Спроба вивести на вулиці людей 15 листопада не відбулася через низку причин. І найголовніша – відсутність сакрально-позначеного цивілізаційного ворога. І перший, і другий Майдани відбувалися під генеруючим гаслом «Геть від Росії». Формальні приводи могли бути різними. Перший Майдан виник як рух за перерахунок голосів. Але прихильники Майдану якраз були за «проєвропейського» Ющенка і проти «проросійського» Януковича. Другий Майдан вивів ту ж саму за самоідентифікацією групу людей, що стояла за «євроасоціацію» і проти «проросійського курсу». Іншими словами, базовим посилом всіх майданів був меседж анти-Росії, яка сприймається однозначно ворогом, і проти прихильників якої і слід влаштовувати стояння.

Мінімалка проти тарифів: чи зможуть стримати протестні настрої українців?

Події 2014 року – втрата Криму і війна на Донбасі – демонтували всю стару політтехнологічну систему України, за якою всі виборці були умовно поділені на «прозахідних» і «проросійських». Панівне становище в політичній еліті, зокрема і умовно опозиційній, мають тепер виключно ставленики Майдану. Ба більше, Петро Порошенко сам є повноцінним продуктом Майдану-2. Вивести проти Порошенка МАСОВО людей можливо лише в тому разі, якщо він в очах прихильників другого Майдану втратить елемент довіри, а простіше кажучи, зробить якусь «люту зраду». Теоретично такою «зрадою» могло б бути виконання Мінських домовленостей, але як раз в АП за цим чітко стежать і роблять усе можливе, щоб нічого не виконувалося. У всьому іншому Порошенко нічим не відрізняється від Тимошенко, крім того, що виявився трохи спритнішим і в’юнкішим, а тому першим зайняв найтепліше місце.

Кремлівські агенти

Власне, усі ці розклади чудово розуміють як в оточенні Петра Порошенка, так і в штабі Юлії Тимошенко. Електоральна база в обох одна і та сама, основні месежді використовують однакові. На боці Юлії Володимирівни лише опозиційність і можливість бити боляче словом за темами тарифів, кризі в промвиробництві, безперервні бойові дії на сході, інфляції та інших бідами влади. Зате на боці Петра Олексійовича потужний адміністративний ресурс, який при всій зовнішній хиткості влади дуже впевнено використовується.


На цьому етапі команди Порошенка і Тимошенко активно звинувачують один одного в роботі на Кремль. Платівка заїжджена, утомлива, занадто набридлива, але біда в тім, що поки що до музичного магазину нічого нового не завезли. А тому і Петру Олексійовичу, і Юлії Володимирівні доводиться підгортати свої електоральні поля дзеркальними меседжами, переконуючи виборця, що саме його (її) опонент працює на Путіна.


Але в тактичному плані Юлія Володимирівна однозначно програла. По-перше, «палево» з проплаченими активістами 15 листопада виглядало зовсім уже у стилістиці екс-регіоналів. До того ж 6-тисячне масовка для першої затравки – це все ж скромно. А по-друге, Тимошенко знову погоріла на дріб’язку у Верховній Раді, коли спочатку дала задній хід, спростовуючи, що збиралася проштовхнути через «радикала»-старця Юрія Шухевича постанову про імпічмент Порошенку, а потім до її імені ще й прив’язали якогось охоронця-забіяку з оточення Віктора Медведчука.

Популярні новини зараз

"Оля, йди на кухню": конфлікт Фреймут і Кухар на "Танцях з зірками" вийшов на новий рівень хамства

15-річна дочка Джолі та Пітта вразила фігурою на званій вечері, кадри: виросла дівчинка

Чехова розкрила сукню, блиснувши райським виглядом: "У будь-якій незрозумілій ситуації..."

Принижена Корольова розповіла, як живе з Тарзаном після зрад, в мережі не стримались: "Кому цей старий кентавр потрібен..."

Показати ще
Грузинський орел розправив крила: чому та куди пішов Саакашвілі

Але і Порошенко, здобувши локальну перемогу, за підсумками оголив усі свої тилові резерви. Тепер уже гранично зрозуміло, що і фракція «Самопомочі» з тихонею-мером Андрієм Садовим, та істеричний Олег Ляшко – це молодші (дуже молодші) партнери Петра Олексійовича. Зараз вони синхронно працюють на нейтралізацію Тимошенко і частково Саакашвілі, але в майбутньому така показна лояльність президенту не дасть можливість у межах цього парламенту дозволити гостру політичну кризу, що назріває.

Вісти Юлі

Але що характерно, Тимошенко ж не програла стратегічно. Так, Майдан-3 не відбувся. Але він об’єктивно і не міг відбутися 15 листопада 2016 року. Соціальне невдоволення і нарікання – це ще не революційне стан. Зате Тимошенко на відміну від інших позначила, що наразі вона – та єдина політична альтернатива Порошенку, про яку всі говорять, але яку ніде не бачать.


У середньостроковій перспективі для Тимошенко все складається дуже вдало. Її рейтинг зростає, разом із ним і тарифи на ЖКГ, а також невдоволення в соціумі. І те, що силовикам фізично вдалося не допустити встановлення на Майдані наметів, принципово не дозволяє головного питання, з якого Тимошенко успішно електорально харчується – українська держава економічно залишається надто неефективною. І вже зараз у Петра Олексійовича щодо Юлії Володимирівни виникають ті ж самі питання, що колись виникали у Віктора Федоровича.


Однозначно в ситуації, що склалася, Тимошенко потрібні дострокові вибори. Це той механізм, який дозволить її електоральні успіхи закріпити в щось матеріально-відчутне. Те, що можна помацати через високі посади і міністерські портфелі. За одне Юлія Тимошенко жадає поквитатися із «фронтовиками», яких і Порошенку не надто шкода.

Інша річ, що зараз немає абсолютно жодних законних передумов для проведення дострокових виборів. Немає ні бажання президента розпускати ВР, ні, тим паче, бажання самих депутатів самоліквідуватися, 80% з яких до наступного скликання точно не потраплять. Щоправда, є ще фактор вулиці, яка в українських умовах більш ніж непередбачувана. Ось лишень багатомісячне стояння на майданах у нинішніх умовах явище майже неможливе. На руках купа зброї, яка може застосовуватися як проти протестувальників, так і проти правоохоронців. Тому зміна влади може бути дуже швидкою. А це вже не потрібно не лише Петру Олексійовичу, але і Юлії Володимирівні. А значить, домовлятимуться. На двох. Але спочатку вибори, а потім стільці.

Тарас Петров