Дмитро Фірташ: «газовий король» в бігах

Біографія

Дмитро Фірташ народився 2 травня 1965 року в селі Богданівка (нині Синьків), Заліщицький район, Тернопільська область.

Сім’я

Одружений, батько трьох дітей.

Освіта

1982-1984 – Краснолиманське залізничне профтехучилище, потім Національна академія внутрішніх справ України.

Кар’єра і бізнес

1984-1986 – служив в армії

Після армії разом з дружиною Людмилою Грабовецькою вирощували на продаж помідори, троянди, розводили песців.

Працював водієм у пожежному відділенні Чернівецької взуттєвої фабрики.

На початку 1990-х продавав горілку.

1993 – налагодив торгові зв’язки з середньоазіатським регіоном і організував постачання продовольства в обмін на туркменський природний газ.

1995 – арештували за підозрою в контрабанді великої партії спирту.

1996-1999 – жив у Німеччині

2002 – створив компанію EuralTransGas. Придбав підприємства «Нітроферт» (Естонія) та «Таджик Азот» (Таджикистан), що виробляють мінеральні добрива.

2002 – брав участь у виборах до парламенту за списком Всеукраїнського політичного об’єднання «Жінки за майбутнє».

2003 – в Угорщині заснував компанію Emfesz для розвитку газового та енергетичного бізнесу.

Того ж року став акціонером ВАТ «Рівнеазот».

2004 – спільно з російським «Газпромом» створив компанію «Росукренерго» та придбав австрійську компанію Zangas Hoch – und Tiefbau GmbH, що спеціалізується на будівництві газопроводів та інфраструктури.

У тому ж році став головним акціонером Кримського содового заводу і «Кримського титану».

2007 – заснував приватну міжнародну групу компаній Group DF.

2010-2011 – почав процес об’єднання українських азотних підприємств. Став власником «Концерну «Стирол», «Сєверодонецького об’єднання «Азот» і черкаського «Азоту».

2011 – став акціонером «Надра Банку».

2013 – придбав компанію Inter Media Group Limited.

2011 – обраний головою ради Федерації роботодавців України.

У березня 2014 року влада Австрії затримали Фірташа у Відні за запитом ФБР.

Компромат і чутки

Від помідорів до газу

Що таке бізнес, Дмитро Фірташ знає з дитинства. Основним джерелом доходу його сім’ї були теплиці, у яких вирощували помідори. У сезон родина мала 5-6 тисяч рублів доходу. У той час на ці кошти можна було купити «Жигулі».

Проте, після служби в армії, Дмитро Васильович не став продовжувати справу батьків. Він поїхав у Чернівці, де влаштувався водієм в пожежне відділення Чернівецької взуттєвої фабрики. Але бізнесова жилка давала знати про себе. Офіційної зарплати Фірташу було замало і він підторговував на стороні краденими валянками. Коли його «бізнес» викрили, то хотіли порушити кримінальну справу, але за Фірташа замовив знайомий батька – начальник пожежної охорони міста Юрій Гулей.

Гулей підтримав його і після звільнення. Подарував автомобіль і залучив до торгівлі цукром та бензином. В середині 1991 року порекомендував своїм партнерам Марині Калиновські, її чоловіку Зіновію і брату Петру Москалю. Калиновські торгували консервацією та соками. Бізнес розростався і скоро Фірташ витіснив з нього чоловіка та брата Калиновської.

Згодом він знайшов вигіднішу справу, ніж торгівля соками, й налагодив бізнес з продажу горілки.

Проте, влітку 1995 року в нього виникли проблеми. Фірташа арештували за підозрою в контрабанді великої партії спирту. В СІЗО він провів три місяці.

До речі, у 2002 році Калиновська й Фірташ в інтересах бізнесу навіть взяли фіктивний шлюб, який через кілька років закінчився скандалом з поділом майна.

Однак, у той час, їхні справи йшли вгору, особливо після створення фірми КМІЛ.

З 1992 року Дмитро Васильович почав їздити в Москву з метою пошуків нових партнерів. Там він познайомився з особою з Туркменістану. Таким чином, у 1993 році з’явилися схема Фірташа – «продукти в обмін на газ».

Звісно, вийти на ринок енергоносіїв просто так неможливо. КМІЛ не володіла активами, щоб торгувати газом в масштабах країни. Перший газовий контракт фірмі допоміг отримати Володимир Галаздра – член правління Полтавського ГЗК та директор невеликого підприємства «Барі», яке в 90-х було частиною імперії «Інтергаз» Ігоря Бакая. Саме у Бакая й була квота на постачання газу в Україну. Отже, Фірташ постачав продукти в Туркменістан, там купував газ, а потім перепродував паливо Бакаю в Україну.

У 1998 році Бакай ініціював створення НАК «Нафтогаз України» і став першим головою правління. Проте у газовій схемі Україна-Туркменістан «Нафтогаз» участі не брала. Усе робили через дрібні посередницькі фірми. Розподіл палива відбувався наступним шляхом: НАК поставляла газ в «неприбутковий» сектор: бюджетним організаціям, облгазам, держустановам, а от прибутковий промисловий сектор належав дрібним посередникам. Тобто, державі від поставок лишався мізер, а Бакай і Фірташ клали в кишеню мільярди.

