«Якщо академіки не хочуть виконувати добру волю Стефанчука, тоді будуть змушені виконувати його злу волю», - такою рік тому була реакція Наталії Кузнєцової на друге провальне голосування за надання Руслану Стефанчуку звання члена-кореспондента НАН України.
Про це пише сайт Акценти. Публікуємо текст без правок та коментарів.
Останні роки «сім’ю» Стефанчуків-Кузнєцових переслідують невдачі у спробах підкорити собі українську науку та освіту. Після грубого рейдерського захоплення Київського регіонального центру Національної академії правових наук України академічна спільнота зрозуміла методи роботи і цілі, які ставить перед собою клан Стефанчуків-Кузнєцових – повний контроль над Національною академією наук України.
Академіки і науковці цінують свободу, в якій вони виросли, та розуміють деструктивний вплив будь-якої влади, яка хоче не допомогти, а захопити та контролювати.
Це демонструє історія захоплення Київського регіонального центру НАПрНУ. З перших днів потрапляння в керівництво Верховної Ради України у 2019 році Руслан Стефанчук почав використовувати влади і можливості адміністративного тиску для реалізації особистих інтересів. Були скандали, пов’язані з квартирою в Києві і незаконним відшкодування з державного бюджету, які надходили його тещі. Але то дрібниці, у порівнянні зі схемами, які Стефанчук разом зі своє подругою скандальною проросійською науковицею та академіком НАПрНУ Наталією Кузнєцовою організували у науковій сфері.
Київський регіональний центру був створений НАПрНУ у 1993 році та успішно виконував координаційну роль майже 30 років, поки Стефанчуки-Кузнєцови не вирішили використати його як «троянського коня» в НАН України. У січні 2021 році вони пролобіювали зміну статусу центру з координаційного органу на дослідницьку організацію. Наступний етапом у грудні 2022 року стало перейменування центру на Науково-дослідний інститут правотворчості та науково-правових експертиз НАПрНУ, що фактично стало створенням нового інституту, який очолив Олексій Кот – син Наталії Кузнєцової.
У 2023 та 2024 роках відбувся поступовий захід «троянського коня» в НАН України. Спочатку у 2023 році Кабмін передав інститут до системи НАН України, а у 2024 установу офіційно перейменували в Інститут правотворчості та науково-правових експертиз НАН України.
На цьому одному прикладі видно, як Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук декількома нескладними маніпуляціями може перекроїти систему наукових організацій та створювати «кишенькові» структури навіть в НАН України.
Цей фінт Стефанчуків-Кузнєцових в НАН помітили і висновки зробили. Подальші спроби розшири захоплення Академії почали блокуватися та двічі у 2024 та 2025 роках академіки провалили голосування за присвоєння Стефанчуку звання члена-кореспондента НАН України. Методи шантажу, адміністративного тиску та підкупу не спрацювали. Принаймні на всіх. А прізвища окремих ще донедавна шанованих академіків, які прогнулися під цинічних представників сьогоднішньої влади, вже відомі навіть широкому загалу. Одним з активістів в цьому русі перебіжчиків на бік Стефанчуків-Кузнєцових став знаний академік і колишній державний діяч Василь Кремінь.
Для чого ж Стефанчуку потрібна НАН? Минулого року у ЗМІ розгорівся скандал. Журналісти писали, що Стефанчук просуває свою дружину професорку Київського національного університету Тараса Шевченка Марину Стефанчук на отримання найвищої державної нагороди для науковців – Національної премії України імені Бориса Патона.
Руслан Стефанчук є головою Наглядової ради Університету Шевченка, який донедавна очолював його скандально відомий ставленик Володимир Бугров. Від Університету під тиском Стефанчука на премію другій рік поспіль висунули дві кандидатури – його дружину та проректорку і професорку Інституту міжнародних відносин КНУ Ксенію Смирнову, яка також входить до клану Стефанчуків-Кузнєцових.
В КНУ, як і в НАН України, наукова та освітянська спільнота не сприймає методи роботи і тиск з боку Стефанчука та підконтрольного йому Бугрова.
Тому висунення кандидатур дружини та Смирнової на отримання премії Патона два роки поспіль відбувалось з грубим порушенням як Положення про Національну премію України імені Бориса Патона, так і регламенту Вченої ради КНУ.
