Незабаром відбудуться вибори головного тренера збірної України з боротьби. Як повідомляє Антикор, головне крісло претендує «вічний» тренер і найбільш одіозний із кандидатів – Руслан Савлохов.
ОБОРУДКИ РУСЛАНА В БАНДІ «СОЛОХА»
У «буремні» 90-ті однією із банд, яка «заправляла» у тодішньому кримінальному Києві, було ОЗУ «Солохи», яке своєю назвою завдячує трьом братам-ватажкам – Борису, Теймуразу і… Руслану (Рустаму) Савлоховим. Угруповання стало першим у столиці, яке дорвалося до кримінального трону, поєднавши спорт із новою на той час злочинною діяльністю – рекетом.
Засновник та лідер банди Борис Савлохов у ранзі заслуженого тренера перебрався до України із Росії на початку 90-их. Як свідчать тогочасні кримінальні хроніки, у 1987 році він був засуджений у Росії за контрабанду, правда, із рятівною графою – «умовно», що дозволяла йому не потрапити за грати.
Згідно з інформацією, оприлюдненою раніше у ЗМІ, свій шлях у кримінальному бізнесі брати Савлохови розпочинали з шахрайської гри у наперстки поблизу авторинку. З часом під контролем «Солохи» опинилася ціла мережа столичних нічних клубів та казино, ресторанів, автостоянок, борделів, а ще – торгівля золотом, хутром, привезеними з-за кордону автівками, а також «експорт» дівчат-українок у сексуальне рабство.
При цьому Савлохови нікуди не пішли зі спорту, навіть навпаки – наприкінці 90-х цілковито «окупували» борцівські види. Якщо Руслан номінально був тренером, то Борис підтримував борців фінансово.
На відміну від Бориса і Теймураза, Руслану пощастило уникнути тюремних вироків. На його рахунку значиться лише один арешт терміном на 15 діб. Як наймолодшому Савлохову вдавалося бігати поміж краплинами й щоразу уникати проблем із законом – про це історія мовчить. Проте очевидно, що не обійшлося без знайомств у правоохоронних органах. Саме Руслану довіряли рятувати старших братів від тюрми.
Ось що розповідає видання «Україна кримінальна» в статті «ОПГ Солоха» про одну з оборудок безпосередньо Руслана Савлохова: «У 1992 році «тіньовик»Гапоненко через знайому в ювелірному магазині скупив для себе й братів Савлохових золоті вироби майже на мільйон рублів – за ціною 650 рублів за грам. У цій операції тільки грошей, що належали особисто Руслану, було близько 600 000. Савлохов-молодший відкрив зі своїми людьми мережу магазинів, через які відмивалися гроші».
Відомо, що йому належала частка в казино «Спліт» на вулиці Прорізній і в казино «Джосс» готелю «Турист». У 1995 році Руслан в документах значився директором магазину на центральній вулиці Горького (сьогодні – Антоновича) йстав засновником українсько-американського спільного підприємства «ДженералМоторсУкраїна», що на Залізничному шосе столиці.
Відомо також і про замах на Руслана Савлохова.Втім, якщо на його братів скоювали одразу по декілька атак, Руслана зачепили лише одного разу – підрізали ножем у лазні. Подейкують, що це стало наслідком конфлікту Савлохових із лідером іншого київського ОЗУ.
Перелам для усієї банди настав 1999-го.Після чергового акту здирництва потерпілий поскаржився до міліції, яка незабаром затримала лідера ОЗУ «Солоха». Семирічний тюремний термін для Бориса Савлохова став справжнім вироком для усієї банди. Під час суду «хтось» облив кислотою дружину УБОЗівця, причетного до розслідування злочинів «Солохи». Після того невідомі трьома пострілами вбили Теймураза Савлохова. Сам Борис за таємничих обставин помер 2004-го в Сокирянській тюрмі – за три місяці до виходу на волю від… серцевого нападу під час прийому душу.
Так чи інакше, вже до кінця 2000 року угруповання братів Савлохових фактично перестало існувати. На волі залишився лише один із його «босів» – Руслан.
