Чому одні країни успішні, а інші – в аутсайдерах, які радянські рудименти заважають Україні розвиватись та від чого залежить крах олігархату, в інтерв’ю Politeka розповів екс-міністр економіки Володимир Лановий.

– Чому українці так мало заробляють?

Владимир Лановой
– Усе дуже просто. Люди заробляють тоді, коли вони працюють на успішних підприємствах. Тобто на таких, що мають ринки збуту, є конкурентоспроможними. В економіці так не буває, що раз побудував завод – і він завжди даватиме високі прибутки. Економіка – це поле конкуренції, боротьби, успіхів, поразок, надприбутків і збитків.

Наша біда в тому, що після СРСР ми отримали велику кількість потужних підприємств, проте наша інтелігенція, так звана еліта не розуміла, що нічого вічного немає. Що всі ці підприємства треба терміново модернізувати, інакше вони рухнуть.

– Не розуміли через історичні обставини чи не хотіли бачити очевидну дійсність?

– Не розуміли. Я знаю мислення Кравчука, Кучми. Вони вважали, що треба комуністам разом з КГБістами домовитись, розподілити всі багатства, накопичувати і ділити прибутки. Такий корупційний розподіл привів до власності людей, які нічого не мислять у цих виробництвах. Не знають, що таке конкуренція та інновація на ринках. В результаті маємо немодернізовану, морально деградовану промисловість.

– Минуло чверть століття. Невже не відбулось заміни покоління? Де ті люди – з іншим, сучасним, типом мислення?

Олександр Кірш про віртуальний бюджет, логіку МВФ і курс долара

Не забуваймо, права власності – недоторканні. Ті, хто захопили в минулому комбінати, родовища, нині не поступляться. Вони все робили так, аби юридично їх не можна було позбавити прав. Вони не зовсім дурні. Як красти – дуже добре розуміють. Сьогодні до них складно підступитись.

Структурні зміни в економіці, поява нових робочих місць з високими зарплатами – все це справа малих та середніх підприємств. Всім відомо, що ті ж Німеччина, Японія розвивались через малий та середній, а не через великий бізнес. Останній, до речі, не отримав жодних дотацій з «Плану Маршала», чи федеральних бюджетів. У них піднявся малий бізнес. Ми теж маємо так вирішувати проблему. Модернізувати малі підприємства там, де вони ще щось можуть виробляти. Давати вихід новаторським рішенням в різних галузях. Це стосується, зокрема, сільського господарства, промисловості.

– Американський історик Тімоті Снайдер сказав, що Європа – це проза, Україна – поезія. Скільки ще житимемо на одній поезії, говорячи в контексті політичної та громадянської зрілості?

– Звісно, носії радянської філософії не змогли все збагнути. Є набір чітких правил: допомагати малому та середньому бізнесу, захищати де треба, збільшувати можливості. Польща так вчинила, Німеччина в 50-х роках також. Великий бізнес нехай сам викручується, тут не має бути ніяких витрат з боку держави. У нас тривалий час підприємства мали ринок збуту, навіть в Америку продавали метал, в Європу, в Азію. Але олігархи не налаштовані щось змінювати, закриваючи старі підприємства, захоплюють нові. Така філософія продовжується. Одночасно вони розуміють, що їм треба політично закріпитись. Тому вони завжди підтримували президентів.

В результаті виросла не тільки олігархічна система, а й корупційна. З’явились люди з великими доходами, які знали кому і як заплатити, як провести свою людину на високу посаду. Плюс відбулось захоплення телеефіру. Мета – аби їх поважали президенти та й самі могли формувати свої проекти. Як-от у випадку з Ахметовим.

Олігархи роблять все, аби знищити середній клас.

– Чому, невже бояться конкуренції?

– Це не просто конкуренція. Вони – класові конкуренти. Малий та середній бізнес не сприймає монополій. Хоче сам заробляти, виробляти товари. На революціях він показав своє обличчя, ставлення до влади, до олігархів. Тому їх нині відштовхують з ринку, не дають земельних ділянок, вантажать ліцензіями, податками. Роблять все, аби ті самі склали руки і виїхали в іншу країну. Як в таких умовах розвивати економіку, коли найрозумніших, найкреативніших представників виштовхують за кордон?

Якщо країна настільки монополізована, то чи реально це змінити?

– В певні етапи нашої історії олігархи дійсно жирували. Купували мільярдні об’єкти в Лондоні, Монте-Карло тощо. Але як і в економіці, все з часом закінчується. Починаючи з 2012-2013 років, всі ці бізнес-імперії, ДЕТЕК Ахметова та інші, почали банкрутувати. Вони не могли повернутись 100-300 мільйонні кредити закордонним кредиторам. Їхні підприємства продовжують зменшуються обсяги виробництва. Але уряд що зробив? До влади звернулись олігархи і сказали: піднімайте ціни, тарифи, бо інакше у нас дефолт, не зможемо повернути кредити. Як вижити підприємству? Лише піднімаючи ціни на вугілля, метал, електроенергію. Що разом з владою і зробили.


