Рік до виборчої президентської та парламентської кампаній стає надто привабливим для всіх, хто має досвід управління на найвищому рівні, але не хоче асоціюватися із владою, адже перед ними відкриваються гарні політичні перспективи, за умови, якщо позбутися негативу попередніх років, яскраво подавши у відставку або отримавши таке добро від Парламенту чи КМУ.
Адже попри весь запит на нові обличчя, електорат зупиняється перед прізвищами, які він звик бачити у списку кандидатів, заїжджених чиновників чи парламентарів, просто піднімаючи останніх на новий рівень чи тасуючи по посадах.
Зокрема, такі електоральні підвищення, як нові обличчя отримували і Президенти. Консенсусно отримав Порошенко, який працював й міністром у Януковича, й секретарем РНБО при Ющенку. Та й сам Ющенко став новим президентом, пропрацювавши 10 років главою НБУ при Кучмі. Політики це знають, населення не завжди пам’ятає, але політики це прекрасно розуміють.
Тому в найближчі 3-5 місяців варто чекати парад яскравих відставок та змін посад, головна ціль яких буде власне політичне плавання з метою проходження у ВР партією, в іншій партії, злиття під одного з кандидатів в президенти, участь у власних президентських виборах.
Спроби таких відставок уже помітні.
Це і бажання Луценка перейти на головну посаду в Кабміні, з якої буде зручно стартувати в Президенти. Єдиною причиною, такого маршруту є погодження із Порошенком. Без якого сам план не запрацює.
Це і саботаж Міністра Данилюка, який часову дисципліну по підпису документів подає як обмеження власних професійних можливостей. І вже третій тиждень дискредитує весь Кабмін та країну через листи в посольства G7 та МВФ. Ставлячи власні амбіції вище іміджу країни.
Це і низка успішних губернаторів, які уже навіть почали реєструвати локальні партії, під які будуть заганяти електорат, у разі не перемоги їх чинного політичного лідера. Зрозуміло що відкрито вони наразі 100% у провладній партії, але розуміючи швидкоплинність такого розкладу, уже будують запасні аеродроми.
Логіка таких подій очевидна, і багато в чому виправдана. Адже як мінімум це дасть можливість балатуватись не як опозиційний популіст, а як людина із результатом, причому свіжим в пам’яті населення. Що може контрастувати на іміджі постійно-критикуючих опозиціонерів.
В той же час, позбутись “ярма” влади і піти в повну опозиційність, не так просто. Адже колеги по владі, не готові жертвувати собою, виключно заради корисних політичних амбіцій, своїх колишніх колег.
Політолог Микола Давидюк
