Сьогодні День Соборності так званої. Ось чогось подумалося…
У країні, де успіх політичної сили знаходиться в пропорційній залежності від просування набору історичних міфів, що апелюють до низовинних почуттів натовпу з метою її збудження і мобілізації, де при цьому різні частини суспільства стравлюють між собою, щорічне вихолощене мекання з боку все тих же політичних сил про Соборність, з ритуальним покладанням вінків, мантрами про те, що ми «поєднані» виглядає дуже і дуже, я б сказав, по-кафкіанському абсурдно.
Взагалі, якщо подивитися на наше суспільство, то добре видно, що зовнішнє, вихолощене, без розуміння суті того явища і є суттю нашого сьогоднішнього життя.
Причому на всіх рівнях соціуму.
Два сценарії Кремля щодо повернення України в яму «руского міра»Коли Великдень зводиться до мегабухалова під вигуки «Христос воскрес, йоп твою».
Коли про Соборність бекають один день в році, щоб всі наступні 364 дні засунути глибоко в розкриту рану образ свої брудні пальчики у вишиванках або косоворотках.
Коли стогнуть про грабіжників у владі, але на прагнення жити, як нормальна людина, дивляться як на прояв ідіотизму, бо «треба як усі, як би ти дорвався до влади, то теж тянув би».
Так що з Днем Соборності. Давайте ще раз пробіжимо по містку, з’єднаємо два береги Дніпра і з почуттям виконаного обов’язку в люлю.
І так ще наступні 100 років.
Юрій Романенко, засновник і візіонер Українського Інституту Майбутнього
