Регулярно повторюю, що в ситуації з захистом авторських прав в Україні, як у фрагменті голограми, відбивається весь наш скорботний шлях до цивілізації, включно з аналогом автокефалії.
Річ у тому, що в усьому світі збором і виплатою роялті займаються організації колективного управління (ОКУ), створені авторами. А у нас із радянських часів збереглася державна контора «Українське агентство авторських і суміжних прав» (УААСП). Плюс іще 18 організацій, але реально працюють чотири-п’ять.
Відповідно, за рік авторських відрахувань в Україні збирається і виплачується близько 3 мільйонів доларів. А в сусідній Польщі — приблизно 150 мільйонів.
Це що ж, поляки талановитіші за нас у 50 разів?! Ні, в них у 50 разів більше порядку, законослухняності та організованості. При владі передовсім!
А як усе починалося! Нова влада була сповнена рішучості вивести Україну з ганебного списку 301, де перераховано інтелектуальних піратів. Тому для керівництва державним авторським товариством запросили Дмитра Костюка, в минулому — продюсера мегапопулярної групи “Віа-гра”, який знає шоубіз зсередини. І Кабмін поставив завдання навести лад у галузі та трансформувати державне УААСП у громадську організацію.
Із приходом нової команди було зібрано — а головне — виплачено українським і зарубіжним авторам мільйони доларів роялті, до 2017 року УААСП взагалі встановило своєрідний рекорд за сумою зборів: понад 60 мільйонів гривень. Авторські міжнародні організації замість звичних претензій до України почали відзначати позитивні зрушення.
А ось із Кабміном відносини, навпаки, почали псуватися. Ну не любить наша влада людей із власною думкою, на дух не переносить!
Знову ж таки, нова команда УААСП зорієнтувалася на позицію саме авторів, а не чиновників. Що логічно: організація вважається державною, але бюджетних коштів на неї не виділяється, УААСП живе на комісію від зібраних авторських засобів. То з якого дива думка бюрократів важить більше, ніж тих, для кого створена і чиїм коштом живе структура?!
При цьому основне завдання — трансформацію державної структури в громадську — всі ці роки фактично не вирішували.
Хоча було достатньо проявити ту-таки загадкову політичну волю, адже у нас промислові гіганти радянських часів на кшталт Комбінату Ілліча або Миколаївського суднобудівного за помахом начальницької руки втрачають статус державних.
І все просто казково: весь світ аплодує успішній українській реформі, топ-артисти з усього світу прямують до нас на гастролі, США знімають із нас економічні санкції за піратство (ці санкції, між іншим, запровадив президент Дональд Трамп), в Україні реально поліпшується інвестиційний клімат і міжнародний імідж.
Але — ні. Нашим «реформаторам», як і раніше, звичніше «тримати і не пускати». Натхненником такої ганебної політики називають держсекретаря Міністерства економічного розвитку і торгівлі Олексія Перевезенцева, який і провокує напругу між міністерством та авторами.
А потім за «роздержавлення» УААСП взялися народні депутати: крок вперед і два — в бік лоббістких інтересів.
Закон «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» врешті-решт ухвалили, але настільки компромісний, що без було навіть краще. З трансформації УААСП закон прописав вельми сумнівну процедуру. Зокрема, вирішальну роль там мають відігравати творчі спілки.
Ні, я розумію, що створює, наприклад, композитор, поет, художник. Але що виробляють спілки композиторів, письменників, художників? А спілка майстрів народного мистецтва? Який творчий продукт видають ідеологічні рудименти сталінської епохи?! Чому совковий колектив повинен впливати на збір і виплату авторської винагороди?
Але головне, що остаточну трансформацію УААСП закон взагалі відніс на 2019 рік, у післявиборчу невизначеність.
А до цього має пройти купа всяких танців із бубнами.
У підсумку такі метри і зірки, як Юрій Рибчинський, Руслана Лижичко, Олександр Злотник, Валерій Харчишин та інші, вирішили створити свою Організацію колективного управління. І цю ОКУ взяла до свого складу конфедерація СІЗАК, куди входять 238 авторських організацій із 121 країни світу.
Зараз багато хто запитує, чому СІЗАК так вчинив?
Розкрию велику таємницю: бо нова організація відповідає всім міжнародним вимогам! Вона створена саме авторами, не державою або приватним бізнесом.
А далі почалася натуральна вакханалія, гідна пера Гоголя!
На нову авторську організацію накинулися не тільки чиновники, що зрозуміло, а й ті персонажі, які здатні не творити, а скандалити. Типовий синдром раків у відрі. Почалися прокляття, погрози, провокації, звинувачення.
А-а-а, з УААСП зникло десять мільйонів авторських грошей! Та не зникли, а розподілені і спрямовані в громадську організацію відповідно до стандартного графіку виплат авторам, бо зараз тільки вона може вести операції з зарубіжними авторськими товариствами. І з цим крізь зуби погодилися навіть недоброзичливі аудитори МЕРТ.
А-а-а, караул, витратили чотири мільйони на якусь програму розрахунку роялті! Так, витратили. Бо ідентифікація і розподіл роялті — дуже копіткий і трудомісткий процес.
Звіти користувачів сьогодні включають мільйони позицій, оскільки дедалі більше роялті йде від цифрових музичних сервісів. І на ручні підрахунки, що слід виплатити конкретним авторам, йдуть роки! А розроблена програма робить це за години.
Тому за командою МЕРТ програму взято в держУААСП на баланс, тобто всі претензії знято. І так по кожному пункту з тиражованих клікушами вигадок.
А-а-а, все одно не віримо, тому що нам сказали, що тиграм у зоопарку недокладають м’яса…
А за димовою завісою анонімних обвинувачів, які зчинили істерику в неті, творяться абсолютно протизаконні речі.
Спочатку представники творчих спілок, організовані тими, хто хоче поживитися на засудженому держУААСПі, заснували якусь організацію «Спілка авторів України» (САУ), яка раптом оголосила себе правонаступником державного УАССП. А чому не правонаступником Ліги націй? Мало того, що закон не передбачає такого самозванства, так навіть на зборах не були присутні всі необхідні категорії авторів.
Потім уже МЕРТ з якоїсь примхи провів подібне зібрання, теж без повного представництва, та ще й пізніше від терміну, передбаченого законом.
Потім під наглядом МЕРТ держУААСП ліквідував посаду, обійману Костюком, переобрав авторську раду і включив туди персонажів із САУ. І ті знову заголосили про якесь правонаступництво, хоча порушення настільки очевидні, що цю біду скасує будь-який суд.
Що маємо по факту?
Відкотити назад появу реальної авторської організації, що представляє Україну в світі — неможливо.
Це як запхати бульбашки назад у новорічне шампанське.
Під цей скандал теле- і радіокомпанії, які й так не горіли бажанням платити роялті, поставили процес на паузу.
Те, що від подібної мишачої метушні страждає міжнародний імідж України — очевидно.
Тоді навіщо? Невже все лише в тривіальному прагненні дорватися до дерибану авторських коштів, що залишилися на рахунках держУААСП? І частина авторів, які безглуздо купилися на солодкі обіцянки авантюристів і увірували в чергове найчесніше МММ, знову залишаться біля розбитого корита?
Як же це все до оскоми нагадує наші загальнонаціональні вибори, тільки в мініатюрі… Та й увесь наш суспільно-політичний балаган.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»
