Під час зустрічей держсекретаря Сполучених Штатів із главою МЗС і президентом РФ сторони констатували, що відносини Москви і Вашингтона на найнижчому за останній час рівні. А також висунули один до одного перелік побажань і пропозицій, на які протилежна сторона навряд чи піде

Великі надії

На тлі шпигунського скандалу, розслідування Конгресу США з російських зв’язків оточення Дональда Трампа і зростання впливу в Білому домі силовиків і представників істеблішменту – проросійська риторика 45-го президента швидко сходила нанівець. Не менш оперативно еволюціонувала і зовнішньополітична парадигма нової адміністрації: ідеї ізоляціонізму, скорочення американської присутності в Європі, мінімізації ролі «застарілого» НАТО і скасування антиросійських санкцій в обмін на скорочення ядерних арсеналів поступилися місцем звичним концепціям про необхідність збереження геополітичної ролі США, продовження конструктивного діалогу з Пекіном. А розмови про необхідність скасування санкцій якось вщухли самі собою.

Із другого боку, в Москві ейфорія від обрання Трампа президентом також поступово вляглася. Щоправда, російські пропагандисти замість кричалок у стилі «Трампнаш» перейшли до навіювання думок типу: «Сам Дональд хороший і конструктивний, але не пощастило – його оточує русофобський істеблішмент».

На анонсований приблизно місяць тому візит нового державного секретаря Рекса Тіллерсона обидві сторони покладали великі надії. Кремлю хотілося вірити, що колишній глава ExxonMobil, який прожив у Москві не один рік, декларував дружбу з головою Роснафти Ігорем Сечіним і отримав орден «За дружбу» з рук самого Путіна, стане якщо не ще одним агентом впливу у Вашингтоні, то хоча б своїм хлопцем, з яким легко можна буде «вирішити питання».

У Білому домі сподівалися, що неперевершений парламентер і прекрасний знавець психології корумпованої російської еліти Тіллерсон як ніхто інший зможе донести до господарів Кремля міркування нової адміністрації про поліпшення відносин, закликати Росію до відповідальнішої поведінки та сформувати спільний порядок денний – хоча б щодо боротьби з «Ісламською державою». А щоб чіткіше донести, що глава Держдепу озвучить думки не лише Сполучених Штатів, а й усього Заходу – 10 квітня Білокам’яну мав відвідати міністр закордонних справ Великобританії Борис Джонсон. Мало хто сумнівається, що меседжі Джонсона-Тіллерсона мали прозвучати в унісон.

Популярні новини зараз

Солістка "Go_A" потрапила в конфуз на сцені: "Майка піднялася разом з бюстгальтером"

Суддя "Майстер Шеф" Хіменес-Браво показав українцям, в кого закохався: "Прийшов час познайомити вас трохи ближче"

У київському ТРЦ прогримів вибух: кадри з місця події

Дочка Пугачової Орбакайте вразила образом в обтягуючій сукні і шкірі: "З віком все..."

48-річна Руслана на яхті заткнула за пояс Полякову і Гросу: "Сталевий прес тут тільки в однієї"

Показати ще

Путин и Трамп

Нові реалії

Усе, проте, пішло не так. Готовність Москви за будь-яку ціну покривати злочини свого вірного васала сирійського диктатора Башара Асада розлютила президента Трампа. А реакція Трампа – 59 «Томагавків» – об’єднала навколо ще вчора непопулярного господаря Овального кабінету все американське суспільство, політиків та медіа, а також громадську думку на всьому Заході. Ба більше – риторика Білого дому на «тварину» Асада і його північних покровителів ставала дедалі різкішою. У Вашингтоні заговорили не лише про покривання Росією хімічних злочинів Асада, а й про можливу співучасть.

Одразу ж після ракетного удару, минулої п’ятниці, стало відомо про скасування візиту Джонсона в Москву, що викликало вже звичну істеричну реакцію спікера лавровського відомства Марії Захарової. Так, вона назвала причину скасування візиту (страшну смерть десятків людей від нервово-паралітичного газу) «вигадуванням абсурдних приводів».

У принципі, з огляду на гостроту кризи американо-російських відносин, була ймовірність скасування візиту і Тіллерсона. Причому цього разу – за ініціативою російської сторони. Схоже вчинив передостанній прем’єр РФ часів президента Єльцина Євген Примаков, розвернувши на знак демаршу свій літак над Атлантикою після початку натовської операції «Обдумана сила» проти режиму Слободана Мілошевича в Югославії.

