто. Тіла вбитих часто кидали в річку на поталу крокодилам. Утім, жертв було так багато, що крокодили часто не справлялися, а трупи застрягали у водозбірниках гідроелектростанції. Сім’ям зазвичай не повідомляли про втрату: людина просто зникала. Пізніше амінівські кати налагодили бізнес із продажу тіл убитих їхнім сім’ям, вимагаючи від $2 до 4 тис.
Видатний борець із пережитками імперіалізму, Іді Амін оголосив курс на «угандизацію»: з країни депортували всіх білих, майно яких націоналізували. Оскільки економіка і без того злиденної Уганди пішла шкереберть, винуватцями оголосили тих, хто залишився – азіатів (переважно індусів). Від 50 до 60 тисяч азіатів також змусили покинути країну. Пізніше настала черга християн, до яких мусульманин Амін мав особливу неприязнь (хоча мусульмани становили трохи більше ніж 10% населення Уганди).
Вигнання економічно активних і освічених меншин: білих і азіатів, – терор і повне розкладання бюрократичного апарату остаточно добили економіку. Угандійський шилінг повністю знецінився за перший же рік правління диктатора, національний банк збанкрутував. Армія пожирала 65% ВВП, тоді як на освіту витрачали 8, а на охорону здоров’я – 5 відсотків.
Тоді як усередині країни Іді Амін відомий як жорстокий диктатор, кат, садист і (найімовірніше) людожер, на Заході особливу славу угандійському м’яснику подарували його ексцентричні витівки. Так, під час візиту до Лондона Амін був удостоєний сніданку у королеви Великобританії. Після сніданку угандійський лідер проникливо подякував Її Величності своєю неповторною англійською (Амін не здобув навіть початкової освіти в школі), заявивши таке: «Дорогий містер королева, кошмарні міністри, вигадані гості, леді під джентльменами! Я у великій кількості дякую королеві за те, що вона зробила для мене. Кажу вам, я стільки з’їв, що зараз наповнений до країв злобливою їжею!» Після цієї тиради він вимагав відкрити вікна, щоб «впустити до кімнати клімат», і запросив «містера королеву» зробити йому візит, щоб він міг «помститися» і пригостити монарха «коровою, яка до країв наповнить її шлунок».
Через кілька років відносини Уганди зі Сполученим Королівством, так само як і з більшістю інших країн, зіпсувалися. Британських дипломатів вислали з країни, а Лондон припинив виплату Кампалі багатомільйонної позики.
Сусідні країни також не особливо симпатизували режиму Іді Аміна. Можливо, тому, що вони постійно отримували від диктатора телеграми з вимогою «повернути Уганді її законні території». Відносини з Ізраїлем, спочатку непогані, віддали Богові душу після того, як затятий антисеміт Амін повідав, що є великим поціновувачем Адольфа Гітлера і вважає євреїв «народом, який не дає жодної користі».
Зіпсувавши відносини з цивілізованим світом і з найближчими сусідами, режим Аміна тримався на плаву завдяки такій-сякій підтримці від держав соціалістичного блоку (Москва завжди була милостивою до такого роду диктаторів), а також від інших ексцентричних керівників на кшталт глави лівійської джамахарії Муаммара Каддафі.
Великий любитель нагород, Амін спеціально подовжив свій мундир, щоб на ньому вмістилися всі придбані у колекціонерів, вкрадені або кустарним способом зроблені ордени та медалі. Крім того, диктатор оголосив себе «Володарем усіх звірів на землі і риб у морі», «Завойовником Британської імперії в Африці взагалі та в Уганді зокрема», а також «Останнім королем Шотландії». Однією з найабсурдніших витівок «Короля» було оголошення війни (ні з того ні з сього) Сполученим Штатам Америки. Уже наступного дня Амін оголосив себе переможцем.
Блискавичний шолом
Дізнавшись про місце перебування заручників і вимоги викрадачів, уряд у Єрусалимі відразу ж почав переговори з дипломатичними, а також неофіційними каналами.
Острів здорового глузду: як Австралія поборола нелегальну міграціюЗокрема, один із високопоставлених функціонерів ізраїльського оборонного відомства, якого Іді Аміна вважав особистим другом (свого часу ізраїльтяни тренували угандійських солдатів – як ми з’ясуємо пізніше, без особливого успіху), намагався умовити диктатора звільнити бранців.
