Свято народного волевиявлення боснійських сербів відбулося з ініціативи керівництва республіки. Безпосереднім ідейним натхненником і організатором був президент Республіки Сербської Мілорад Додік, відомий своїми націоналістичними поглядами.

Питання, винесене на референдум, звучало так: “Чи підтримуєте ви святкування 9 січня Дня Республіки Сербської?”. 99,81% тих, хто прийшов на дільниці, відповіли на питання позитивно.

При цьому саму ідею проведення референдуму жорстко розкритикували рішуче всі: Захід, влада Сербії, представники опозиції. Прокуратура Боснії і Герцеговини почала розслідування за фактом проведення плебісциту. Єдиною країною, яка офіційно підтримала референдум у Республіці Сербській, була Росія.

Три розбратаних народи під одним дахом

З моменту свого утворення в 30-х роках минулого століття, Югославія де-факто була сербською міні-імперією на Балканах. Нарізаючи кордони національних республік, центральна влада в Белграді свідомо залишила значну кількість сербів за межами безпосередньо Сербії.

Розрахунок був простий – у разі послаблення центральної влади, серби, які компактно проживають меншинами, будуть ефективним важелем тиску на потенційно непідконтрольні владі союзні республіки. Що і сталося в 1991 році: наслідком краху комунізму в Югославії було проголошення незалежності Хорватії, Словенії, Македонії, Боснії і Герцеговини.

Популярні новини зараз

Екс-чоловік Ані Лорак після примирення показав сімейну ідилію, возиться з дочкою і новим малюком: "Це моя..."

Вєрка Сердючка "заткнула" за пояс відомого співака, кадр "порвав" мережу: "Всі тирять..."

Шукали сотні людей і навіть вертоліт: під Києвом знайшли дворічного Богдана, фото

Петрожицька з "Папіка" кардинально змінила зовнішність, актрису не впізнати: "Кіру Найтлі нагадує…"

"Великдень буде не дуже радісним": синоптики приголомшили прогнозом погоди на початок травня

Показати ще

Сербський шовініст Слободан Мілошевич, який очолював країну, спровокував формування сепаратистських утворень на населених сербами землях. 19 грудня 1991 року на частині території Хорватії проголосили сепаратистську республіку «Сербська Країна» зі «столицею» в місті Кнін. А трьома тижнями пізніше, 9 січня 1992 року, сербські націоналісти Боснії і Герцеговини проголосили створення самопроголошеної “Республіки Сербської» з центром у Баня-Луці.

Туреччину накрила хвиля курдського терору, як тільки турки збили російський літак

Подальша інтервенція озброєної до зубів югославської армії, яка також поспіхом створювала і навчала незаконні збройні формування сербів у Хорватії та Боснії, призвела до найкривавішого конфлікту в Європі з моменту закінчення Другої світової війни.

Щодо Хорватії, то після ескалації бойових дій у 1992-93 роках туди прийшло затишшя, що було сповна використано Загребом. З 1993 до 1995 рік під керівництвом президента Хорватії Франьо Туджман і керівника генерального штабу Анте Готовіни у країні були створені ефективний бюрократичний апарат і боєздатна армія, яка буквально зі світу згладила формування місцевих сербів під час двох операцій – «Блискавка» і «Буря» влітку 1995 року.

Після відновлення хорватського суверенітету території «Сербської Країни» були міцно інтегровані у правове, економічне та культурне поле країни.

Зовсім інакше розвивалися події в Боснії та Герцеговині. З 1992 до 1994 роки в республіці тривала тотальна війна всіх проти всіх, на якій боснійські мусульмани, хорвати і серби запекло боролися один з одним. У 1994 році мусульмани і хорвати об’єдналися проти сербів, але сил коаліції очевидно не вистачало для встановлення контролю над країною.

Зі свого боку, боснійські серби проводили політику відвертого геноциду і етнічного чищення, апофеозом чого стала різанина у Сребрениці влітку 1995 року. А також чотирирічна облога, що супроводжувалася артилерійськими обстрілами житлових кварталів, сербами столиці БіГ – міста Сараєво, під час якої 300 тисяч його жителів опинилися на межі життя і смерті.

Боснія11

Кінець війні поклала операція НАТО «Обдумана сила», яка полягала в повітряних бомбардуваннях і артилерійських обстрілах позицій армії боснійських сербів і змусила Баня-Луку сісти за стіл переговорів. 21 грудня 1995 в американському місті Дейтон було підписано угоду, яка встановила не лише припинення вогню, але й правила спільного проживання трьох, м’яко кажучи, народів, які недолюблюють один одного, під одним дахом.

Країна під зовнішнім керуванням

За Конституцією, яка є додатком до Дейтонських домовленостей (випадок сам по собі унікальний), Боснія і Герцеговина є федеративним утворенням. Хоча форму державного устрою правильніше було б назвати конфедерацією, або навіть квазіконфедерацією.

Республіка складається із двох суб’єктів, або ентитетів. Федерація Боснії і Герцеговини, де живе більшість боснійців і хорватів, децентралізована і ділиться на десять кантонів – кожен з яких має свою конституцію, законодавчі збори, уряд і бюрократію.

Зі свого боку, займає більше третини території країни Республіка Сербська – геть автономна структура, що володіє всіма ознаками держави і має, як сказали б сьогодні, «особливий статус». Центральна влада в Сараєво виконує швидше представницькі функції. Її повноваження надто незначні. А через відсутність силового і бюрократичного апарату, регіональні влади можуть запросто ігнорувати рішення федерального уряду без будь-яких наслідків для себе.

