В цьому році святкує свій 25-річний ювілей загальнонаціональна програма «Людина року».
Вже чверть століття програма зводить на зірковий п’єдестал справжніх лідерів незалежної України, особистостей, які професійною майстерністю, творчою енергією, яскравим талантом і мудрістю здобули широке визнання й авторитет. Шанована і відома не тільки в Україні, а й за її межами, «Людина року» активно впливає на процеси формування та становлення вітчизняної еліти, сприяє подальшому соціально-економічному розвитку держави, відродженню духовних цінностей, служить благородній справі консолідації прогресивних сил суспільства.
Щорічно, завдяки цьому унікальному проекту, ми маємо чудову можливість вшанувати найкращих, віддячити за їхню самовідданість, мужність, творчий пошук та невтомну працю. А ще – зарядитися, надихнутися цією дивовижною енергією успіху, відчути гордість за свою країну і її найкращих, найдостойніших представників.
За 25 років існування програми, історії здобутків і перемог наших видатних співвітчизників стали своєрідним літописом національного відродження і прогресу України в усіх напрямках суспільно-політичного, економічного й духовного життя.
Тож з нагоди почесного 25-го ювілею, ми хочемо разом з вами згадати найвідоміших, знакових, уславлених співвітчизників, які в різні роки отримували почесний титул «Людина року».
Імена цих людей спалахували на небосхилі української держави, як зірки.
Це люди-Прометеї, люди-легенди, чий внесок у становлення і розвиток країни важко переоцінити.
Історія № 4. Геннадій УДОВЕНКО
«Містер Головуючий» в ООН
«Поки говорять дипломати, гармати мовчать». В цьому стислому вислові – вся суть надзвичайно важливої, складної і дуже відповідальної професії дипломата-міжнародника. Офіційно представляючи свою державу на світовій арені, він не має права на помилку або навіть зволікання. І допомагають йому в цій нелегкій місії – аналітичний розум, інтуїція,ерудованість, витримка, артистизм. А ще – талант переконувати і вміння попри все відстоювати інтереси своєї країни.Всіма цими якостями в найвищій мірі володів видатний дипломат і політик Геннадій Удовенко.Саме йому належить формула успіху української дипломатії – так звані «Три П» – «дипломат має бути Патріотом, Професіоналом і Порядною людиною».
…Звичайно, для нас зараз це дивно, але перш ніж зайнятися дипломатичною діяльністю Геннадію Удовенко, випускнику факультету міжнародних відносин Київського університету імені Шевченка, довелося спочатку попрацювати... головою колгоспу! А що поробиш, коли партія дала таке доручення? Тож дипломатичний досвід 24-річний Геннадій набував у селі. «Три роки, с 1955 по 1958-й, в гумових чоботах месив болото», – згадував Геннадій Йосифович.
Потім було навчання в аспірантурі і робота в Міністерстві закордонних справ УРСР. В 1965 році Геннадія Удовенко відрядили в секретаріат відділення ООН в Женеві, а через дев’ять років він очолив одно з управлінь секретаріату ООН у Нью-Йорку. В США в його службовому кабінеті був встановлений протипідслуховуючий пристрій. Він цілими днями гув, щоб американська розвідка не могла прослуховувати розмови. Іноді по 12 годин доводилося працювати під акомпанемент цього гулу. Допомагали витримка і величезне бажання бути корисним своїй Батьківщині.
Наступною кар’єрною сходинкою була посада заступника міністра закордонних справ УРСР, після чого він отримав статус Надзвичайного і Повноважного Посла.
Енергійність, рішучість, вміння швидко адаптуватися до будь-якої ситуації – всі ці якості Геннадій Удовенко вважав інструментами в своїй роботі. І при потребі блискуче ними користувався. Отримавши призначення послом до Польщі, він у стислі терміни опанував досі незнану польську мову, міг вільно спілкуватися із громадянами та політиками цієї держави. Те, що сьогодні Польща допомагає Україні у просуванні на шляху європейської інтеграції, значною мірою заслуга і першого посла нашої держави у Варшаві – Геннадія Удовенка.
З набуттям Україною незалежності весь свій хист і талант дипломата Геннадій Удовенко направив на визнання і ствердження у світі молодої держави. В 1994 він стає очільником Міністерства закордонних справ України. Геннадій Йосифович тримав руку на пульсі всіх доленосних міжнародних угод. Так, підписання в 1997 році Хартії про особливе партнерство між НАТО і Україною стало колосальним проривом у становленні відносин з цією організацією.
Взагалі, темп, в якому наша країна просувалася на сцені зовнішньої дипломатичної діяльності, загалом не мав прецедентів у світі. Ніяка інша держава не зробила стільки за такий короткий час. І Геннадій Йосипович доклав до цього руку, голову і серце.
Впливового дипломата Геннадія Удовенка добре знали і поважали не тільки на Батьківщині. Багато років він був постійним представником України в Генеральній Асамблеї ООН. В апараті ООН Геннадія Удовенка називали не інакше як «містер Chiefman», тобто «Головуючий». «Тому що я весь час десь головував. В 1985 році був головою Ради Безпеки ООН. Потім двічі, коли Україну обирали членом Економічної і Соціальної Ради ООН, був віце-президентом цієї Ради. Я був дуже популярною людиною в ООН», – з посмішкою розповідав Геннадій Йосифович.
Величезний авторитет Геннадія Удовенка в ООН сприяв обранню його на посаду, про яку може мріяти будь-який його колега. Український дипломат став Президентом 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (1997-1998 рр.). Саме під його керівництвом було проведено низку реформ в цій організації, приведено її у відповідність до нових геополітичних умов. В дипломатичних колах 52-гу Генеральну Асамблею так і називали – "Асамблея реформ". Обрання Геннадія Йосиповича на найвищу дипломатичну посаду у світі засвідчило не лише його особисте визнання, а й визнання всієї української дипломатії.
Ще одна грань яскравої діяльності Геннадія Удовенка – робота парламентарем. У 1998 році в Верховній Раді він очолював Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.
…Говорять, що дипломатами не стають, а народжуються. Мабуть, це дійсно так, адже ця професія – унікальна. І Геннадій Удовенко був унікальним майстром своєї справи. За переговорним столом зі спокоєм на обличчі він тонко вів справжню битву, виборюючи для своєї країни формули компромісу, розблоковуючи конфлікти, попереджаючи негативний розвиток подій. Професійна «вага», стратегічне мислення та вміння переконувати дозволяли йому вигравати найскладніші дипломатичні бої.
Міністр закордонних справ Російської Федерації тих років Євген Примаков якось сказав: «Геннадій Йосифович, після наших дискусій я зрозумів, що нам треба вчити наново російську еліту, вона повинна нарешті зрозуміти і визнати, що Україна є незалежною державою і повернення до старого бути не може».
І це слова багаторічного принципового опонента!
Неперевершений дипломат і політик, Геннадій Удовенко ввійшов в історію України як другий міністр закордонних справ, голова «Народного руху», народний депутат трьох скликань. Він також залишається єдиним українським дипломатом, який обіймав найвищу дипломатичну посаду в світі.
За видатні заслуги перед Україною Геннадій Удовенко нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого III, IV таV ступенів, орденом «За заслуги» II та III ступенів, Почесною відзнакою Президента України.
8 березня 1997 року під час першої урочистої церемонії вручення премії «Людина року-1996» Геннадій Удовенко був удостоєний високого титулу «Дипломат року». Саме він першим в історії загальнонаціональної програми отримав престижну статуетку в цій поважній номінації.
Генеральна дирекція загальнонаціональної
програми «Людина року»