РУСЛАН-ВТІКАЧ І РОЗБРАТ У ЗБІРНІЙ
Три роки після розпаду банди Руслан переховувався в Осетії й зважився повернутися в Україну лише 2003-го, коли колишні учасники «бригади» облаштувалися в Асоціації спортивної боротьби і запропонувалийому стати головним тренером національної збірної.
Це повернення можна було б назвати тріумфальним, якби не одне «але» – на перші ж важливі змагання, чемпіонат світу, Савлохова не пустили – посольство США навідріз відмовилося видавати екс-«Солосі» візу. Згодом Асоціація спортивної боротьби неодноразово просила дозволу, однак у Штатах Руслана Савлохова жодного разу бачити не захотіли.
Хто цікавиться темою української спортивної боротьби, добре знає, що хороших шкіл цього виду спортув нашій країніне бракує, як і охочих займатися.Тому конкуренція в цьому виді спорту цілком справедливо –зашкалює. Проте Україна за роки незалежності мала яскраві здобутки у вигляді золота на Олімпіаді ЧОМУСЬ лише до… 2004 року.
Після завершення кар’єри ЕльбрусаТедеєва, майбутнього народного депутата від Партії регіонів V, VI та VII скликань, у збірній почала відбуватися зміна поколінь, та Україна поступово, рік за роком, почала «здавати». Здавалось би – і достойна заміна спортсменам знайшлася, підросло ціле покоління молодих борців, готових «звертати» гори й перемагати на усіх можливих змаганнях – Яна й Андрій Стадніки, Марія Стадник, Юлія Остапчук, ВасильФедоришин, Павло Олійник, Олександр Хоцяновський, Тарас Данько у греко-римській боротьбі. Разом з тим, сьогодні більшість з нихіз впевненістю можемо назвати «втраченим поколінням» української боротьби, аджена перешкоді олімпійського золота для них став жахливий розбрат і ворожнеча як серед окремих спортсменів, так і загалом –поміж шкіл боротьби.
А чим у той час займався Руслан Савлохов? Він натуралізовував «своїх» – створював цілу діаспорну школу осетинських борців у Києві.
Це вилилося у великий скандалза місяць до початку Олімпійських Ігор-2012, коли у збірній України більшість борців висловили недовіру старшому тренеру Русланові Савлохову. Згодом атлети розповідали про жахливу атмосферу, що панувала у збірній. «Савлохов часто каже: “Я – ваш царь і Бог! Майо слово всєгда будєт послєднім”. Думаю, у нього хвороба Наполеона. Савлохов жодного разу не проводив тренування. Постійно кричить, куди кому бігти, куди йти. Він – більше менеджер команди, а не тренер», – зізнавався борець Андрій Стаднік.
БОРЦІ – НА ЕКСПОРТ
Та внутрішніми скандалами все не завершилося. Разом зі сварками розпочався наймасовіший за часи незалежності України відтік видатних українських спортсменів збірної з одного-єдиного виду спорту – до складу конкурентів. Йшлося насамперед про дівчат, які разом із тренерами одна за одною перебиралися до збірних Британії й Азербайджану. Без жодного на те опору з боку збірної України.
Щоб хоч якось пояснити відтік талантів за кордон,спортивні функціонери виправдовувалися, що нібито Україна перенасичена борцями, тому, мовляв, «можна поділитися з іншими збірними».
Чому збірна не попередила цей ганебний процес? Хтось скаже, що до такої ситуації спричинились давні незгоди, та є й інша версія. Подейкують, що головний тренер Савлохов, який, до того ж, контролював Асоціацію, був зацікавлений у тому, щоб «ділитися» борцями.
Саме про «торгівлю» українськими спортсменами відкрито розповіла в інтерв’ю одна з таких борчинь Марія Стадник: «Мені часто кажуть, що я продалася. А це не зовсім правильно. Насправді мене продали. Українська сторона отримали за мене хороші відступні. Тож я не продавалася – мене продали. Точної суми уже і не згадаю, а говорити приблизну не хочу, щоби мені потім не дорікали цим. Але на той час це були хороші гроші».
Це висловлювання залишимо на розсуд громадськості, натомість розповімо про те, які здобутки мають ті спортсмени, якими Україна «поділилася» з іншими державами
Ганьба Савлохова – переходи українських тренерів та спортсменів-борців до інших збірних:
- Катерина Домбровська – у 2007 році в складі юніорської збірної здобула бронзову нагороду чемпіонату світу серед юніорок, а вже 2010 року вона успішно виступала на чемпіонаті Європи у складі збірної Азербайджану. Тоді ж Катерина пояснила: зазнала травми, після якої два роки не виступала, і в Україні на ній поставили «хрест».