”Придністров’я – це село наляканих і агресивних дурнів, у яких є зброя”

Вищим органом держави є президія, до складу якої належить по одному представнику від боснійців, хорватів і сербів. Оскільки рішення у президії приймаються консенсусом, а розбіжності між громадами нездоланні, говорити про ефективність цієї інституції також не доводиться.

Нарешті, Дейтонські домовленості заснували посаду верховного представника, який наділений вищою владою і одноосібним правом інтерпретації конституції і законів Боснії та Герцеговини. Він також може знімати будь-яку посадову особу і скасовувати дію будь-якого нормативного акта федерації або її суб’єктів. Верховний представник, який призначається країнами-гарантами за Дейтонськими домовленостями, також є спецпредставником Євросоюзу і має мандат ООН.

Запровадження подібного інституту фактично встановило режим зовнішнього колективного управління в БіГ.

Відсутність нормально чинних державних інститутів і дієздатної центральної влади, роздробленість країни, взаємна недовіра народів, які проживають у ній, фактична відсутність суб’єктності набули яскраво вираженого негативного ефекту і гальмували розвиток Боснії і Герцеговини.

У результаті БіГ перетворилася на найбіднішу і найкорумпованішу країну регіону. Посідаючи 103 місце за ВВП на душу населення, 107 місце в Індексі глобальної конкурентоспроможності, 108 – у рейтингу економічної свободи і 76 – в індексі сприйняття корупції, Боснія значно поступається всім сусіднім країнам.

Сербський націоналізм на марші

Наділена особливим статусом усередині країни, Республіка Сербська стала не лише якорем, який гальмує розвиток Боснії і Герцеговини. Сербський анклав став також інкубатором і розсадником сербського імперіалізму і реваншизму. Особливо ці тенденції зміцнилися в роки перебування біля керма автономії прем’єр-міністра, а потім – президента Мирослава Додіка.

Цікаво, що сама Сербія, яку очолює помірно прозахідний президент Томіслав Ніколич, дотримується курсу на інтеграцію в Європейський Союз, постійно декларує внесок Белграда у стабільність на Балканах. Водночас Республіка Сербська залишається таким собі заповідником націоналізму.

Сепаратисти поміж нас: як “русскій мір” набирає обертів в Україні

Плебісцит, що відбувся 26 вересня, – яскраве свідчення того, що спроектоване і нав’язане Заходом надання «особливого статусу» боснійським сербам не допомогло подолати наявні в Боснії розбіжності та забути старі образи. І аж ніяк не сприяло інтеграції сербської меншини в боснійське суспільство.

Ба більше – воно навіть не забезпечило безпроблемне проживання сербів, хорватів і боснійців під одним державним дахом. Майже стовідсоткова підтримка ініціатив президента Додіка сербської ком’юніті – найкраще тому підтвердження.

Republika Srpska jeste država (Республіка Сербська є державою) – заявив за підсумками референдуму Мирослав Додік, звертаючись до радісного натовпу співгромадян. І немає підстав стверджувати, що на референдумі про незалежність Республіки Сербської, проведення якого цілком імовірне в 2018 році, серби проголосують інакше.

Рука Кремля

Як ми вже зазначали, єдиною столицею, що сприйняла проведення волевиявлення «на ура», стала Москва. Про визнання референдуму вже заявив заступник директора департаменту інформації і друку МЗС Росії Олександр Бікантов.

А напередодні плебісциту, 22 вересня, у Кремлі відбулася зустріч президента РФ Путіна з Милорадом Додіком, на якій голова Росії обговорив двосторонні відносини і висловив значну підтримку політики, якої дотримується Додік.

Незмінна своїй стратегії створення проблем всюди, де лише можна, Москва зовсім не проти підпалити Балкани, доповнивши список гарячих точок і створивши чергову головну біль країнам Заходу. За участь у вирішенні якої можна попросити щось натомість. Наприклад, скасування санкцій і визнання України сферою впливу РФ.

З огляду на втому Заходу від еліти нашої країни, яка загрузла в корупції, і значно більшого значення (не тішимо себе ілюзіями) балканського регіону для Європи, загроза такого гешефту цілком відчутна.

«Роздвоєний язик має лише змія» – сатирик Дудар

Паралельно з цим Кремль розраховує частково повернути вплив у країнах колишньої Югославії, котрий зійшов останнім часом нанівець, знайшовши геть орієнтованого на Москву, ідейно вмотивованого сателіта в регіоні. А також – отримати сатисфакцію за операції НАТО проти режиму проросійського диктатора екс-Югославії, військового злочинця Слободана Мілошевича.

Урок для України

На прикладі Хорватії ми бачимо, що лише суцільна реінтеграція відторгнутих територій, включення їх до складу цілком унітарної держави і безкомпромісне прищеплення загальних для всієї країни культурних цінностей можуть бути успішними.

А політика надання бунтівним/окупованим територіям автономій і особливих статусів лише консервує проблему, призводить до формування неадекватних анклавів із малосвідомими лідерами, зомбування людей, які проживають там, і деградації всієї держави.

І, подібно рушниці, що висить на стіні, яка наприкінці п’єси обов’язково вистрілить, гнійник, що утворився в тілі держави, рано чи пізно знову вибухне.

Максим Вікулов