Політолог Руслан Рохов пояснив, за якими принципами працюють моделі управління державою, зокрема парламентської та президентської республіки.
Про це він розповів у програмі Геннадія Друзенка «Конституційна кухня».
За словами гостя програми, ненависть до олігархів є лівою парадигмою, популярною, але навряд тут йдеться про переважно більшість. З іншого боку, каже Рохов, є інша частка, яку він умовно називає республіканцями. Принагідно експерт посилається на низку досліджень, які вони проводили: «Одне з питань було: «Хто, на вашу думку, відповідальний за повсякденну безпеку громадянина?». Були варіанти відповідей: «Він сам» і «Поліція», і 34 відсотки сказали, що він сам». За словами політолога, ці 34% - патерналісти.
Друзенко зі свого боку запитав, як можна уникнути ситуації зіткнення між президентом із прямим мандатом від народу та антипрезидентською американською спільнотою, у якій рейтинг президента Байдена постійно падає. Як пояснює Рохов, якщо говорити про парламентську модель правління, то йдеться про еволюцію, а президентська модель – це шанс на те, що відбудеться революція та певний прорив.
З іншого боку, міркує гість програми, все не обов’язково відбувається саме так, оскільки це пов’язано з особистістю. «Якщо вона відповідає на запит, якщо вона спроможна, є носієм ідеї, якщо вона має команду, спроможну цю ідею реалізувати – так, він це зробить», - пояснює політолог. Аби не бути голослівним, він нагадує, що не лише президент Рузвельт провів серйозні реформи.
Рохов акцентує на тому, що парламентська модель – це еволюція, вона дає шанс домовитися або ж переформатуватися. Тобто, розповідає він, йде політик, розпускається уряд, формується нова коаліція, вибори у парламент, якщо ж домовитися не вдається, то проходять перевибори. «З одного боку, це дозволяє підвищувати рівень договороспроможності, з іншого – вона дає можливість сталої інституційної моделі», - міркує експерт.
Як повідомляла Politeka, Рохов розповів, де знайти гроші на утримання політичних партій.
Також Politeka писала про те, що Рохов розповів про те, як дві моделі державного устрою можуть діяти в конкретних умовах.