- Яна Стаднік – у складі збірної України була чемпіонкою Європейської першості серед кадетів (2002), а також чемпіонкою Європи серед юніорів (2005). З другої половини 2000-х років виступає за збірну Британії. Здобула для неї першу за 22 роки нагороду чемпіонату Європи (срібло 2010-го і 2013-го)
- Тетяна Омельченко–у 2014-му від України перемогла на гран-прі з боротьби «ParisSeineOuest», а вже 2016-го здобула золото молодіжного чемпіонату Європи у складі Азербайджану, перемігши у вирішальному двобоїсвою колишню співвітчизницю.
- Ольга Буткевич – чемпіонка Європи-2006 серед юніорів у складі збірної України. З 2007-го виступає за збірну Британії. Для неї у 2012-му здобула бронзову нагороду чемпіонату світу, а також дві бронзи – на чемпіонатах Європи 2011 й 2014 років.
- Орест Скобельський – український тренер з боротьби. Очолював жіночу збірну Азербайджану до 2010 року. Цей час став найуспішнішим в медальному заліку для усієї команди.
- Марія Стадник – чемпіонка світу серед юніорок у складі збірної України 2005 року. З 2007 року виступає за Азербайджан. За цю збірну тричі виступала на олімпіадах – одного разу вигравала бронзу й двічі – срібло.
- Ірина Нетреба – у складі збірної України (тренувалась у Руслана Савлохова) двічі (2008 і 2009 роки) ставала чемпіонкою світу серед кадетів. З 2013 виступає за збірну Азербайджану й бакинський клуб «Атаспорт» – здобула срібло чемпіонату Європи й бронзу на Універсіаді.
- Наталія Синишин–чемпіонка Європи з боротьби 2009 та 2012 років. 2016 року Наталія виборола золото чемпіонату Європи у складі збірної Азербайджану і стала бронзовою призеркою Олімпіади в Ріо.
Перелік спортсменів, які залишили збірну України, можна продовжувати.
АПОЛОГЕТИ «РУССКОГО МІРА» У СПОРТИВНІЙ БОРОТЬБІ
Ще у 90-х часто говорили про зв’язки Савлохових із політиками – насамперед із проросійськими. За чутками, неодноразово братів та інших членів «Солохи» витягали з СІЗО депутати від «нафталінної» Комуністичної Партії.
Дарма говорити і про добровільно-примусову участь українських борців у бандитському русі «тітушок». Подейкують, якраз відомі борці-політики, дуже наближені до Асоціації, першими заступилися за Вадима Тітушка після побиття журналістки Ольги Сніцарчук. Згодом вони ж, захищаючи «русскій мір», брали участь в атаках на блокпост євромайданівців по вулиці Лютеранській. Та у підсумку – таки зазнали поразки.
Що ж до Руслана Савлохова, то саме у 2014-му він згадав свої давні зв’язки із кримінальним світом та взявся фінансово допомагати давньому товаришу Олександрові Ходаковському – одному з ватажків «ДНР» (саме з ним, тоді офіцером СБУ, ОЗУ «Солоха» в 90-х співпрацювало в торгівлі зброєю між Вірменією і Придністров’ям). Окрім Ходаковського Руслан Савлохов допомагав у псевдореспубліках кадирівцям зі «Смерті». Подейкують, також він має стосунок до замаху на проукраїнських чеченців Окуєвих біля Києва…
Уже за декілька днів той самий Руслан Савлохов, який майже 20 років очолює збірну України з боротьби, спробує знову переобратися на цей пост. Годі й казати, якими катастрофічними можуть бути наслідки від такого розвитку подій для міжнародного реноме та майбутнього української збірної.
Нагадаємо, збірна України потрапила в топ-10 заліку юнацької Олімпіади.
Як повідомляла Politeka, збірна України поповнює золотий запас Кубка Європи.
Також Politeka писала, що в Україні схопили дуже небезпечних злочинців з найбільшої банди.
