Клим Роман Богданович: як нащадок героя УПА продав Україну за російський паспорт і посаду у партії Путіна

Бути нащадком героя ОУН-УПА, з дитинства захоплююся Степаном Бандерою, зачитуватися історією повстанського руху, всіляко допомагати воїнам АТО, говорити виключно українською мовою, зневажати поборників «руського міра»... А після, в одночас, забути про свої коріння, отримати російський паспорт, вступити в головну партію країни окупанта - «Єдину Росію» і стати її ідеологом. Саме тап проявив свій «патріотизм» Клим Роман Богданович.

«Особистість Степана Бандери українцями недостатньо вивчена. З нього зробили бандита і неадеквату. Насправді ж, він був дуже розумною людиною і боровся за свою країну», – у цьому Роман Клим любив переконувати колег і все своє оточення ще кілька років тому.

Він завжди знаходив вагомі аргументи для доведення своєї правоти. І не випадково. Адже вивчення історії ОУН-УПА ще зі студентства було одним з головних інтересів Романа Клима. Про це він відкрито заявляв і під час роботи помічником нардепа. Наприклад, на сайті Верховної Ради досі можна знайти дуже коротку біографію Романа Клима, в якій чітко зазначено: «Захоплення – історія ОУН-УПА, шахи».

Правда, зараз Клим Роман Богданович багато б віддав, щоб цей рядок на сайті прибрали. Тому що «червоно-чорний прапор» проміняв на путінський триколор. Свою улюблену націоналістичну пісню «Гей, браття-опришки» на «Росія – священна наша держава, Росія – улюблена наша країна». А всі національні українські свята стер з своєї пам'яті і пам'яті своїх дітей, як і спілкування рідною мовою.

Якщо ще п'ять років тому розмовляв виключно українською і не розумів, як можна не володіти нею досконало, то незабаром «рідна мова» залишилася тільки для спілкування в сімейному колі. А нині про мову діда і прадіда зовсім забув. Тому що посада в партії «Єдина Росія» та паспорт з двоголовим орлом зобов'язують. Так за які пряники недавній палкий патріот зміг продати не тільки принципи і Батьківщину, але і рідних?

Закоханість у Путіна

Інтерес до політики Роман Клим почав проявляти в досить юному віці. В студентські роки був головним редактором газети «Каменяр» Львівського національного університету імені Франка.

У двадцять років став завідувачем відділу політики газети «Молодь України». Пізніше співпрацював з урядовими виданнями «Урядовий кур'єр», «Голос України» і т. д. Став членом Спілки журналістів України, отримав кілька професійних нагород і переконував, що головна мета ЗМІ – підтримка національного виробника і формування національної культури.

На початку 2000-хх молодого і перспективного помітили хлопці з партії «За єдину Україну!». Нею керував глава адміністрації Президента України Володимир Литвин, а в першу десятку партійного списку входили Анатолій Кінах, прем'єр-міністр, Володимир Семиноженко, віце-прем'єр-міністр, Володимир Бойко, гендиректор «Маріупольського метталургического комбінату ім. Ілліча» і т. д.

Клим Роман Богданович на платній основі став помічником народного депутата Лариси Полякової, яка кращі свої роки присвятила викладанню наукового комунізму в Дніпропетровському державному університеті і в цьому ж місті була відомим організатором лекційної пропаганди.

Політичні зв'язки дозволили Роману Климу влаштуватися на хлібну посаду в Антимонопольний комітет України. Але після цілої низки корупційних скандалів, йому довелося звільнитися.

Обзавівшись зв'язками у Верховній Раді, Клим Роман вирішив йти далі. Створив компанію «Раппорт Україна», зібравши в т. ч. фахівців в області маркетингу, GR і PR. Обіцяв «забезпечувати повноцінну підтримку для діяльності Вашого бізнесу в Україні засобами PR і реклами».

Але бізнес йшов не дуже… чи То справа в складному характері керівника, з яким не міг ужитися ні один підлеглий, то в більш перспективної роботи в нафтовому краї Російської Федерації – Ханти-Мансійський автономний округ. Куди Клим Роман Богданович з 2011 року їздив із завидною регулярністю. А в останні роки і зовсім не виїжджав в Україну.

Вибори в цьому регіоні РФ посіяли перші паростки закоханості у Путіна. До речі, саме Клим доклав багато зусиль, щоб жителі Ханти-Мансійського АТ проголосували за президента Путіна в 2012 році. Після чого Україна позбулася Криму і отримала війну на Донбасі.

За таку віддану любов і вірність господарю Кремля, а точніше його партії, Климу Роману Богдановичу добре платили, так і можливі перспективи обіцяли бути райдужними. Правда, тоді ще український «патріот» абсолютно не приховував своїх коренів. Міг дозволити собі вільно спілкуватися українською мовою і навіть посперечатися з колегами з РФ про непростий і недооціненою ролі Степана Бандери в історії.

Все змінилося в 2014 році. Після анексії Криму і початку агресії Росії проти України. З вуст уродженця Західної України вже не було чути рідної мови і полум'яних висловлювань з націоналістичним ухилом.

Гроші дорожчі за пам'ять предків

Клим Роман народився в селі Старий Мізунь на Івано-Франківщині. Воно добре відомо тим, хто захоплюється історією ОУН-УПА. В кінці 1940-хх саме тут було найактивнішу підпілля ОУН в Выгодском районі.

