Приборкання Росії. Асиметричний удар

Фанатики «русского міра» можуть публікувати скільки завгодно світлин військової хроніки 1945 року з підписом «Можемо повторити». Насправді – не можуть. А Захід не публікуватиме світлини розвалу СРСР. І не писатиме «можемо повторити». Хоча дуже навіть може.

І повторить. Уже повторює.

Душити економіку країни, чиє благополуччя побудоване винятково на торгівлі нафтою і газом, будуть, перекриваючи саме ці фінансові потоки. І не потрібно жодних складних схем, багато ходів і військової агресії. Усе просто. Але цього разу розтягувати задоволення ніхто не збирається. Бити будуть сильно і відразу в усі ніжні місця. Тобто не лише з допомогою зниження ціни.

Великою мірою, вартість нафти і газу на світовому ринку з питання номер один для Росії легко переходить до розряду несуттєвого. Якщо ти замкнений у сховище з купою золота і без шматка хліба – ціна і кількість золота значення не мають. Обміняти його на їжу просто ніде. Замок надійний, двері міцні. Саме так виглядає зараз реальна картина.

Різке падіння цін на нафту, а тепер і на газ – не покарання Росії за гріхи. Це перший етап жорстокого лікування. Щось на зразок наркозу молотком по голові перед ампутацією шкодливих кінцівок у польових умовах. Наступний етап – надлишок пропозиції на ринку вуглеводнів і витіснення з нього РФ. Підготовку до цього процесу можна було спостерігати ще в 2015 році, коли найбільші споживачі нарощували запаси.

Тепер настав час демпінгу і перекроювання сфер впливу.

Одним із знакових сигналів для нафтового експорту з Росії стало повідомлення про те, що польський трейдер Mercuria, найбільший продавець російської нафти марки Urals у країні, припинив операції з російською нафтою в порту Гданська. Не обмежив, не зажадав знизити ціну – просто сказав «прощай» і припинив операції. Сам нафтотрейдер не припиняє роботу і всі його покупкою задоволені – тепер компанія використовуватиме танкери з нафтою з Ірану.

Представник Mercuria повідомив Reuters, що компанія як і раніше зацікавлена ​​в польському ринку. І на ньому працюватиме. Але вже без Росії. “Розвантаження Urals із резервуарів у Гданську – лишень реакція компанії на зміни ринку. І це не означає, що Mercuria планує припинити роботу у Гданську або в Польщі”, – сказав він.

І річ зовсім не в політиці, як зараз намагаються показати ситуацію російські ЗМІ і експерти. Просто поки РФ проїдала нафтові доходи і грала на войовничу імперію, її конкуренти модернізували видобуток, інвестуючи туди мільярди. І знижували собівартість. Наскільки узгодженими були ці дії і яка в цьому процесі роль США, історія не те що замовчує – просто це вже історія. А в реальності залишився єдиний факт – Росію просто викинули з ринку.

Найнеприємніше для РФ, що повернутися вона вже не зможе. Тепер близькосхідні держави завдяки нижчій собівартості їхньої нафти мають значніші можливості демпінгувати, ніж РФ. І не збираються домовлятися про фіксацію ціни. Їм вона не потрібна. Так, вони втратять на падінні ціни продажу, але виграють на зростанні обсягів за рахунок скорочення присутності Росії. Нічого особистого, лише бізнес, нові технології та низька собівартість.

А в Росії нових технологій немає. По-перше, бо їх не продають і не передають через санкції. А по-друге, бо немає грошей на покупку, а кредити не дають через санкції. Й інвестори не готові починати спільні проекти через це. Жорстокий світ бездуховного капіталізму зовсім байдужий до російської економіки, яка так і не звелася з колін.

У цій ситуації останнім шансом зберегти хоч якісь надходження до бюджету для Кремля став ринок газу. Звичайно, там доходи не ті, та й ціна на газ із деяким тимчасовим лагом падає вслід за нафтою. Але у відсутності красивої покоївки доводиться тягнути до номеру і двірника. Виявилося, що і з цього боку російську економіку б’ють тим же самим і в те саме місце. А навіщо ускладнювати процес?

Запас міцності в російського газового експортера «Газпром» прораховується досить просто – достатньо порівняти експортну ціну і внутрішню. Ціни на газ у довгострокових контрактах «Газпрому» частково прив’язані до цін на нафту, так що в 2016 році експортний нетбек ($85 за 1000 куб. м) перевищить внутрішні ціни ($55 за 1000 куб. м) лише в 1,5 рази.

У Кремлі розраховували виключно на те, що європейська ціна на газ досягне дна в 2016 році та піде вгору. Але тут на сцену вийшли американці та їхні союзники.

Спецпосланець держсекретаря США з міжнародних енергетичних питань Амос Хохштайн в інтерв’ю EurActiv Slovakia розповів, що американські компанії готові безкоштовно побудувати в Європі плавучі установки для прийому зрідженого природного газу заради укладення довгострокового контракту і потіснення “Газпрому” на європейському ринку.

Безкоштовні термінали і газ за ціною нижче російського – це якраз та пропозиція, від якої неможливо відмовитися. Пропозиція американських корпорацій дійсно розкішна. Цитую Хохштайна: “Ми дамо вам плавучу установку безкоштовно, якщо ви згодні купувати в нас газ протягом п’яти років”.

Звичайно, в ЄС його прийняли. Уже триває будівництво такої установки біля північно-східного узбережжя Греції. Звідти газ поставлятиметься до Болгарії і далі до Румунії та Сербії. Ще одну установку побудують на хорватському острові Крк. Через неї забезпечуватимуть Словенію, Угорщину й Україну.

Хоча в Києва є своя думка щодо цього. Якщо установка безкоштовна, а ціна хороша – чому би не встановити ще одну – наприклад, у районі Одеси? Як не крути, але серед покупців «Газпрому» наша країна з її застарілими технологіями у промисловості була найбільшим клієнтом. Тобто і для американців цей ринок дуже привабливий. І експортні трубопроводи в нас теж є.

Узагалі, аби нокаутувати «Газпром», досить тих двох установок, які вже будують. А якщо вийде поставити третю в Україні, Росії доведеться закачувати газ назад у свердловини. Бо на Заході він буде вже не потрібен. Як і в попередньому разі, річ уже не в ціні. І «Газпрому» немає сенсу підраховувати, скільки він втратить на падінні в 20 доларів. Він втрачає ринок і покупців, а не частину прибутку на старих обсягах.

Загальна річна потреба всієї Європи сягає близько 400 млрд куб. м. Американці відразу обіцяють понад 100 мільярдів. І безперервне зростання обсягу до 2020 року.

Аналітики Fitch уже заявили, що в найближчі три-чотири роки на європейський ринок хлине рекордний потік СПГ – понад 180 млрд куб. м на рік. Нові заводи з його виробництва відкриються не лише у США, але і в Австралії та Катарі. Плюс Норвегія зі своїми поставками. Плюс внутрішній видобуток європейських країн, зокрема і України. І все це на тлі розвитку енергозберігаючих технологій, завдяки яким споживання газу в Європі щорічно скорочується і ця тенденція назавжди.

Ось така сумна картинка. Для Росії, звісно.

Кирило Сазонов