Якщо влада буде твердою, ринковою, демократичною, вільною від хабарницького потоку, то всі ці олігархічні холдинги здуються. На моє переконання, вони вже підійшли до свої останньої перекладини. Звісно, це призведе до соціальних проблем. Але у нас і так уже такий соціальний стан, що гірше годі уявити.


– Виходить, що покращення життя українців залежить від того, як швидко трансформується політичний клас.

– Політичний клас не є незалежним. Він завжди залежить від економічного. В радянські часи партія була сильною, бо захопила всю власність, всі фінанси. Проте основою вільного та демократичного системи є малий те середній бізнес у всіх галузях. Мільйони людей є акціонерами різних підприємств. У них зовсім інші суспільні запити. І політики якраз виконують замовлення. Якщо ж їм платять олігархи, то вони, відповідно, виконують їхні замовлення. Середній клас же сам розуміє, кого з політиків підтримати, а кого ні.

– Порівнюючи з тією ж Швейцарією, Швецію, Німеччиною, на скільки років Україна у своєму розвитку відстала?

– Давайте танцювати від пічки. Радянська економіка не могла будувати сучасні заводи. Війна їй допомогла: половину німецьких заводів до Росії вивезли. Могли якийсь час конкурувати. Згодом пішло відставання.

Україна залишилась на рівні післявоєнної Німеччини, Об’єднаного Королівства. Тобто років на 50-60 ми відстаємо.

Швеція та Швейцарія – взагалі унікальні. Вони і раніше випереджали у своєму розвитку інші країни. Тому між нами дуже великий розрив.

Будинок побудувати – це не так і просто. Мають бути інженери, освіта відповідна, правильний розподіл капіталу. Це велика перебудова, але треба з чогось починати.

– Сьогодні є хоч якісь сигнали, які показували б, що ми скорочуємо відставання від західного світу?

Больові точки: Україна, Майдан, лідер

– На жаль, тут песимістичні висновки. Корупціонери, які сидять в урядових структурах, правоохоронних органах, мислять старими категоріями. Їхнє завдання – прийти, арештувати рахунки, змусити бізнес платити хабарі. Вони мислять категоріями індустріальної епохи. Не знають, що таке новітня цифрова економіка. Не знають, що таке онлайн-системи, тому і приходять в IT-компанії, забирають комп’ютери, вимагають мільйони. Як в таких умовах можна розвивати економіку? Маємо внутрішній конфлікт свідомостей.

– $5 млрд інвестицій у реальний сектор економіки щорічно протягом десятьох років обіцяють у Кабміні в рамках так званого «Плану Маршалла» для України («Нового європейського інвестиційного плану для України та інших країн Східного партнерства»). Яка ймовірність, що ми отримаємо ці кошти?

– Інформації щодо цього дуже мало. Але навіть з озвученого можна зробити висновок, що гроші ці – кредитні. На відміну від минулого століття, зараз існують міжнародні банки, які проводитимуть ось ці проекти. Гроші мають йти на конкретні проекти. І ці проекти треба захищати. Банкіри так просто гроші не дають. Не буде так: ось вам мільярд, а ви як хочете, так і розподіляйте. З українського боку доведеться створити інструментарій реалізації проектів – яким чином гроші надходитимуть до новітніх виробництв. Класти в кишеню не вдасться, хоча всі зараз потирають руки.

Це дуже серйозна і відповідальна програма. Якщо у нас будуть факти корупції, то гроші будуть зупинені. Тому бізнесу, громадськості треба готуватись. Пасивність тут неприйнятна.

– Чи існує консолідована позиція в Європі щодо економічної підтримки України?

– Такої консолідації немає. Згадайте голландську ініціативу. Там наполягли, аби в Угоді про Асоціацію з ЄС було доповнення, що ЄС не фінансуватиме Україну, як це було у випадку з іншими кандидатами. Йдеться про ту ж Польщу, Естонію, Литву, Чехію та ін. Там за європейські гроші будували всю нову інфраструктуру, комунікації. А нам заявили – не буде жодного фінансування.

Є окремі ініціативи найближчих партнерів, які розуміють, як небезпечно мати справу з Росією. Йдеться про країни Балтійського регіону, Вишеградської групи, тому що всі на кордоні.

– Така фіндопомога здатна забезпечити зростання економіки України?

Це суперплан. Він нам дуже потрібен. Хоча б на відновлення таких старих систем, як залізниця, мости, створення житла для людей тощо. Інакше стаємо азіатською країною, в найгіршому розумінні цього слова.

Романія Горбач