А я вам так скажу, дисципліновані співгромадяни і нетерплячі співвітчизники: білий дим з труби Конституційного Суду так і не пішов, але Володимира Зеленського своїм Папою судді вже обрали.
Це про визнання судом указу Президента конституційним. А порівняння з конклавом кардиналів виникло тому, що підтримка указу Зеленського в КС сформувалася досить швидко, але судді шукали відносного консенсусу. Не склалось.
Чесно кажучи, сенсацією рішення КС не вважаю. Тому що ситуація виглядала більш прозорою, ніж пеньюар куртизанки.
У недавні часи депутати від влади свідомо не захотіли прописати розділ про парламентську коаліцію в законі про регламент, а тепер вони ж звернулися в КС з вимогою винести однозначне рішення. З питання, яке законодавством до ладу не врегульовано. І на догоду нешановних депутатів шановні судді змушені були вдавати з себе стадо корів на тонкому льоду. Але це не означає, що вони готові були депутатам підігравати.
Та й взагалі важко уявити, що може зупинити запущені позачергові парламентські вибори.
Президент Зеленський по соціології продовжує залишатися улюбленцем публіки. Причому, єдине його помітне рішення, позитивно сприймається суспільством – це як раз розгін опротивненої Верховної Ради. Зеленський категорично не може давати задній хід виборів, тому що відразу перетвориться в слабака, з яким не рахуються. Під тривалі оплески порохолюбів.
Навіть якби КС взбрикнув і визнав указ Президента неконституційним, то ВОЗ просто видав би новий указ – зі зміненою преамбулою, але колишньою датою проведення дострокових виборів.
У Конституційного Суді це все, зрозуміло, прекрасно розуміли. В результаті ми отримали чергове політико-правове рішення. Але лицемірні стогони щодо переважання політичної доцільності над правовою чистотою краще залишити до отримання «Слугою народу» монобольшості в новій Раді: ось тоді це буде дійсно актуально.
Поки ж виборчий процес рухається в точності за моїм прогнозом, викладеним в попередньому «телетайпі»: «Слуга народу» бореться за 50% +; «Голос» Святослава Вакарчука зростає і претендує на призової трійки, «Європейська солідарність» Петра Порошенка в протифазі з «Голосом» падає і ризикує взагалі прогоріти; позиції «Оппоплатформи» Віктора Медведчука і «Батьківщина» Юлії Тимошенко стабільні; «Сила і честь» Ігоря Смешка балансує на межі проходу.
Тут доречні коментарі.
Незбагненним чином громадська думка країни побачила панацею в оновленні українського політикуму і певної його десакралізації. Чому, на якій підставі, яким чином – невідомо й незбагненно, але так є.
«Слуга народу» органічно відповідають цьому суспільному запиту. Ключове слово – «органічно», тобто, природно і несуперечливо. Фонтани, шорти, журналісти в святая святих – кімната відпочинку Президента…
З «Голосом» – те ж саме. Аналогічне переважання оновленої форми над відсутнім вмістом.
Але ось коли зображати оновлення і очищення почав Петро Порошенко… Виконувати доступність і європейську ніжність…
Щоб максимально зберегти відсоток з президентських виборів, ПОПу навпаки треба було битися в націоналістичному припадку, пускати з рота червоно-чорну піну і погрожувати спаленням на вогнищах всім, хто навіть чхає з російським акцентом.
Включити в своїй список самих кондових і одіозних персонажів зі свого оточення, записати туди якихось пенсіонерів союзного значення, щоб продемонструвати своєму електорату: ніяких молодіжних викрутасів і відходу від «совка в шароварах» не планується.
Не викидати зі списку Наталю Баласинович після її класичного зашквару, а демонстративно пересунути матершинницю на друге місце, замість Андрія Парубія. (Хоча, звичайно, Парубій – теж зашквар, притому, хронічний).
Коротше, вести себе, як шалений відморозок. І тоді інші псевдопатріотичні відморозки по країні продовжували б бачити Петра Порошенка своїм непохитним духовним вождем.
Але Порошенко раптом вирішив косити під європейця. Сімейні цінності всякі… Прямо на рейках… З «Слугою народу» він, виявляється, готовий блокуватися, з цим «агентом Путіна і модифікованим Януковичем».
У щирість ПОПа виборці вірять стільки ж, скільки в пристрасть згадуваної вище куртизанки. Тому з попаданням в Раду назрівають складності. Поки що переборні, але надії є.
А тим часом Президент Зеленський фонтанує ентузіазмом із приводу можливого переїзду в колишній музей Леніна (там що, комуністична аура пожижіша, ніж в будівлі ЦК КПУ?), А його глава чи то адміністрації, чи то вже офісу Андрій Богдан примножує досвід одного відомого професора конституційного права з КДУ.
Так-так, перекроювання правового поля за рахунок скасування попередніх нормативних документів, указів, зокрема – це порочна кравецька практика. Порочна, тому що вона вибиває будь-який правовий та раціональний грунт з-під завдання вибудовування ефективної системи влади.
Навіщо, питається, виконувати чинне законодавство, знаходити політичні компроміси в Раді, випускати юридично бездоганні регулюючі документи, якщо у нас вкорінюється практика масового скасування рішень попередньої влади? Куди простіше заплющивши очі приймати ті рішення, які не можна, але дуже хочеться, адже потім їх все одно скасують!
Більш того. Ось уявіть, що якийсь хитрий юрист з страхового товариства Ллойда скасує всі розпорядження капітана «Титаніка» по прокладанню курсу, і на цій підставі буде стверджувати, що «Титанік» не потрапляв в фатальну точку Атлантичного океану, відповідно, ніякого зіткнення з айсбергом не було. І ніякої страховки нікому не має бути виплачено.
Маячня ж? Тому що не можна юридичним крючкотворством на папері скасовувати те, що вже відбулося в реальному житті. А у нас чомусь намагаються.
Так що, нехай залишаються і діють всі ідіотські і корупційні рішення попередньої влади? Ні звичайно!
Але їх слід не просто обнуляти, а замінювати іншими, правильними рішеннями, бажано, законами. Щоб діяло нормальне стабільне правове поле. А то, наприклад, один Президент ввів штрафні санкції за порушення в обороті готівки, а інший їх скасував. У правовій державі це означало б, що всі накладені за минулий період штрафи повинні бути повернуті оштрафованим підприємцям. Та не просто так, а ще й з компенсацією за моральну шкоду.
І як ви собі це уявляєте? Та ото ж.
Загалом, чекаємо вже зрозумілих підсумків дострокових, але відтепер конституційних виборів, появи мегафракції як основи міцної коаліції з непоєднуваних елементів і подальшого демонтажу діючої державної системи.
А що потім? Як мінімум, два варіанти. Перший: на розчищеному будмайданчику почне планомірно зводитися нова – ефективна і сучасна державна система. А щодо другого ви і самі здогадуєтеся.
P.S. Про «відновлення» УПЦ КП писати не хочу. Тому що виправдалися найгірші побоювання, висловлені ще на самому початку політичної метушні навколо томосу. Так що давайте, нарешті, залишимо Богу Богове.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»
Нагадаємо, партія Зеленського «Слуга народу» розкрила своє справжнє обличчя: «Ми боремося за…».
Як повідомляла Politeka, Зеленський здобув яскраву перемогу, Рада підписала доленосний документ: «Скільки можна затягувати?».
Також Politeka писала, що Зеленський ошелешив заявою про свою відставку.