Незабаром КМІЛ одержав пропозицію про співробітництво від найбільшого газового трейдера – компанії «Ітера» та її керівника Ігоря Макарова. Для забезпечення спільних схем по постачанню продовольства в Туркменістан у 2001 році на Кіпрі була зареєстрована компанія Highrock Holding Ltd, директором якої призначили Фірташа.

У 2002 році «Газпром» і «Нафтогаз» підписали угоду про створення спільного підприємства, яке мало займатися транзитом туркменського газу. Наступного дня за вказівкою Фірташа була створена компанія Eural Trans Gas. Пізніше вона і стала першим газовим монополістом і посередником у постачаннях туркменського газу.

А вже через два роки відбулася зміна посередника – Eural Trans Gas на RosUkrEnergo.

Причиною такого кроку стали обвинувачення Eural Trans Gas у зв’язках з одним із найодіозніших авторитетів кримінального світу – Семеном Могилевичем.

«Тінь» Могилевича

«Тінь» Могилевича переслідує Фірташа й досі. Його сумнівний зв’язок з ним став приводом для інтересу до постаті Дмитра Васильовича з боку американського Федерального бюро розслідувань. За його запитом 12 березня 2014 року австрійські правоохоронці затримали олігарха у Відні.

Федеральна поліція Австрії повідомила, що Фірташ знаходиться в розшуку з 2006 року. Його звинувачують у хабарництві, зокрема, він, нібито, заплатив $18 млн індійським чиновникам для отримання дозволу на розробку родовищ титану в Індії, а також у створенні злочинного співтовариства.

Дмитро Васильович провів у в’язниці десять днів. Його випустили під розписку про невиїзд з Австрії під заставу в 125 млн євро.

Не газом єдиним

Окрім газового сектору, Фірташ вкладав гроші в хімічну галузь. Першими у 2002 році він купив «Таджик Азот» і «Нітроферт». Через рік газовий магнат став акціонером ВАТ «Рівнеазот», яке стало лідером в Україні з виробництва мінеральних добрив.

У 2004 році Дмитро Васильович став головним інвестором «Кримського содового заводу» і «Кримського Титану». Цього ж року всі хімічні активи він об’єднав у холдинг OSTCHEM.

Розквіт бізнесу Фірташа припав на час президентства Віктора Януковича. У 2010 році він почав об’єднувати всі українські азотні підприємства, щоб вивести їх на світову арену. Скупив «Концерн «Стирол», «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» і черкаський «Азот». Так Фірташ став власником-монополістом, який самостійно контролював державні заводи.

Проте на цьому олігарх не зупинився. Він скупив акції облгазів у десятьох областях України. Таким чином, став контролювати третину енергоринку держави. Звісно, без підтримки влади реалізувати подібне неможливо. А Фірташ мав своїх людей: кум Юрій Бойко керував Міненерго, Сергій Льовочкін очолював президентську адміністрацію, а Валерій Хорошковський – СБУ.

Згодом, щоб обслуговувати всі свої підприємства, Фірташ викупив контрольний пакет акцій «Надра Банку».

У грудні 2008 року тодішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що банк «Надра», отримав рефінансування НБУ у розмірі 7,1 млрд грн і направив більшу частину цих коштів на купівлю валюти, що стало одним з чинників прискорення девальвації гривні. На її думку, «Надра Банк» перебував у змові з Нацбанком для спекуляцій на валютному ринку.

Як і багато інших олігархів, Дмитро Васильович не встояв перед спокусою отримати й власні медіаактиви. У лютому 2013 року одна з його компаній придбала Inter Media Group Limited, що об’єднує телеканали «Інтер», «Інтер+», К1, К2, «Мегаспорт», НТН, «Піксель», «Enter-фільм» і Zoom.

Сімейні справи

У 2007 році пасинок Фірташа Сергій Калиновський на швидкості 160 км, не впорався з керуванням свого спорт кару й врізався в припарковані «Жигулі».

На місці загинув водій «Жигулів» – прапорщик внутрішніх військ Володимир Куликовський, та подруга Калиновського Анастасія Броннікова. Розслідування справи було дивним. Дружина загиблого прапорщика відмовилась від позову. З авто, яке перебувало під охороною, хтось зняв бортовий комп’ютер і перерізав гальмівні шланги, щоб експертиза не змогла встановити реальну швидкість. Калинівського все ж взяли під варту, але одразу відпустили. Через кілька днів його затримали в аеропорту Жуляни. Калиновський опинився в лікарні, а потім зник. Зараз він перебуває в міжнародному розшуку. Однак джерела стверджують, що він живе у Києві з дружиною і дитиною під іншим прізвищем.

Декларація

2006 — журнал «Кореспондент» у рейтингу 30 найбагатших українців поставив Фірташа на 8-ме місце. Експерти компанії Dragon Capital оцінили тоді його статки в $1,4 млрд.

2008 — журнал «Фокус» у рейтингу найбагатших українців присудив йому 11-ту позицію, оцінивши активи в $1,71 млрд.

2013 — посів четверте місце в рейтингу журналу Фокус найбагатших українців зі статками у $3,327 млрд.