Візит, утім, не скасували. Що ще раз підтверджує максиму, озвучену ще Вінстоном Черчиллем: кремлівські лідери відверто поважають силу, а також готовність її застосовувати. Слабкість, навпаки, зневажають. Тож команда Дональда Трампа все ж таки обрала правильний тон для початку розмови: шість десятків крилатих ракет в очах російських володарів – гідна поваги демонстрація сили, тоді як нескінченні висловлення занепокоєння – прояв слабкості.

Гол у власні ворота: Путін шукає відповідь Трампу

Саміт міністрів закордонних справ «Великої сімки» мав стати майданчиком, на якому лідери вільного світу узгодять спільні тези, з якими Тіллерсон поїде в Москву.

Планували, що держсекретар озвучить Володимиру Путіну ультиматум: або Росія обирає цивілізовані країни і співпрацює в питаннях безпеки – або залишається в милій компанії Башара Асада, Ірану і «Хезболли».

У першому випадку Росію очікував пряник – місце в пристойній компанії, у другому – ізоляція і, можливо, нові санкції. Хоча на самому саміті пропозиція Бориса Джонсона про посилення санкційного тиску так і не мала належної підтримки.

Перебіг переговорів

Переговори в Москві пройшли, на думку всіх спостерігачів, у крижаній атмосфері. За кілька годин до зустрічі Тіллерсона і Лаврова Володимир Путін заявив, що відносини його країни з адміністрацією Дональда Трампа гірші, ніж були з командою Барака Обами. «Можна сказати, що рівень довіри на робочому рівні, особливо на військовому, не став кращим, а найімовірніше, деградував», – зазначив російський лідер в інтерв’ю телекомпанії «Мир».

Сергій Лавров своє вступне слово взагалі почав із надзвичайно холодного зауваження, звинувативши Сполучені Штати в непередбачуваній поведінці та назвавши «незаконним» ракетний обстріл сирійського аеродрому. «Я не приховуватиму той факт, що у нас є багато питань, з огляду на вкрай неоднозначні й часом суперечливі ідеї, які озвучували у Вашингтоні зі всього спектру двосторонніх і багатосторонніх відносин», – продовжив глава російського МЗС.

Хуже Холодной войны: Тиллерсон озвучил пессимистичный прогноз

Підлеглі ж Лаврова, в принципі, не добирали слів. Так, його заступник Сергій Рябков перед переговорами сказав, що риторику нинішньої адміністрації США вирізняють «примітив і хамство». Речник головного дипломата Кремля Марія Захарова, після того як попросили журналістів вийти з зали, звинуватила представників американських ЗМІ у тому, що вони поводяться, як «на базарі».

Потрібно зауважити, що і під час вступного слова, і на підсумковій прес-конференції глав зовнішньополітичних відомств Сполучених Штатів і Російської Федерації було помітно, що сторони, як то кажуть, варті одне одного. Ніхто не стане заперечувати, що Сергій Лавров – один із найсильніших дипломатів на планеті, якого завжди вирізняв гострий розум і висока ерудиція, неймовірна винахідливість і крайня жорсткість у відстоюванні своєї лінії. Сперечатися з Лавровим було вкрай важко, і більшість дипломатів ключових країн, навіть Франк-Вальтер Штайнмайер, Зігмар Габріель, Жан-Марк Еро або Філіп Хеммонд, видавалися на його тлі слабенькими.

Людям, які виросли в розслаблених європейських традиціях, найчастіше нічого було протиставити людині, чий світогляд формувала жорстка школа радянської дипломатії. Навіть колишньому держсекретареві Джону Керрі неодноразово доводилося підлаштовуватися під тон бесіди, нав’язуваний главою російського МЗС.

Одного погляду на Рекса Тіллерсона достатньо, щоб зрозуміти – перед головним путінським дипломатом людина, точно не слабша за нього самого. Колишньому керівнику та головному переговірнику найбільшої нафтової компанії планети не позичати розуму, волі, жорсткості й навичок проведення антикризових переговорів із найпроблемнішими персонажами.

Після протокольного вступного слова Тіллерсон і Лавров усамітнилися в кабінеті на цілих п’ять годин. Про що там йшлося, не можна дізнатися. На підсумковій прес-конференції глава Держдепу підтвердив, що «відносини США і Росії на найнижчому рівні. Дві ядерні держави не можуть мати такі відносинах».

