Момент істини для Лукашенка та інтереси України

Момент істини для Лукашенка та інтереси України

Білорусько-російські відносини переживають непростий період, і поведінка Кремля створює чимале додаткове напруження навколо них. Україні, яка має 2000 кілометрів кордону з Росією і 1000 – з Білоруссю, необхідно формувати варіанти відповіді з урахуванням різних сценаріїв розвитку ситуації.

Олександр Лукашенко та Володимир Путін зустрічалися кілька разів протягом останніх шести місяців і цілком вірогідно спробують вирішити хоча б символічно існуючі у двосторонніх відносинах проблеми напередодні 2019 року. Це вже не перша спроба Росії звузити суверенітет свого союзника, і у частині встановлення контролю над білоруською ГТС вона була вдалою.

У 2011 році «Газпром» купив «Белтрансгаз» та забезпечив собі повний контроль над прокачуванням блакитного золота територією Білорусі.

Ще кілька пікантних нюансів: влітку послом Росії у РБ став Михаїл Бабич, який у 2015 році розглядався кандидатом на роботу у Києві, проте не отримав агреман. Цей дипломат у штатському активно налагоджує контакти у Білорусі, де йому сприяє «Россотрудничество»  – завдяки цій організації чимало білоруських чиновників та лідерів громадської думки відвідують РФ, де з ними проводять задушевні бесіди.

Куратором економічної інтеграції з Білоруссю є російський віце-прем’єр Дмітрій Козак – не просто довірена особа Путіна, але автор «меморандуму Козака», який мав забезпечити реінтеграцію Молдови за кремлівським сценарієм. На території Білорусі найбільш популярні медіа – російські, вони спроможні здійснювати килимове бомбардування пропагандою,  і цензурування новин російських телеканалів ситуацію змінити не може.

Росія застосовує проти Лукашенка його ж зброю, апелюючи до договору про утворення Союзної держави, підписаного у 1999 році.

Тоді президент Білорусі розраховував легко змінити хворого Бориса Єльцина, але сьогодні його «союзним партнером» є Путін, для якого очолити Союзну державу у 2024 році – один з варіантів продовження перебування у великій політиці з дотриманням формальних норм політичної пристойності. Доля Лукашенка – єдиного в історії новітньої Білорусі президента – Кремль мало обходить.

Ситуація погіршується не лише домінуванням російських медіа у Білорусі, але і ідеологічною спрямованістю офіційного Мінська. Справді, Путін, починаючи з 2014 року, все активніше перебирає у білоруського колеги сумнівні лаври «останнього диктатора Європи», проте це не створює для Білорусі реальних можливостей для ефективної багатовекторності. Білорусь продовжує тримати рівняння на Москву, і намагання бути «контрибутором безпеки Східної Європи» не завжди сприймаються всерйоз. Серед іншого – через неефективність Мінського процесу.

Поодинокі  прояви білоруського національного відродження погоду не роблять, русифікація білоруського суспільства є набагато більшою, ніж це відбувалося в Україні за президентства Януковича.

До того ж Білорусь з часткою державної власності в економіці біля 2/3 та помітними патерналістськими настроями суспільства елементарно не має простору для маневру (не плутати з податковим маневром, який вчергове продемонстрував вразливість білоруської економіки).

Зауважу, що Лукашенко перебуває у постійному публічному пошуку форм діалогу та «потужного сигналу» для Москви. Він то обіцяє роздати зброю громадянам (10-12% з них, за даними проведених ще у 2016 році опитувань, готові боронити Батьківщину і від НАТО, і від Росії), то проводить зустріч з російськими журналістами та блогерами, де обіцяє захищати суверенітет своєї країни, але запрошує Росію використовувати в разі потреби її військові аеродроми.

Білорусь у категорії соціального часу перебуває у 2010-2013 роках, пережитих Україною, і від ефективності стратегії опору російському впливу залежать щонайменше темпи поглинання Білорусі Росією. Нехай капітуляція Лукашенка не виглядає єдино можливим сценарієм,  об’єктивної інформації про ступінь лояльності білоруських армійців та правоохоронців немає. Відомо, що один з синів Лукашенка, Віктор, є помічником президента з питань національної безпеки – але, як показує український досвід, присутність родичів у вищих ешелонах влади допомагає далеко не завжди.

В Україні поширена думка про можливе російське військове вторгнення через територію Білорусі. Проте станом на сьогодні підрозділів армії РФ, спроможних зробити щось подібне, немає.

Навчання «Запад-2017» значною мірою носили характер психологічного тиску не лише на Україну, але і на Польщу та країни Балтії.  Щоб здійснити агресію через білоруську територію проти України, Росії доведеться спочатку усунути від влади Лукашенка, який навряд чи прагне зменшувати простір для зовнішньополітичного маневру саме сьогодні.

Нагадаю, що у 2014 році білоруські поставки були напрочуд вчасними для потреб ЗСУ, а викрадення у Гомелі у серпні 2017 року громадянина України Павла Гриба було спрямоване на руйнування довіри між Києвом та Мінськом.

Хоча у міжнародних організаціях Білорусь рухається у кільватері Росії, Україна зацікавлена у збереженні її суверенітету. Для цього варто активізувати всі форми дипломатії – парламентську, експертну, культурну, нагадувати білоруському керівництву про обопільну економічну вигоду. Білорусь має все виразніше сприйматися в Україні як гібридний союзник, а не стереотипно розглядатися як сателіт Москви.

Євген Магда, Інститут світової політики, спеціально для «Політеки», 27 грудня 2018 року

Нагадаємо, Путін дотискує Лукашенка: “Росія поглине Білорусь”.

Як писала Politeka, Білорусь чекає Кримський сценарій: «доведеться ламати через коліно».

Також Politeka писала, що Путін голосно зганьбився на зустрічі з Лукашенком: “Схожий на Добкіна в Раді”, відео.

матеріали рубрики
Идеальный шторм: за чем следить в 2019 году? Аналітика
Идеальный шторм: за чем следить в 2019 году?
Телетайп: непередбачувані вибори, в яких все ясно заздалегідь Аналітика
Телетайп: непередбачувані вибори, в яких все ясно заздалегідь
Купити виборців за півкосаря: як працюватиме монетизація субсидій Гройсмана Аналітика
Купити виборців за півкосаря: як працюватиме монетизація субсидій Гройсмана