Росія планує широкомасштабну війну проти України – Ігор Мазур

– За інформацією російських ЗМІ ви “перебуває на території РФ з початку 2016 року і займається вербуванням активістів для організації заворушень у Москві”.  

– Ну, почнемо з того, що на початку 2016 року я ще був на фронті, в лавах ЗСУ, звідки демобілізувався аж у квітні. Дивує й сам формат звинувачень: крім мене, в розшук оголошені українські адвокат Олександр Золотухін і юрист Микола Біллер. Біллера я взагалі не знаю. Але, як заявив якийсь слідчий Генпрокуратури Російської Федерації, саме ми зараз, буцімто, формуємо групи для проведення терористичних актів у Москві. Не здивуюся, якщо найближчим часом самі ФСБешники щось і підірвуть.

Вони видно там забули, що я давно перебуваю в розшуку в РФ, адже є одним із засновників «Правого сектора». Мене, Яроша, й Музичка десь у лютому 2014-го Росія звинуватила в належності до терористичної організації і подала в розшук. Була заборонена діяльність Правого сектору на території Росії (хоч і до того там жодної діяльності ні ПС, ні УНА-УНСО не було).

– За участь у бойових діях під час першої чеченської війни на боці Чеченської Республіки Ічкерія, вас теж оголошували в розшук в РФ.

– Так, але це вже пізніше. Це вже коли в Росії, в березні 2014 затримали за сфабрикованими звинуваченнями українських активістів Миколу Карпюка і в серпні – Станіслава Клиха. Росіяни зразу ж почали «качати» цю тему з кримінальною справою за війну в Чечні. Приплели туди і братів Тягнибоків, і журналістку Наталку Чангулі, і Арсенія Яценюка. Сплив там і я. За матеріалами справи, я 14-го грудня 1994 на «Мінуткє» (одна з площ міста Грозний, – ред.), зустрів Карпюка. Хоча в цей час  – чи не того ж самого 14 грудня – у Києві був матч «Динамо» (Київ) – «Баварія» (Мюнхен), на який я ходив із однією своєю знайомою.

Виходить, мене уже тричі оголошували в розшук. Це дещо кумендно. Але їм не звикати. Скажімо, по справі участі у російсько-грузинській війні 2008 року, яку росіяни теж «качають», проходить Юрій Шухевич (83-річний політв’язень, в радянських тюрмах повністю втратив зір, – ред.).

Приписували йому, що убивав російських солдатів. І УНА-УНСО, мовляв, була й там. Це висновки російської прокуратури. Надали навіть «фотодокументи». Перша сторінка – надпис «Конгрес українських націоналістів». Знизку – шеврон УНСО. Хіба не «брєд сивої кобили». Далі фото «уазика» з 4-ма бійцями. У одного на шевроні – великими літерами – «Шевченко», щоб і тупим було зрозуміло, що то українець.

– Чому саме зараз в Росії «піднімають» тему з обвинуваченнями в тероризмі?

– Я розглядаю це в руслі систематичної підготовки Росії до широкомасштабної війни. Мені здається, цей місяць іде на збирання «свідчень» агресивних дій України проти Росії. Трохи раніше була каламутна історія з українськими «диверсантами» в Криму, які нібито напали на частину ФСБ.

Зараз зловили підлітків-партизан на Донбасі. І останнє –  ця заява про нас і терористичні акти. Паралельно арешт у Москві кореспондента «Укрінформ» Романа Сущенка. Думаю, будуть ще моменти. Ось, кримських татар в окупованому Криму зараз «напрягають».

– Тобто, не так і важливі конкретні персоналії – головне «фактаж»?

– Так. Перескочу на «чеченську» тему. У нас в УНСО є голова виконкому Ярослав Лагнюк. Він проходить за тією ж самою кримінальною справою по Чечні. В 95 році він буцімто під моїм і Сашка Білого командуванням воював там. Ну, в тому з загоні, де й Арсеній Яценюк,  брати Тягнибоки, Дмитро Ярош. А ще – Іннокентій Смоктуновський і всі актори театра імені Франка (сміється).