Близькосхідна пастка для Путіна: Ізраїль знімає рукавички

Про самі переговори Тіллерсон, чого від нього і слід було очікувати, розповів небагато. За його словами, США і РФ домовилися «про шляхи взаємодії в Сирії», двом країнам буде складно налагодити діалог до встановлення миру на сході України. «Ми повинні зупинити деградацію наших відносин, повинні відновити довіру, щоб вирішити питання, які є важливими для всіх нас. Ми домовилися про створення робочої групи з вирішення тих питань, які вимагають негайного рішення зі стабілізації ситуації», – наголосив держсекретар.

А Лавров заявив, що під час розмови порушили сирійське питання, зокрема йшлося про хімічну атаку в провінції Ідліб і ракетний удар США по сирійській авіабазі.

Окрім того, він заявив про готовність Кремля повернутися до застосування меморандуму з США про запобігання інцидентам у Сирії та забезпечення безпеки польотів авіації, який призупинено російською стороною в односторонньому порядку після удару США по Сирії.

Також, за словами Лаврова, сторони «продовжать безкомпромісну боротьбу з міжнародним тероризмом».

Після прес-конференції глави МЗС США і РФ попрямували до Володимира Путіна. Там переговори тривали ще дві години.

Українське питання

Наша країна, яка від початку не входила в пріоритети нової американської адміністрації, не стала й не могла стати центральною темою московської зустрічі. Часи, коли Вікторія Нуланд і Джон Керрі дорогою до Москви обов’язково заїжджали в Київ – продемонструвати підтримку і «звірити годинники», залишилися в далекому-далекому минулому. Проте Рекс Тіллерсон поговорив по телефону з українським лідером Петром Порошенком, запевнивши останнього в підтримці територіальної цілісності України і виключивши будь-які пакетні домовленості, в яких наша країна могла б стати розмінною монетою.

За підсумками зустрічі держсекретар заявив, що в Кремлі не обговорював питання про ослаблення санкцій проти Росії через її агресію в Україні. Водночас Тіллерсон гранично ясно дав зрозуміти, що цілковита нормалізація відносин Москви і Вашингтона неможлива без припинення агресивних дій Кремля проти нашої країни.

«Росія може досягти прогресу в реалізації деескалації насильства і зробити кроки, щоб вивести збройних сепаратистів і важке озброєння, щоб спостерігачі ОБСЄ могли виконувати свою роль. Доки не буде повного прогресу у рамках Мінських угод, доти ситуація в Україні залишатиметься перешкодою на шляху до поліпшення відносин між США і Росією», – заявив глава американського Держдепу.

Гуляй-пустеля: що відбувається на фронтах лівійської війни

На тлі чітких заяв Рекса Тіллерсона слова Сергія Лаврова про нібито прихильність Росії до реалізації Мінських домовленостей і про необхідність налагодження певного двостороннього каналу між Вашингтоном і Москвою звучали абстрактно, розмито і відверто непереконливо.

Підсумки

Зараз можна констатувати лише одне: високопоставлений американський дипломат максимально чітко і недвозначно передав послання США і низки інших країн кремлівській верхівці. Ризикнемо припустити, що Рекс Тіллерсон на переговорах накреслив червону лінію в Сирії та Україні, яку Москві краще не перетинати. Також гранично зрозуміло пояснив наслідки в разі її переходу. Можна не сумніватися, що скупі слова нинішньої адміністрації в Кремлі сприймають значно серйозніш, ніж красиві промови політиків із команди Барака Обами.

Відверто радує, що питання агресивних дій РФ проти України порушили, воно посіло важливе, хоча й не ключове місце.

Яку лінію поведінки обере після цього Москва – велике питання. Як і те, чи змирилися російські правителі з думкою, що їхня брехня, демагогія і виверти, що так добре працювали протягом останніх десяти років, абсолютно не справляють потрібного ефекту в нових реаліях.

У будь-якому разі нам із вами треба бути готовими й до ескалації бойових дій на сході нашої країни. Адже Росія, аби помститися за «приниження» в Сирії, запросто може зайнятися проекцією військової сили туди, де вона може собі це дозволити. Наприклад, на Донбасі. Сподіваючись, за старою російською звичкою, на авось – «авось вигорить».

Максим Вікулов