Випадок стався в одній з кременчуцьких лікарень

В одній з кременчуцьких лікарень лікарі халатно поставилися до лікування бійця 72 бригади, пише волонтер Марина Шляпіна.

Заходжу в палату, варто заплакана мама біля ліжка сина. Поруч стоїть відключений апарат подачі кисню, маска лежить поруч з бійцем. Андрій дуже важко й уривчасто дихає. Заходить лікар анастазіолог. Ставлю йому питання. Він дивиться, мовчить, пропонує піти до головлікаря. Спускаємося. Далі наше спілкування:

– Доброго дня. Я волонтер. Можу я дізнатися що відбувається, що з Андрієм? Чому ви нічого не робите?

– (головлікар) А нам подзвонили і сказали, що ви приїдете і заберете його до себе в Кременчук, в госпіталь, що ви домовилися.

– Хто подзвонив? Ви правда серйозно про це думали? Тобто я повинна була приїхати з Полтавської обл. в Кіровоградську, щоб забрати бійця в такому стані і відвезти на машині в Кременчук? Чому Ви до сих пір нічого не зробили, нікуди не подзвонили, не спричинили санавіацію врешті-решт? Ну якщо ви не можете зробити більше, немає обладнання, фахівців, то чому ви досі сидите і нічого не робите? ”Хороших лікарів розібрали”: уже відмовляються лікувати, українці стають жертвами медреформи

– Ми не можемо його перевезти, він не транспортабельний. І йому трохи легше.

– Чому Мама купує ліки, які йому як УБС? У вас немає 3-х 10-ти кубових шприців? Аналгина? Фізрозчину? Дез. засоби?

– Я не знаю, що купувала мама і чому. Може цього нічого немає в списку. Вийдіть з мого кабінету.

Я вийшла. Прийшла знову в палату. Мама плаче просить допомогти, врятувати, відвезти.

Починається марафон із сотні дзвінків, повідомлень. Андрій просто лежить на ліжку … Лежить, і погано дихає … Потім намагається включити кисень, але нічого не розуміє в кнопках. Я йду шукати медсестру. Не знайшла.

Зайшла медсестра і занесла список: “аналгін, димедрол, диклофенак”. Я попросила підключити кисень, сама пішла купити ліки. На моє запитання чому це купується, адже йому це належить безкоштовно, мені сказали “Тю так тут на копійки”

Коли я повернулася, почалося шоу. Був анастазіолог, близько п’яти медсестер. “Ти хто така? Пішла звідси!”, “Викликайте поліцію, нехай заберуть її!” … Анастазіолог раптом став погано бачити, і пішов, до мене так близько, що наші лоби сопрікосающіхся. Я намагалася відштовхнути і просила відійти від мене на безпечну відстань, але мабуть і зі слухом було погано. Мама Андрія раптом стала хвалити докторів, і говорити, що вони найкращі. Нехай сина кудись відвезуть в госпіталь, врятують.

Я чесно, такої байдужості не бачила давно. Андрія повезли до Кіровограда (як виявилося він все таки транспортабельний). Я поїхала додому з важким, спустошеним серцем. Не розумію як люди можуть бути Чи не людьми … Дуже сподіваюся, що час, який упустили, можна надолужити і повернути Андрія, бійця 72-й до життя.

Нагадаємо, в Дніпрі вибухнув скандал через лікарів, українці в люті

Як повідомляла Politeka, лікарі відмовляються приходити навіть до дітей: медреформа

Також Politeka писала, що приховують від нас лікарі