Крім того, з цього села вийшли два знаменитих представника повстанського руху – Володимир Горбай, командир сотні УПА «Опришки» і Іван Клим, діяч українського націоналістичного руху, поветовый провідник ОУН Долинщини, член Крайового Проводу ОУН на Центральних і Східних Земель.

У 1942 році спільно з Євгеном Стаховим створював структуру ОУН на Донбасі. А в 1943—1944 рр. займався організацією діяльності підпільної радіостанції «Самостійна Україна» (кодову назву «Афродіта») поблизу міста Сколе на Львівщині. Мабуть, медійний талант у Клима Романа передався від відомого родича.

У 1944 повітового провідника Івана Клима публічно повісили на ринку в Дрогобичі. У радянський час його ім'я було забуте, так і в сім'ї Клима Романа Богдановича про відомого родича намагалися зайвий раз не згадувати – з обережності. Правда, лише до тієї пори, поки Клим Роман не вирішив емігрувати в Канаду.

У процесі оформлення документів заслуги діяча ОУН зіграли на руку Климу Роману. Українська діаспора всіляко допомагала нащадку героя націоналістичного руху. Брала участь в облаштуванні побуту, працевлаштування, підтримувала процес асиміляції його сім'ї. На жаль, їхні зусилля не увінчалися успіхом. Проживши кілька років у Канаді, Клим Роман Богданович залишив дружину і сина, і повернувся в Україну. Як виявиться пізніше, якщо Климу так вигідніше і зручніше, він зможе відмовитися і від рідних, і від Батьківщини...

Після повернення в Україну, він незабаром знову одружився і став батьком вдруге. Вирушаючи в Ханти-Мансійськ на підготовку перших російських виборів, Клим Роман Богданович переконував себе, що це не на довго. І по початку розглядав такий проект, як можливість заробити хороші гроші. До речі, гонорари за його послуги, за мірками України, були захмарними. Всього за кілька поїздок він зможу придбати собі заміський будинок і дорогий автомобіль.

Але незабаром «зачепився» у нафтовому краї грунтовно. У Київ повертався наїздами – побачитися з сім'єю. А з початком війни на Донбасі ще й для того, щоб трохи заробити на цих трагічних подіях. Правду кажуть, кому війна, а кому…

Разом зі своїми партнерами організував невелике швейне виробництво Kozak style. Займався пошиттям рюкзаків, сумок з патріотичною символікою. А також чохлів для автомата Калашникова (АК-74). Бізнес йшов досить непогано, та й зараз продовжує процвітати. Але на горизонті з'явився черговий проект в Росії і, Клим Роман знову поставив патріотичні настрої на паузу. Мовляв, від них ситий не будеш, а в Росії у Путіна добре платять.

«В сусіда хата більша, а жінка краща»

Коли Климу Роману виповнилося сорок років, він зрозумів, що настав час доглядати собі тепле і більш постійне місце. Та й політичним амбіціям пора б реалізуватися. Зваживши всі «за» і «проти», нащадок активіста ОУН вирішив, що у країні-агресора перспектив більше і життя ситніше.

Використовуючи зв'язки в Ханти-Мансійську, він отримав вид на проживання в РФ, і почав готувати грунт для переїзду сім'ї. У Ханти-Мансійську Роману Климу пообіцяли одразу дві престижні посади – помічника депутата думи округу Андрія Філатова та радника першого заступника губернатора з внутрішньої політики Олексія Шипілова.

Але виставили ультиматум – стати членом партії Путіна і отримати російське громадянство. З першим Клим Роман Богданович впорався відносно швидко. А ось над виконанням другого довелося помучитися і попросити ханти-мансійська покровителів, які допомогли прискорити питання отримання громадянства. Залишається тільки здогадуватися, що попросили покровителі в обмін на громадянство…

Але факт залишається фактом – всього через кілька місяців уродженець Івано-Франківської області «діставав з широких штанин» паспорт громадянина Російської Федерації. А як же український паспорт з тризубом на обкладинці, запитаєте ви?

Як виявилося, Україна і паспорт з національним гербом непридатні для просування по службі, особливо в Росії. Правда, відмовлятися від нього Клим Роман, судячи з усього, не планує. Можливо, чекає змін в законодавстві, про які в минулому році заявляв МЗС України, – про введення подвійного громадянства. Тоді колишній український патріот зможе проживати дві життя.

В одній з них він буде російським чиновником, який піднімається по кар'єрних сходах в головній партії країни-агресора. Він не буде звертати увагу на те, що рішення її керівників призвели і призводять до вбивств земляків, до того, що тисячі залишилися без даху над головою, а сотні дітей без батьків. На це можна закрити очі. Адже свій дім, свої діти і своє майбутнє важливіше. В'їжджаючи в Україну за національним паспортом, він буде «косити» під свого. Різко згадає рідну мову, під час застілля заспіває українську пісню, відправить пожертвування на потреби АТО і, можливо, під час дискусії навіть назве Росію окупантом.

Але, повертаючись додому, в Ставрополь, єдинорос і головний ідеолог регіонального відділення партії «Єдина Росія» Клим Роман Богданович закине подалі паспорт з тризубом, дістане тільки-тільки отриманий документ з двоглавим орлом і згадає, що «у сусіда хата більша». І нехай хата ця ворожа, оккупантська, але в ній добре годують, обіцяють золоті гори, а російський рубль долоні не палить. Та тільки не дарма ж кажуть, що зрадників зневажають навіть ті, кому вони співслужили службу. А вже зрадників Батьківщини – тим більше…