Окрім того, представники американського уряду просили єгипетського лідера Анвара Садата вплинути на ситуацію, у зв’язку з чим спеціальний представник Каїра вів переговори як із керівництвом Уганди, так і з представниками Національного фронту звільнення Палестини. Проте ці спроби не мали успіху.
Одночасно з переговорами, з першої ж хвилини, тривало планування спеціальної операції з силового звільнення заручників.
У результаті схвалили безпрецедентно сміливий план, що передбачав висадку штурмової групи безпосередньо в аеропорту Ентеббе, нейтралізацію терористів і евакуацію заручників.
Під час планування командувач ВПС Ізраїлю Беньямін Пелед поцікавився у міністра оборони Шимона Переса, той збирається захопити всю Уганду або ж лише аеропорт.
«Я запитав, у чому різниця, – згадував Перес. – Пелед відповів: «Щоб захопити всю країну, потрібно 500 бійців. Для аеропорту вистачить сотні». Операція отримала назву «Кульова блискавка».
Коли переговори остаточно провалилися, віддали наказ почати спецоперацію. 3 липня чотири величезних військово-транспортних літаки С-130 «Геркулес» піднялися у повітря і почали політ над Червоним морем.
Щоб уникнути виявлення єгипетськими, саудівськими і суданськими радарами, більшість шляху (чотири тисячі кілометрів) – до самої Ефіопії – гігантські машини були змушені триматися на висоті не більше ніж 30 метрів. Водночас на великих висотах над ними були винищувачі Phantom з обладнанням для створення радіоперешкод.
О 23:50 штурмова група приземлилася в аеропорту Ентеббе. Щоб ввести в оману угандійських солдатів, спецпризначенці використовували копію улюбленого чорного «Мерседеса» Іді Аміна. Низку командос загримували під африканців.
Трюк спрацював – «президентський кортеж» безперешкодно пропустили до терміналу, в якому утримували полонених. Буквально за лічені хвилини спецназівці знищили терористів і почали евакуацію заручників.
Інша група командос тимчасом підірвала 30 угандійських винищувачів Міг-17 та Міг-21, що перебували в аеропорту, щоб унеможливити повітряну погоню.
Зрозумівши, що відбувається, солдати Іді Аміна відкрили шквальний, але безладний вогонь зі стрілецької зброї, яким поранили чотирьох ізраїльтян.
В останні хвилини, прикриваючи посадку своїх підлеглих на літак, від кулі снайпера загинув командир операції старший брат нинішнього прем’єр-міністра Ізраїлю Йонатан Нетаньяху. Інші спецназівці залишилася неушкодженими.
Через 53 хвилини після початку операції останній «Геркулес» піднявся в повітря. Літаки попрямували до сусідньої Кенії, єдиної лояльної до західних держав країни в регіоні, де заручники пересіли на спеціально підігнані для цього пасажирські лайнери Boeing-707 і попрямували до Тель-Авіва.
Операція «Кульова блискавка» (пізніше перейменована на «Йонатан» на честь загиблого офіцера Нетаньяху, а також відома як операція «Ентеббе») дуже високо оцінена представниками Сполучених Штатів, Великобританії, Швейцарії, Франції і ФРН.
Проте міжнародна бюрократія, як завжди, була незадоволена. Зокрема, генеральний секретар ООН Курт Вальдхайм зазначив, що рейд являє собою порушення суверенітету Уганди.
Операція «Ентеббе» – беззаперечно, філігранний твір військового мистецтва – демонструє, що ефективна держава може і повинна боротися з терором за найнесприятливіших обставин. Коли шанси на успіх здаються мізерними, відстані – величезними, а світове співтовариство замість дієвої допомоги закликає до стриманості та висловлює глибоку стурбованість.
Зіткнувшись із терористичною загрозою від значно більшої і потужнішої країни, Україна просто зобов’язана діяти асиметрично. І вчитися не лише на власних помилках, а й на успішних прикладах інших. «Кульова блискавка», безумовно, один із таких.
Максим Вікулов
На головному фото: Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху в Уганді під час сорокової річниці операції «Ентеббе» або «Кульова блискавка»