У 2025 кандидатуру Смирнової з порушенням вимогам Положення було розглянуто на засіданні Науково-експертної ради КНУ, яку протиправно організувала та очолювала проректорка Ганна Толстанова.
У 2026 повторне висування цієї праці на Національну премію здійснила Постійна комісія Вченої ради Університету з питань організації наукової роботи, яку очолює директор Інституту геології КНУ Сергій Вижва. Розгляд питання відбувався без подання від структурного підрозділу – Інституту міжнародних відносин КНУ, – професоркою кафедри порівняльного і європейського права якого працює Смирнова, та без попереднього обговорення на вченій раді цього структурного підрозділу.
Регламенту Вченої ради КНУ передбачає, що подання на розгляд питання щодо висування роботи для участі у конкурсі має здійснювати вчена рада того структурного підрозділу, де працює автор або співавтор роботи.
А сама вчена рада структурного підрозділу КНУ має провести наукову експертизу роботи, яка висувається на конкурс. Цього не було проведено ані у 2025 році, ані у 2026 році. І це грубе порушення відбувалось під тиском Стефанчука та Бугрова. Наукова експертиза на рівні структурного підрозділу має здійснюватися за наявності незалежних експертів, на яких не міг би здійснюватися адміністративний тиск з боку автора чи представників адміністрації Університету.
Навіть за умов тиску експертиза не була проведена. Не відбулося й широке обговорення цієї роботи у таких структурних підрозділах Університету як Інститут права, де працює Марина Стефанчук, та Інститут міжнародних відносин, де працює Смирнова. І Марина Стефанчук та Ксенія Смирнова висувалися кулуарно, з порушеннями процедури, яку встановлює Положення про Національну премію України імені Бориса Патона.
До того ж, колективна робота, з якою висуваються Марина Стефанчук та Ксенія Смирнова з назвою «Правове забезпечення повоєнного відродження України» піддалася нищівній критиці науковців та практиків ще у 2025 році та на думку експертів є звичайним фантомом та намаганням зіграти на актуальності. У 2023 та 2024 роках, коли писалася робота, не було жодного розуміння коли і на яких територіальних, правових та інших умовах буде завершено війну, який статус матиме України та росія. Немає розуміння цього й у 2026 році. Тому запропонована робота не має ані наукової цінності, ані практичної користі і перспективи застосування у державотворенні.
Отже, бачимо другий приклад того, яким чином працює «сім’я» Стефанчуків-Кузнєцових та для чого їм потрібен вплив в українській науці. Кулуарне вирішення дріб’язкових, особистих, сімейних питань, яке відбуваються під пафосними назвами про відродження України, а також контроль за фінансовими потоками, які держава виділяє на проведення наукової та експертної роботи.
Атака Стефанчука на НАН України та українську освіту і науку в цілому відбувається вже не перший рік. Він підкуповує та тисне на поважних академіків, які відважно стоять на захисті інтересів вітчизняної науки та інституцій. Хтось не витримує тиску влади або спокуси, але до 2026 року більшість академіків не зламали і не похитнули.
І у 2026 році Стефанчук підключив важку артилерію. 11 березня була створена Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України з питань збереження та розвитку академічного сектору науки та можливих наслідків її діяльності для автономії національних академій наук. Академіки б’ють в набат, оскільки за гарною назвою ТСК стоїть нова спроба тиску на академічні інституції, позбавлення їх автономії і самоврядування. Іншими словами, відбувається спроба клану Стефанчуків-Кузнєцових вибудувати вертикаль влади в академічних інституціях та зламати хребет самоврядуванню і принциповій позиції наукової спільноти.
Очолювати нову спробу рейдерства української науки Стефанчук призначив члена клану академіка Олександра Копиленка, якого він просував на минулих виборах в НАН НАПрНУ.
Скандали, інтриги і бруд – все, чи запам’ятався Копиленко під час виборів.
Можливо це буде останній бій між незалежними науковими інституціями та рейдерами з Інститутської. Перспективи у академічної науки непрості, і актуальним стає питання: скільки у академіків залишилось запасу стійкості, щоб протистояти грубому тиску Стефачуків-Кузнєцових? Чи вистачить його ще на цей рік або ще на два. Перший маркер, який дасть певне розуміння перспективи, ми побачимо вже у найближчому майбутньому, коли будуть відомі результати голосування за представників клану – Марину Стефанчук та Ксенію Смирнову.