-Це жарт?

-Звісно, бо Лагнюку на той час було чотири роки. Скоріше, це робиться так. Береться керівництво якоїсь української націоналістичної організації, не дивлячись навіть на біографічні дані. Тикається пальцем – ось, терорист. В УНСО є такий Влад Мирончук. Так от, на фотографіях часів чеченської війни 94-95 рр., що демонструє слідчий комітет Росії, є він, Мирончук. Фізіономія обведена колом, стрілочка. І підписано – Яценюк. Яценюком призначили Влада. Ну, це фото 97 року в Грузії, взагалі-то. І в книжці Валерія Бобровича «Щоденник сотника Устима» (військовик, воював на Кавказі як командир батальйону «Арго», – ред.) про це написано.

-Що за темна історія із затриманням російськими спецслужбами Миколи Карпюка і Станіслава Клиха?

– Історія така. Початок березня 2014, іде референдум у Криму про статус «полуострова». Наскільки я розумію з того, що говорить Карпюків кум, Владислав Фурса (екс-координатор Київської обласної організації “Правого сектора”, – ред.), Карпюку передали про бажання налагодити контакт з боку якихось високих ФСБшних чинів, які, буцімто, мають вплив на самого Путіна. І які запевняли, що питання входження Криму до Росії ще можна відкласти, але для цього треба зустрітися з певними російськими політичними лідерами і переконати їх, що пост-майданна Україна не буде антиросійською.

Російська сторона при цьому, буцімто, воліє говорити не з маріонетками «масонов-амєріканцев», а з лідерами націоналістичних, патріотичних сил. За якими реально стоїть Майдан.

– Ви знали про цю розмову?

– Ні. Думаю, знав Ярош, Фурса і нинішній народний депутат Андрій Артеменко. Микола вагався, але таки поїхав. Щойно зайшов у прикордонну зону, як його схопили. Разом із Фурсою, але того чомусь через 15 діб випустили. Запевняв, що Миколу теж скоро відпустять. Що росіянам не вигідно його тримати, їм краще, аби він тут, на місці воював із цими «продажними американськими маріонетками». Між іншим, коли Фурса звідти повернувся, то очолив “Батальйонне братство”, робив різні провокативні акції. Потім почалася війна. Мені набридли уже ці розмови про скоре «визволення Миколи». Ми провели кілька акцій за його звільнення. А потім я поїхав в зону АТО.

– Зараз яка там ситуація?

– Дали Карпюку 22, 5 років ув’язнення, Клиху – 20 років. 26 жовтня має бути засідання апеляційного суду. Чи є шанс витягти їх? Найбільший шанс – обмін на когось дуже серйозного. Але не факт, що українська сторона вибере саме Карпюка. Може, є зовсім інші клієнти. Як колись, коли після звільнення Шкіля по справі «9-го березня» 2001 року, коли почали піднімати питання про звільнення й інших хлопців, пані Юля Тимошенко відповіла Степанові Хмарі: «Пане Степане, Україні потрібні політв’язні!» Іронія долі в тому, що невдовзі й сама стала політв’язнем.

– Але чому в загоні українських «боївкарів» виник Яценюк? Ну це ж зовсім анекдотично.

– Росії треба було затвердити в колективній свідомості свого обивателя тезу про те, що вся українська влада – терористична. Дивіться, хто там керує. А на час подій у Чечні Яценюк мав 20 років, учився в Чернівецькому університеті на юриста. Ну який бойовик? Якби йому тоді сказали – «Сєня, поїхали на війну», то, думаю, було б як у тому анекдоті. Скоріше б руку відірвали, тягнучи, ніж би він пішов добровільно.

– Ви були одним із організаторів та учасників нещодавньої попереджувальної акції під МВС. Які причини цієї акції?

– Вимоги – відставка Хатії Деканоїдзе та недопустимість прийняття закону про “презумпцію правоти поліцейського”. Загроза скочування України не просто до поліцейської держави, а поліцейської держави без поліцейських-професіоналів. Відставка Авакова також була на порядку денному.

– Вас почули?

– Деканоїдзе була дуже зайнята, вийшов якийсь заступник. Але я побачив Іллю Ківу (громадський діяч, нині керівник департаменту протидії наркозлочинності НПУ,- ред.). Він був керівником полтавського Правого Сектору. Потім створив батальйон «Полтавщина», який пішов під мінтів. І за це Ківа отримав погони майора міліції. Хоча буквально ще в червні ми з ним були на засіданнях парламентської комісії з розслідування вбивства Сашка Музичка (Білого), і він там кричав – дайте мені сюди Євдокимова (з 5 березня 2014 року — перший заступник Міністра внутрішніх справ України, – ред.), дайте Авакова!

Ківа ж прийшов з тої сторони і, значить, – підтримав цю «презумпцію» правоти поліцейського. Мені цей діалог був важливим у моральному плані. Я його спитав – ти вважаєш, що історія з Білим нормальна? Сашко тікав, його застрелили при спробі втечі, це рік назад навіть Геращенко (радник міністра внутрішніх справ України, – ред.) визнав. Мовляв, чинив спротив бійцям «Сокола» і був убитий, а не сам застрелився, як казали спочатку. Ківа, по-своєму, представник Майдану в сьогоднішній новій поліції. Можна сказати, нове обличчя.

Убивство Білого було якраз тому, що міліції дали право на вбивство. Санька мав 50 років, здоровий дядько. Він би не вискочив ні в яке вікно, як писали. Думаю, це все було задумано спочатку. І відповідь Ківи про те, що він цим питанням не займався, свідчить про одне – коли один чи два представники Майдану потрапляють до якихось силових структур, вони там розчиняються. Як казав колись дядя Толя Лупиніс, якщо з бочки з квашеними огірками дістати один огірок, а на його місце сунути інший, сирий, то дуже швидко він теж стане квашеним.

– Справа Музичка-Білого вже закрита?

– Я так зрозумів, що ця справа – «висяк». Комісія закрилася, Ківа став майором, а тепер і полковником міліції. Той же націоналіст Микола Величкович, який був тоді заступником міністра ВС і зніяковіло переминався з ноги на ногу, тепер став народним депутатом. Ніби теж уже ні при чому. Ярош запити робив, але депутатські запити часто або викидаються, або лежать мертвим вантажем.

– Як потрапили в АТО?

– Коли почалася війна, ми проводили вишкільні табори і готували добровольчий батальйон. Потім побачили на прикладі того ж ПС, що хлопці бігають з десятком автоматів на сто осіб. Переговорили з Генштабом, з Муженком і Гелетеєм про те, що готові йти до ЗСУ, ящо будемо там не тільки рядовими, але й офіцерські посади будуть теж за нами.

Були ще дуже гарні пропозиції від Авакова, щоб ми стали міліцейським підрозділом. Він, мабуть, хотів цим «закрити» тему вбивства Музичка. Ну, ми просто сказали, що в нас у марші написано: «Кому в УНСО, кому – в мінти!» І стали частиною 54-го окремого розвідувального батальйону, сформувавши ще дві роти.

– На фронт плануєте повертатись?

– Поки я був командиром роти, в мене жоден боєць не загинув. Були поранені, але не тяжко. А за цих півроку, коли демобілізувався, вже троє загиблих. Якщо буде необхідність – знову піду. Йде нагнітання ситуації. І в Києві теж. От, у мене знайомий займається виготовленням наметів. Йому замовили десь 200 наметів з надписом «Трибунал».

Є інформація, що десь на кінець жовтня готуються масштабні акції. Бачимо заяви Радикальної партії, Юлії Тимошенко, для якої це буде остання спроба заскочити на «білого коня», бачимо перетворення полку «Азов» на політичну силу – з наголосом на слово «сила». Бачимо Авакова, який намагаєтсья свої поліційні підрозділи зробити не тільки правоохоронними, але й силовими… Все йде до великої війни, до загострення боротьби за владу. Хтось буде боротися за владу в Україні, хтось  її буде валити.

Павло Вольвач